Данилевський Іван Лук'янович
| Іван Лук'янович Данилевський | |
|---|---|
| Народився |
1751 Київ, Російська імперія |
| Помер | 1807 |
| Місце проживання | Російська імперія |
| Alma mater | Києво-Могилянська академія |
| Галузь | медицина |
| Заклад | Геттінгенський університет |
| Науковий ступінь | доктор медицини |
Іва́н Лук'я́нович Даниле́вський (Михайловський) (1751, м. Київ — 1807 р., м. см. невід.) — доктор медицини, один з перших представників соціальної гігієни в Російській імперії.[1] Також банківський діяч, директор Державного позикового банку Російської імперії. Батько військового історика Олександра Михайловського-Данилевського.[2]
Біографія[ред. | ред. код]
Навчався в Києво-Могилянській академії. Можливо, вивчав медицину у медико-хірургічній школі при Московському генеральному госпіталі.[3]
У вересні 1778 року був найнятий генералом Петром Милорадовичем за 250 рублів на рік як наставник для подорожі сина генерала Григорія і племінника Михайла.[4] Навчався разом із Григорієм 4 роки у Кенігсберзькому університеті. 1782 року Данилевський разом із Милорадовичами переїхав до Геттінгену, де поступив до медичного факультету у Геттінгенський університет.
Там 11 вересня 1784 року захистив докторську дисертацію «Про найкраще медичне управління». Присвятивши свою наукову працю проблемі удосконалення охорони здоров'я, Данилевський вважав, що держава має опікуватися здоров'ям населення. У своїй дисертації сформулював положення про необхідність проведення широких профілактичних заходів, організацію медичної допомоги під час пологів, охорону здоров'я дітей, фізичне виховання молоді, запровадження санітарної освіти та рекомендації санітарно-гігієнічного характеру. Німецький клініцист Петер Франк, який стояв біля витоків науки соціальної гігієни, повністю надрукував її у своєму журналі «Вибрані твори» як зразкову.[5] В німецькій пресі вона отримала дев'ять позитивних відгуків.
1786 року Данилевський повернувся на батьківщину. Продовжувати медичні дослідження не став, а почав працювати банківським робітником у Державному позиковому банку. Дослужився до посади директора правління цього банку.
Під час царювання імператора Павла І був запідозрений у поданні провокаційного листа до нього. Імператор, щоб відвести наклеп нагородив Івана Данилевського титулом дійсного статського радника і дозволив змінити прізвище на Михайловський, на честь свого переїзду до Михайлівського замку.
Родина[ред. | ред. код]
Син - Олександр, (1789-1848), генерал-лейтенант, військовий історик.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Иван Лукьянович Данилевский. Архів оригіналу за 16 квітня 2014. Процитовано 15 квітня 2014.
- ↑ А. И. Сапожников Генерал-лейтенант А. И. Михайловский-Данилевский: карьера военного историка Новый часовой, 1997, № 5, стр. 45-48. Архів оригіналу за 16 квітня 2013. Процитовано 16 квітня 2013.
- ↑ Іван Данилевський. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 27 липня 2010.
- ↑ Андрей Андреев. Русские студенты в немецких университетах XVIII — первой половины XIX века. Архів оригіналу за 16 квітня 2014. Процитовано 15 квітня 2014.
- ↑ "Delecta opuscula", т. V, № 2, 70—126
Посилання[ред. | ред. код]
- Іван Данилевський
- Биография (рос.) [Архівовано 16 квітня 2014 у Wayback Machine.]
- Биография сына (рос.) [Архівовано 20 квітня 2014 у Wayback Machine.]