Даугавпільський езуїтський колегіум

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Даугавпільський езуїтський колегіум
?координати: ↑1788369 ·R (Даугавпілс)
Тип Колегіум
Країна  Латвія
Засновано 1761
Закрито 1811
Випускники [[:]]

Даугавпільський єзуїтський колегіум — навчальний заклад Товариства Ісуса, який діяв у Дінабурзі (Двінську).

Єзуїти у Дінабурзі до 1761 року[ред. | ред. код]

Перші єзуїти (здебільшого з Риги і Тарту) почали час від часу з'являтися у Дінабурзі наприкінці шістнадцятого століття. У 1630 році на кошти смоленського воєводи Олександра Госевської і дінабурзького старости Альфонса Ляцького в містах були заснована єзуїтська резиденція і храм[1] .

Початкова школа в резиденції єзуїтів у Дінабурзі була відкрита в 1638 р. У 1695 р. в ній вже почала викладати риторику, а в 1752 р. з'явився курс філософії. Після руйнівної пожежі 1749 року, яка залишила від резиденції лише пошкоджену цегляну церкву, у 1753 р. починається будівництво нових цегляних корпусів[1] .

Діяльність колегіума[ред. | ред. код]

Перетворення резиденції на колегію сприяло подальшому розвитку дінабургської єзуїтської платформи. У той же час деякі будівлі та приміщення віддавали в розпорядження для задоволення власних потреб[2]. У 1767—1769 рр. у колегіумі викладала курс моральної теології для єзуїтів і єпархіальних семінаристів. З кінця XVIII ст. у колегіумі почали вивчати математику, а також німецьку, французьку та російську мови[1].

Кількість учнів єзуїтської школи зазвичай була порівняно невеликою (у 1802 р. — 92 особи). У школі-інтернаті навчалося дуже мало учнів: у 1802 р.- 3, у 1803 р. — 2. В школі також працювала і музична бурса, в якій у 1796 р. навчалося 9 дітей, а у 1807 р. — 14 хлопців. У 1784—1803 рр. при колегіумі був розташований (з невеликими перервами) будинок третього випробування[1]. (Третя проба була призначена для всіх членів Товариства Ісуса, які вже були висвячені на священиків і закінчили курс богослов'я. Під керівництвом досвідченого батька-єзуїта, інструктора, учасники Третьої Пробації протягом року вивчали закон Ордена і, вивчаючи листи Ігнатія Лойоли, засновника Товариства Ісуса, поглиблювали своє знайомство з духовністю Ордена, щомісяця проводячи зустрічі у цілковитій тиші)

Рішенням від 19 липня 1803 р. навіціат був переведений з Полоцька в Дінабург. У свою чергу полоцьким єзуїтам передали будинок Третьої пробації[3]. За короткий час у Дінабурзі перевірили десятки нововведень. У 1804 р. їх було 23, у 1805 р. — 34, у 1806 р. — 61, у 1807 р. — 34, у 1808 р. — 28, у 1809 р. — 21, у 1810 р. — 24 та у 1811 р. — 34 особи[4]. Серед них було багато відомих у майбутньому діячів Товариства Ісуса, в тому числі генерал ордену Ян Ротана[5] .

Розбудова колегіуму тривала майже до кінця його закриття. Його розробили архітектори Андрій Жабровський (1780—1786), Фрідріх Морлик (1787—1793), Тадеуш Складовський (1788—1796) та Войцех Абрампальський (1796—1800). Таким чином, у 1806 р. дерев'яна будівля для занять, яка неодноразово знищувалася пожежами, була замінена цегляною будівлею школи[1] .

Не пізніше 1743 р. в резиденції почала працювати аптека, яка користувалася хорошою репутацією в місті та його околицях. У 1763 р. для її лабораторії було збудовано окрему цегляну будівлю. Цікаво, що з 1779 р. Єзуїти передали аптеку лютеранам з Риги[1].

У 1811 р. через початок будівництва фортеці в Дінабурзі (готуючись до війни з Наполеоном, Російська імперія зміцнила свої західні кордони), єзуїти були змушені залишити місто. Новіціат був переміщений до Пуші, а школа — до Краслава.[3][6]

Бібліотека[ред. | ред. код]

У колегіумі була невелика бібліотека, яка тривалий час розвивалася завдяки приватним пожертвам. У 1781 р.багато книг було придбано у Вільнюсі. Досить багаті книжкові колекції були залишені колегіумом від загиблих отців єзуїтів: Андрія Янковського, Яна Краснодемського та Людвіка Візгінецького. Книжкові пожертви західноєвропейських єзуїтів, які приїхали до Білорусі після скасування Товариства Ісуса папою Климентом XIV (1773), допомогли поповнити бібліотеку. У 1785 р . бібліотека займала другий поверх нової цегляної будівлі (на першому поверсі, як і в Полоцькому колегіумі, була їдальня). У 1803 р. їй подарували книжкову колекцію Полоцького навіціату. Після закриття колегіуму бібліотечні фонди були направлені до палацу Плятер-Зіберкав у Ліксні, а потім — на засув, який фактично передали до новіціату[1].

Визначні постаті колегіума[ред. | ред. код]

  • Мацей Кананович (1761—1765, 1772—1778; у 1758—1761 — начальник резиденції)
  • Адам Шалковський (1765—1768)
  • Андрій Кавецький (1768—1771)
  • Віктор Щуцький (1771—1772)
  • Станіслав Кленовський (1778—1784)
  • Францишек Любавицький (1784—1792)
  • Якуб Лінкенхайер (1792—1795)
  • Петро Естка (1795—1799)
  • Казимир Островський (1799—1803)
  • Якуб Рогалінський (1803—1810)[1]

Викладачі[ред. | ред. код]

Залишаючи університет Вільнюса, відомий астроном і педагог Мартін Почобут-Адленицький провів останні півтора року свого життя з дінабургськими єзуїтами.[7][8]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и Grzebień, L. (Ed.), Encyklopedia Wiedzy o jezuitach na ziemiach Polski i Litwy, 1996. Архів оригіналу за 3 квітня 2022. Процитовано 30 серпня 2020.
  2. ↑ Załęski, S. Jezuici w Polsce. T. 5, Jezuici w Polsce porozbiorowej 1773—1905. Cz. 1 : 1773—1820. — Kraków: W.L. Anczyc i sp, 1907. — s. 354.
  3. ↑ а б Załęski, S. Jezuici w Polsce. T. 5, Jezuici w Polsce porozbiorowej 1773—1905. Cz. 1 : 1773—1820. — Kraków: W.L. Anczyc i sp, 1907. — s. 314.
  4. ↑ Catalogs SJ 1774-1829. Russiae (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 13 липня 2020. Процитовано 30 серпня 2020.
  5. ↑ Catalogus sociorum et officiorum Societatis Jesu in Imperio Rossiaco. Ex Anno 1805, in Annum 1806. – Polociae: Typis Academicis Societatis Jesu, 1806. – p. 12 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 вересня 2020. Процитовано 30 серпня 2020.
  6. ↑ Giżycki, J.M. Materyały do dziejów Akademii Połockiej i szkół odniej zależnych / J.M. Giżycki. — Kraków: Druk. W. Anczyca i spółki, 1905. — s. 165—166.
  7. ↑ Załęski, S. Jezuici w Polsce. T. 5, Jezuici w Polsce porozbiorowej 1773—1905. Cz. 1 : 1773—1820. — Kraków: W.L. Anczyc i sp, 1907. — s. 352—353
  8. ↑ Блинова, Т. Б. Иезуиты в Беларуси. Роль иезуитов в организации образования и просвещения / Т. Б. Блинова. — Гродно: ГрГУ, 2002. — С. 118.

Література[ред. | ред. код]

  • Блінова, Т. Б. Єзуїти в Білорусі. Роль єзуїтів в організації освіти та просвітництва / Т. Б. Блінова. — Гродно: ГрГУ, 2002. — 427 с.
  • Encyklopedia wiedzy o jezuitach na ziemiach Polski i Litwy 1564—1995 / oprac. L. Grzebień. — Краків: Wyd-wo WAM, 1996. — 882 с.
  • Giżycki, JM Матеріали для дій Польської академії та школи залежних / JM Giżycki. — Краків: Друк. W. Anczyca i spółki, 1905. — 288 с.
  • Załęski, S. Єзуїти в Польщі. Т. 5, Jezuici w Polsce porozbiorowej 1773—1905. Cz 1 : 1773—1820. — Krakov: WL Anczyc i sp, 1907. — 517 с.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Даугавпільський_езуїтський_колегіум&oldid=38374541