Давід Рубінґер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Давід Рубінґер
івр. דוִד רוּבִּינגֶר
Давід Рубінґер
Народився 29 червня 1924(1924-06-29)[5]
Відень, Перша Австрійська Республіка[6][5]
Помер 1 березня 2017(2017-03-01)[1][2][…] (92 роки) або 2 березня 2017(2017-03-02)[4] (92 роки)
Єрусалим, Ізраїль[7][1][2]
·злоякісна пухлина
Поховання Гар ха-Менухот
Країна  Ізраїль
 Австрія
Національність єврей
Діяльність фотограф
Галузь фотографія[8] і war photographyd[8]
Знання мов англійська[9] і німецька[8]
Учасник Друга світова війна
Роки активності 19462017
Magnum opus Paratroopers at the Western Walld
Діти Ami Rubingerd
Нагороди Премія Ізраїлю (1997)

Давід Рубінґер (івр. דוד רובינגר‎; 29 червня 1924(19240629) — 2 березня 2017)[10][11] — ізраїльський фотограф і фотожурналіст. Його фотографія ізраїльських десантників, зроблена під кінець Шестиденної війни стало знаковою ілюстрацією конфлікту найвідомішою з його фото.[12] Шимон Перес назвав Рубінгера «фотографом нації в процесі її становлення».[13]

Життєпис[ред. | ред. код]

Ізраїльські війська під час Шестиденної війни
Десантники біля «Західної стіни»

Рубінгер був єдиною дитиною в родині, народився у Відні у 1924 році. У 1938 році нацистська Німеччина анексувала Австрію, Рубінґера як юдея було викличено зі школи і з допомогою Молодіжної Алії, він втік через Італію в підмандатну Палестину і оселився у кібуці Бейт-Зера у Йорданській долині. Його батько зміг втекти до Англії, але його мати стала жертвою Голокосту. Під час Другої Світової війни він служив у складі Єврейської бригади Британської армії в Північній Африці та Європі. Під час подорожі до Парижа, французька подруга подарувала йому фотоапарат, і він виявив, що ця справа йому подобається. Першими його професійними фото вважаються фото  єврейської молоді, що збирається на британський танк, щоб відсвяткувати План ООН по розділенню Палестини, створення ізраїльської держави.

Після війни, він відвідав свого батька в Англії і дізнався, що у нього були інші родичі в Німеччині. Там він познайомився зі своєю кузиною Енні і її матір'ю, які пережили Голокост. Він запропонував Енні одружитися, щоб забезпечити їй еміграцію до Палестини, але шлюб за розрахунком тривав понад 50 років до самої її смерті.

Після повернення до Ізраїлю. Рубінґер почав бізнес у сфері фотографії в Єрусалимі, але перейшов до фотожурналістики, коли Урі Авнер запропонував йому посаду в редакції журналу «Га-Олам га-зе» у 1951 році, де він пропрацював два роки. Потім він приєднався до колективу «Єдіот Ахронот», після того до «Джерусалем пост». Прорив у кар'єрі стався у 1954 році, коли йому запропонували знімати сюжет для Time–Life. У підсумку він працював там понад 50 років. На його першій фотографії для міжнародного видання  була зображена черниця, яка вишуковувала зубні протези на нейтральній смузі між Ізраїлем та Йорданією [14].

Завдяки посаді регіонального фотографа для Time–Life, Рубінґер став свідком всіх війн Ізраїлю і мав безпрецедентний доступ до державних лідерів: він був єдиним фотографом, якого пускали до кафе Кнесету.

Десантники біля західної стіни[ред. | ред. код]

Найвідомішою з фоторобіт Рубінґера вважається знімок ізраїльських десантників біля Стіни плачу, зроблений в ході Шестиденної війни відразу після того, як ізраїльські війська зайняли Старе місто Єрусалиму. Він зупинив трьох солдатів і зробив з ними кілька фотографій, знімаючи їх знизу, з землі (між Стіною плачу і стінами навколишніх будинків в цей час був лише вузький прохід) [15].

Рубінґер передав фотографію до прес-служби уряду Ізраїлю, яка її широко розповсюдила. Надалі, коли знімок без згоди автора почали публікувати різні комерційні видання, Рубінґер спробував звернутися до суду, але згідно з судовим рішенням фотографія була оголошена національним надбанням, на яке не поширювалися авторські права.

Нагороди та визнання[ред. | ред. код]

Давід Рубінґер був нагороджений Премію Ізраїля в галузі комунікацій у 1997 році, це був перший раз коли нагороджували в цій категорії[16].

5 березня 2017 року, щоденна ізраїльська газета Едіот Ахронот, де також працював Давід, опублікувала 21-сторінковий спеціальний додаток з його вибраними фото.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в http://www.ots.at/presseaussendung/OTS_20170302_OTS0010/mitteilung-der-familie-david-rubinger-im-93-lebensjahr-verstorben
  2. а б в http://culturebox.francetvinfo.fr/arts/photo/deces-du-photographe-israelien-david-rubinger-253169
  3. а б Time / N. GibbsNYC: Time Inc., 1923. — ISSN 0040-781X; 2169-1665
  4. а б RKDartists
  5. а б https://www.nytimes.com/2017/03/02/world/middleeast/david-rubinger-dead-israeli-photographer.html
  6. Deutsche Nationalbibliothek Record #135725151 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  7. Франс Прес — 1835.
  8. а б в Czech National Authority Database
  9. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  10. David Rubinger. Yosefa Drescher Fine Art. Архів оригіналу за 21 July 2014. Процитовано 18 травня 2012.
  11. David Rubinger, 92, Photographer Who Chronicled Israeli History, Dies. The New York Times. Архів оригіналу за 15 квітня 2018. Процитовано 7 березня 2017.
  12. Urquhart, Conal (6 травня 2007). Six days in June. The Observer. Архів оригіналу за 5 січня 2021. Процитовано 2 грудня 2008.
  13. Rabinovich, Abraham (29 листопада 2007). David Rubinger's third eye. The Jerusalem Post. Архів оригіналу за 4 червня 2023. Процитовано 2 грудня 2008.
  14. McGirk, Tim (23 квітня 2008). Israel: The First 60 Years. Time. Архів оригіналу за 26 серпня 2013. Процитовано 2 грудня 2008.
  15. Yossi Klein Halevi, "The Photograph: A Search for June 1967" [Архівовано 17 вересня 2010 у Wayback Machine.], Azure[en] (Summer 2007)
  16. Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1 у рядку 370: attempt to concatenate a boolean value.