Гіалокластит
 | ||||
| Загальні відомості | ||||
|---|---|---|---|---|
| Ідентифікація | ||||
| Використання | ||||
|
| ||||
 Гіалокластит у Вікісховищі | ||||
Гіалокластит[1] — гірська порода, що складається з дрібних уламків вулканічного скла. Утворюється при виверженні лави у воду, внаслідок чого вона різко охолоджується і розтріскується на уламки[1][2], або при розбризкуванні лави при вибухах[3][4][5].
Цю назву запропонував швейцарський вулканолог Альфред Ріттманн[en] у 1960[6] (за іншими даними, у 1958[7]) році. Вона утворена від дав.-гр. ὕαλος (hyalos) — «скло» та κλαστός (klastós) — «розбитий»[8]. Спочатку ця назва стосувалася тільки уламків скляної кірки застиглої лави, що відлітають від неї при швидкому охолодженні. Згодом так почали називати і уламки скла, утворені при вибухових виверженнях[6]. У деяких джерелах термін використовується у вузькому значенні, в деяких — у широкому[3].
Дослідження наземних покладів гіалокластиту дає багато інформації про хід виверження та просторовий розподіл викидів. Підводних покладів це стосується в меншій мірі[3].
Опис[ред. | ред. код]
Розмір частинок гіалокластиту лежить у межах 1 мм — кілька см[9][10]; буває і значно менший (навіть як у часток попелу)[6]. В лавових фонтанах утворюються частки розміром із піщинку[4]. Може формуватися з лави будь-якого складу — як кислого, так і основного[3][4]. Частинки гіалокластиту, як правило, складаються з сидеромелану (один з різновидів вулканічного скла) і оточені оболонкою палагоніту (продукт взаємодії цього скла з водою). Сидеромелан зазвичай має чорний колір, палагоніт — жовтий[10].
Розповсюдження[ред. | ред. код]
Гіалокластит може утворюватися при виверженні і власне у воду, і під кригу чи у вологі донні осади[2][3]. Практично завжди супроводжує кульову лаву та іншу лаву, застиглу під водою[3][7]. Кількість гіалокластиту швидко зменшується зі збільшенням глибини, бо на великій глибині тиск води запобігає вибуховим виверженням[3][4][5]. На океанічних хребтах його мало; на підводних горах (навіть глибоководних) зустрічається частіше[3]. Гіалокластит може формувати шари багатометрової товщини, що вкривають величезну площу[11]; іноді він є основним складником підводних вулканічних покладів[3]. Відомий з відкладів будь-якого віку в багатьох місцях планети[3]; в Україні трапляється на Кара-Дазі[12].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Смішко Р. М. Геологія з основами геоморфології. — Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2004. — С. 20. — ISBN 9780080547985.
- ↑ а б Schmidt R., Schmincke H.-U. Seamounts and Island Building // Encyclopedia of Volcanoes / Editor-in-chief Haraldur Sigurdsson. — Academic Press, 1999. — P. 383–402. — ISBN 9780080547985.
- ↑ а б в г д е ж и к л Batiza R., White J. D. L. Submarine Lavas and Hyaloclastite // Encyclopedia of Volcanoes / Editor-in-chief Haraldur Sigurdsson. — Academic Press, 1999. — P. 361–381. — ISBN 9780080547985.
- ↑ а б в г Morton R. Subaqueous Volcanism (PDF). Home Page — Ron Morton (англ.). The University of Minnesota. Архів оригіналу (PDF) за 20 жовтня 2014. Процитовано 3 січня 2014.
- ↑ а б Кеннетт Дж. П. 7. Океанская кора // Морская геология. — Москва : Мир, 1987. — Т. 1. — С. 213.
- ↑ а б в Head J. W. III, Wilson L. Deep submarine pyroclastic eruptions: theory and predicted landforms and deposits // Journal of Volcanology and Geothermal Research. — 2003. — Т. 121, вип. 3–4 (March). — С. 155–193. — DOI:.
- ↑ а б Гиалокластит // Геологический словарь: в 2-х томах / К. Н. Паффенгольц и др. — издание 2, испр. — Москва : Недра, 1978. — Т. 1. — С. 383.
- ↑ Печерский Д. М. [1] Архівовано з джерела 20 жовтня 2014
- ↑ John Seach. Hyaloclastite (англ.). volcanolive.com. Архів оригіналу за 7 червня 2014. Процитовано 7 червня 2014.
- ↑ а б Lava and water (англ.). geology.sdsu.edu. Архів оригіналу за 7 червня 2014. Процитовано 7 червня 2014.
- ↑ Тазиев Г. Ф. На вулканах / Под ред. д-ра геол.-мин. наук М. Г. Леонова. — Москва : Мир, 1987. — С. 74. Архівовано з джерела 7 червня 2014
- ↑ Лебединский В., Кириченко Л. Вулканическая группа Карадаг // Крым — музей под открытым небом. — Симферополь : Сонат, 2002. — С. 140–142. — ISBN 966-7347-95-8. Архівовано з джерела 7 червня 2014
Посилання[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гіалокластит
Література[ред. | ред. код]
- Batiza R., White J. D. L. Submarine Lavas and Hyaloclastite // Encyclopedia of Volcanoes / Editor-in-chief Haraldur Sigurdsson. — Academic Press, 1999. — P. 361–381. — ISBN 9780080547985.