Деймон Вілсон
| Деймон Вілсон | |
|---|---|
 | |
| Народився |
Чарлстон |
| Країна |
 США |
| Діяльність | науковець |
| Alma mater |
Duke University (BA) Princeton (MPA) |
 Деймон Вілсон у Вікісховищі | |
Деймон Вілсон — американський радник з питань зовнішньої політики та нинішній виконавчий віце-президент Атлантичної ради[1] — аналітичного центру з питань зовнішньої та державної політики, що базується у Вашингтоні, округ Колумбія. Вілсон також в даний час працює старшим радником Американсько-української ділової ради[2] та як член Міжнародної консультативної ради Словацької Атлантичної комісії[3].
До приходу в Атлантичну раду Вілсон працював старшим директором з питань європейських справ Ради національної безпеки під час другого терміну президента Джорджа Буша.
Біографія[ред. | ред. код]
Вілсон народився в Чарльстоні, штат Південна Кароліна.
Він відвідував Університет Дюка як стипендіят і закінчив його зі ступенем бакалавра мистецтв з політології в 1995 році.
Після закінчення університету Вілсон був нагороджений першою стипендією Гарта за лідерство в 1995-1996 роках, працюючи в Руанді в рамках програми «Діти і війна» організації Save the Children. Під час стипендії він допомагав розробляти інформаційні та документаційні системи виїзного бюро та брав участь у плануванні програм для проектів, орієнтованих на дітей, які втратили родинні зв'язки[4].
Вілсон здобув ступінь магістра (MPA) в Принстонському університеті в Школі державних та міжнародних стосунків імені Вудро Вілсона в 1998 році. На цій маґістерській програмі він вів семінари з питань політики щодо впровадження розширення НАТО разом із д-ром Річардом Улманом і пройшов конкурс на стипендію Президента. Будучи стипендіатом, Вілсон працював у бюро Китаю Державного департаменту США та в посольстві США в Пекіні.
Вілсон володіє французькою мовою. Він був нагороджений президентами Естонії, Угорщини, Латвії, Польщі та Грузії[5] за його зусилля щодо просування трансатлантичних відносин.
Кар'єра[ред. | ред. код]
Вілсон довгий час займався оборонною політикою в аспекті стосунків з НАТО та Американсько-Європейськими відносинами. Перед переходом до Атлантичної ради він працював у Генеральному секретарі НАТО, Раді національної безпеки, посольстві США в Багдаді.
Заступник директора приватного кабінету Генерального секретаря НАТО[ред. | ред. код]
Будучи заступником директора приватного кабінету Генерального секретаря НАТО, допомагав лорду Робертсону в його прагненні трансформувати Альянс шляхом розширення членства в НАТО, проведення операцій за межами Європи, зокрема в Афганістані, та адаптації можливостей Альянсу до сучасних загроз. Вілсон також підтримував місію Генерального секретаря в його успішних зусиллях запобігти громадянській війні в Македонії.
Директор з питань Центральної, Східної та Північної Європи Ради національної безпеки[ред. | ред. код]
З січня 2004 року до листопада 2006 року на посаді директора з питань Центральної, Східної та Північної Європи Ради національної безпеки Вілсон зміцнював зв'язки з офісом Канцлера Німеччини, координував міжвідомчу політику на підтримку реформ в Україні, в тому числі під час Помаранчевої революції, спрямовував зусилля на поглиблення взаємодії з союзниками Америки в Центральній та Східній Європі, включаючи впровадження і розширення безвізу, та сприяв тісним консультаціям з партнерами по коаліції в Іраку та Афганістані.
Виконавчий секретар та керівник апарату посольства США в Багдаді[ред. | ред. код]
У 2007 році Вілсон працював у посольстві США в Багдаді на посаді виконавчого секретаря та керівника апарату, де допомагав керувати найбільшим посольством США, виконуючи план реорганізації, який зміцнив координацію, підзвітність та ефективність, а також зіграв ключову роль у нагляді за діяльністю посольства у намаганні фасилітувати і підтримати активізацію громадянського суспільства в Іраку.
Старший директор з європейських питань Ради національної безпеки[ред. | ред. код]
З грудня 2007 року до січня 2009 року на посаді старшого директора з питань європейських справ Ради національної безпеки Вілсон відігравав провідну роль у розробці та координації зусиль уряду США з підтримки єдності, свободи та миру в Європі. Він керував міжвідомчою політикою щодо НАТО, Європейського Союзу, Грузії, України, Балкан, Євразійської енергетичної безпеки та Туреччини, а також планував численні візити Президента до Європи, включаючи саміти США і Європейського Союзу та США і НАТО.
Директор програми міжнародної безпеки при Атлантичній раді[ред. | ред. код]
З початку 2009 року і досі Вілсон керує програмою міжнародної безпеки в Атлантичній раді США, аналітичному центрі з питань зовнішньої та державної політики, що базується у Вашингтоні, округ Колумбія. Його робота зосереджена на трансформації НАТО, європейській обороні, нових глобальних викликах безпеці та трансатлантичній обороні та розвідувальна співпраця. Він часто виступає і пише з питань європейської зовнішньої політики та безпеки.
Виконавчий віце-президент Атлантичної ради[ред. | ред. код]
Станом на літо 2011 року Деймон Вілсон офіційно обійняв посаду виконавчого віце-президента Атлантичної ради. Його колишню посаду директора програми міжнародної безпеки перейняв Беррі Павел.
Національний фонд на підтримку демократії[ред. | ред. код]
Від липня 2021 — голова і CEO Національного фонду на підтримку демократії (англ. National Endowment for Democracy, NED)[6].
Позиція щодо України[ред. | ред. код]
В широкому інтерв'ю Укрінформу напередодні другого туру президентських виборів 2019 року в Україні Деймон Вілсон висловлював розважливі думки щодо збереження курсу України на зміцнення незалежності, партнерства з НАТО і США незалежно відл результату самих виборів чи особи, яка займатиме керівну позицію[7]. Його підпис стоїть і під «12-ма пунктами стратегічного партнерства США—Україна», презентованими на безпековому форумі в Києві у березні 2021[8].
Список літератури[ред. | ред. код]
- ↑ ACUS Website. Архів оригіналу за 11 серпня 2009.
- ↑ U.S.-Ukraine Business Council (USUBC). www.usubc.org. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 2 жовтня 2018.
- ↑ International Advisory Board - GLOBSEC. GLOBSEC (брит.). Архів оригіналу за 2 жовтня 2018. Процитовано 2 жовтня 2018.
- ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 19 липня 2008. Процитовано 12 серпня 2009.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Vice President of Atlantic Council receives Georgian state award. Agenda.ge. 15 жовтня 2017. Архів оригіналу за 15 жовтня 2017. Процитовано 15 жовтня 2017.
- ↑ Твіттер Деймона Вілсона, 26 липня 2021. Архів оригіналу за 29 липня 2021. Процитовано 29 липня 2021.
- ↑ Деймон Вілсон, виконавчий віце-президент "Атлантичної ради" (США). Ярослав Довгопол. Вибори в Україні показують, як діє справжня демократія//Укрінформ, 12.04.2019. Архів оригіналу за 12 квітня 2019. Процитовано 12 березня 2021.
- ↑ Юрій Лапаєв. США-Україна: презентовано "12 пунктів стратегічного партнерства"//Український Тиждень, 10 березня 2021. Архів оригіналу за 11 березня 2021. Процитовано 12 березня 2021.
Зовнішні посилання[ред. | ред. код]
Профілі та біографії[ред. | ред. код]
- Біографічна довідка в Атлантичній раді США
- Біографія в програмі стипендіатів Гарта
Виступи та інтерв’ю[ред. | ред. код]
- Публікації на C-SPAN
- Свідчення Конгресу (Відео) [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] про майбутнє НАТО, Сенат США, 6 травня 2009 р
- Інтерв’ю (відео) [Архівовано 18 червня 2017 у Wayback Machine.] про візит президента Обами до Москви, AHA! Мережа, 16 червня 2009 р
- Інтерв’ю (відео) [Архівовано 2 грудня 2016 у Wayback Machine.] про поїздку віце-президента Байдена до України та Грузії, "Голос Америки", 20 липня 2009 р
Публікації та статті[ред. | ред. код]
- "Transatlantic Partnership Under the Obama Administration", Euro-Atlantic Quarterly, February 2009
- "Russia Must Also Hit the Reset Button", New Atlanticist, April 1, 2009
- "Ukraine on the Brink", Foreign Policy Magazine, May 28, 2009
- "Biden Defines Europe Policy", New Atlanticist, August 5, 2009