Гумуш Давид Маркович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гумуш Давид Маркович
Народився 1899
Помер 1980
Севастополь, Українська РСР, СРСР
Країна  Російська імперія
 СРСР
Діяльність громадський діяч, краєзнавець, перекладач
Alma mater Олександрівське караїмське духовне училище (1918)
Знання мов російська, караїмська і давньоєврейська

Давид Маркович Гумуш (нар. 1899 — пом. 1980, Севастополь, УРСР) — радянський краєзнавець, караїмський громадський діяч і перекладач.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в караїмської сім'ї. У 1918 році закінчив Олександрівське караїмське духовне училище в Євпаторії. Учень Ш. М. Тіро і Арона Катика[1]. Бажаючи продовжити освіту, разом зі своїм однокурсником по духовному училищу М. І. Авахом вступив до 7-го класу Євпаторійської чоловічої казенної гімназії, яку закінчив 1920 року[2].

До караїмської просвітницькому руху приєднався після виходу на пенсію, в 1960-их роках. Разом з Семітою Кушуль, Борисом Кокенаєм, Сераєм Шапшалом й іншими ініціював спробу відродження колишньої караїмської організації, яка ставила за мету вивчення караїмської історії та збереження пам'яток караїмської старовини. Займався збором матеріалів з історії, етнографії, фольклору караїмів, листувався з дослідниками, вченими, періодичними виданнями, державними й науковими організаціями. один з небагатьох представників караїмської еліти, знайомих з релігійним культом та знавцем давньоєврейської мови. Відомі його переклади творів Авраама Фірковича, Й. С. Луцького, Е. Дейнарда[3]. За дорученням керівництва Кримського відділу Інституту археології АН УРСР виконав переклад російською мовою книги «Сефер Авне Зіккарон» Авраама Фірковіча. Публікація цього перекладу обговорювалася в листуванні з ГПБ імені М. Є. Салтикова-Щедріна, Академією наук УРСР. Також Давид Гумуш перевів роботу Ефраїма Дейнарда «Толедот Абен Решеф», присвячену біографії Авраама Фірковича. Серед інших перекладів відома біографія раббі Ісаака бен Соломона, написана гахамом Бабакаєм Бобовича, фрагменти з книг «Ор ха-Левана» Ісаака б. Соломона, «Бене Решеф» П. Смоленскіна, листи Іллі Казаса, Товія Леві-Бабовича, Я. М. Кокеная[4].

Давид Гумуш також став автором декількох статей з караїмознавства. У співпраці з археологом Євгенієм Веймарном і Кримським відділом ІА АН УРСР написав статтю «Мангуп і караїми», де вперше ввів в науковий обіг «Пісню про Мангуп» з караїмської меджуми, пов'язану з переселенням караїмів з вказаного міста. Також відомі статті: «Про караїмські пам'ятки», «Караїмське кладовище Мангупа». Стаття «Вся його життя пошук» написана в як реакція на матеріал ТАСС про Авраама Фірковіча в газеті «Кримська правда»[4].

Архів, який залишився після смерті Давида Гумуша, переданий у серпні 1998 року його онуком Михайлом Севастопольській асоціації кримських караїмів «Фідан»[5]. Впорядкування матеріалів архіву проведена силами караїмського товариства й фахівцями-істориками. У складі документів виділені декілька груп: фольклорні матеріали, роботи інших авторів й рукописні матеріали, біографічні дані про караїмів-учасників історичних подій (Російсько-турецької війни, Громадянської війни, Російської революції та перших років комуністичної влади, Німецько-радянської війни та інші), книги, копії рідкісних статей з історії та етнографії караїмів, фотодокументи, особисте листування з різними організаціями, музеями, архівами та бібліотеками СРСР[6]. У 2015-2016 році коштом субсидії російської влади соціально-орієнтованим некомерційним організаціям міста Севастополя архів Давида Гумуша зацифрувало Національно-культурне товариство караїмів Севастополя «Фідан»[7].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Караимская народная энциклопедия, 2000, с. 212.
  2. ↑ Прохоров, 2007, с. 188.
  3. ↑ Bibliographia Karaitica, 2011, с. 218.
  4. ↑ а б Баккал, Белый, 2004, с. 81-101.
  5. ↑ Баккал, Белый (II), 2008, с. 377-389.
  6. ↑ Малиновская, 2018, с. 43-44.
  7. ↑ Баккал, 2016, с. 9.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Walfish B. D. Biographies of East European Karaites // Bibliographia Karaitica: An Annotated Bibliography of Karaites and Karaism. — Leiden ; Boston ; Jerusalem : BRILL ; The Ben-Zvi Institute, 2011. — Vol. 2. — 892 p. — (Karaite Texts and Studies) — ISBN 978-90-04-18927-0.
  • Баккал Е. Севастопольское караимское общество ведёт работы по сохранению культурного наследия // Севастопольские известия : газета Законодательного собрания Севастополя. — 2016. — № 21 (1868). — Число 4 (июнь). — С. 9.
  • Баккал Е., Белый О. Обзор архива караимского просветителя Давида Марковича Гумуша (1899—1980 гг.). — Материалы XI ежегодной международной конференции по иудаике. — М., 2004. — Т. I. — С. 81—101. — (Академическая серия)
  • Баккал Е., Белый О. Научная и общественная переписка караимского просветителя Давида Марковича Гумуша (1899 – 1980) по материалам личного архива. — Материалы научных конференций центра «Сэфер» по иудаике «Проблемы еврейской истории». — М., 2008. — Т. II. — С. 377—389.
  • Малиновская О. И. Караимы Севастополя. Сохраняя традиции предков // Караимы Севастополя : история и современность / ред. и сост. О. И. Малиновская, А. В. Ефимов. — Симферополь : Антиква, 2018. — С. 43—44. — ISBN 978-5-6041513-5-8.
  • Представители караимских семей // Караимская народная энциклопедия. — М. : ОАО „Астра семь“, 2000. — Т. 6. — С. 212. — (Караимская народная энциклопедия) — ISBN S-201-14258-6(1).
  • Прохоров Д. А. Караимские общины Крыма в 1920—1930-х годах. К вопросу о развитии караимского народного образования в условиях национально-культурного строительства в Крымской АССР // Историческое наследие Крыма. — Симферополь, 2007. — № 17. — С. 188.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гумуш_Давид_Маркович&oldid=32638829