Гузюк Пилип Федорович
| Гузюк Пилип Федорович | |
|---|---|
 Пилип Федорович Гузюк | |
| Ім'я при народженні | Пилип Федорович Гузюк |
| Народився |
12 листопада 1900 с. Пониква |
| Помер |
30 жовтня 1968 (67 років) м. Львів |
| Поховання | Личаківський цвинтар |
| Громадянство |
 ЗУНР→ Польща→ СРСР |
| Національність | українець |
| Діяльність | письменник, прозаїк |
| Галузь | творче та професійне письмоd[1] і проза[1] |
| Alma mater | Український комуністичний інститут журналістики |
| Знання мов | українська[1] |
| Заклад | Український комуністичний інститут журналістики |
| Жанр | проза |
Пи́лип Федорович Гузю́к (12 листопада 1900, с. Пониква, нині Золочівського району, Львівської області — 30 жовтня 1968, м. Львів) — український радянський письменник, прозаїк.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 12 листопада 1900 року в с. Пониква.
Під час польсько-радянської війни добровольцем вступив до лав Першої кінної армії, якою командував Семен Будьонний. Брав активну участь в боях з польським військом, Добровольчою армією барона П. Врангеля та повстанською армією Нестора Махна[2] та іншими військовими формуваннями на теренах України, Дону та Кубані й демобілізувався лише восени 1921 року[3].
1927 року вступив до лав КПРС.
Друкуватися почав у 1931 році — під час навчання в Українському комуністичному інституті журналістики[4] у Харкові[5], який успішно закінчив у 1934 році. Після закінчення вишу тривалий час працював там викладачем[6]. Викладацьку роботу суміщував з роботою у місцевій пресі.
Справжнім піком його письменницької діяльності слід вважати 1950-1960 роки. Саме у той час з-під його пера виходять твори:
- повість «Напередодні» (1955), яка присвячена боротьбі трудящих Західної України за возз’єднання в єдиній Українській Радянській державі;
- роман-трилогія «Сурми кличуть» та оповідання «Розрив» (1958), присвячені революційним подіям та утвердження радянського ладу в західноукраїнському селі;
- повісті «Надіїна доля» (1962), «Богомольці» (1963), «Месники» (1967);
- прозова збірка «Друге народження» (1967), куди увійшла і повість під такою ж назвою.
Окремі твори Гузюка перекладено російською мовою, зокрема, антирелігійна повість «Иду к живым» (1964). Усі зазначені твори Пилипа Федоровича Гузюка друкувалися у львівському видавництві «Каменяр».
Пилип Федорович Гузюк помер 30 жовтня 1968 року та похований у Львові на полі № 1 Личаківського цвинтаря.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Czech National Authority Database
- ↑ Тимчишин Я., Савка М., Тимошенко П. Подорожі по Львівщині. Краєзнавчо-туристичний нарис. — Львів : Каменяр, 1967. — С. 95.
- ↑ Пониква // Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. Львівська область / Маланчук В. Ю. (голова редколегії), Гнидюк М. Я., Дудикевич Б. К., Івасюта М. К., Крип'якевич I. П., Огоновський В. П., Олексюк М. М., Пастер П. I. (відповідальний секретар редколегії), Сісецький А. Г., Смішко М. Ю., Челак П. П., Чугайов В. П. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — С. 149.
- ↑ Український комуністичний інститут журналістики. leksika.com.ua. Лексика — українські енциклопедії та словники. Процитовано 13 червня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Т. Ю. Салига. Гузюк Пилип Федорович. izbornyk.org.ua. Українська літературна енциклопедія. Архів оригіналу за 30 червня 2020. Процитовано 13 червня 2022.
- ↑ А. М. Подолинний Гузюк Пилип Федорович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
Джерела[ред. | ред. код]
- Література післявоєнного часу (1946—1967 років) // Історія української літератури: у 8 т / Д. Т. Вакуленко, К. П. Волинський, В. Г. Дончик; відп. ред. Л. М. Новиченко. — Київ : Наукова думка, 1971. — Т. 8. — 572 с.
- Гузюк Пилип Федорович // Українська Літературна Енциклопедія: у 3 т / Т. Ю. Салиг. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1988. — Т. 1: А-Г. — С. 518.