Джон Вір Бертон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Громадянство Австралія[1]
Дата народження 2 березня 1915(1915-03-02)[2]
Місце народження Мельбурн[3]
Дата смерті 23 червня 2010(2010-06-23)[4][2] (95 років)
Місце смерті Сідней
Рід діяльності священнослужитель, дипломат
Заклад освіти Лондонська школа економіки та політичних наук
Участь у Конференція в Бандунзі[5]

Джон Вір Бертон (2 березня 1915 — 23 червня 2010) був австралійським державним службовцем, Верховним комісаром і науковцем.

Раннє життя[ред. | ред. код]

Бертон народився в Мельбурні в родині преподобного Джона Віра Бертона, священика-методиста.[6] Він здобув освіту в Ньюінгтонському коледжі (1924—1932)[7] і продовжив навчання в Сіднейському університеті в 1937 році .

Державна служба[ред. | ред. код]

У 1937 році Бертон став членом Державної служби Співдружності, звідки йому було надано стипендію Співдружності для отримання докторського ступеня в Лондонській школі економіки[8]. Він приєднався до Міністерства закордонних справ у 1941 році та працював особистим секретарем Герберта Вере Еватта. У 1947 році у віці 32 років[9] він став секретарем Департаменту закордонних справ і обіймав цю посаду до червня 1950 року[10]. На початку 1951 року він обійняв посаду верховного комісара Австралії на Цейлоні[11], але подав у відставку, щоб повернутися додому та брати участь у федеральних виборах того року в електораті Лоу. Як кандидат від Австралійської лейбористської партії (ALP) він був побитий Вільямом Магоном, майбутнім прем'єр-міністром Австралії.[12]

Академічна кар'єра[ред. | ред. код]

Під час написання своєї першої книги «Альтернатива» Бертон займався фермою за межами Канберри і в 1960 році отримав стипендію в Австралійському національному університеті. Через два роки Фонд Рокфеллера надав йому грант на вивчення нейтралізму в Африці та Азії. У 1963 році, будучи читачем міжнародних відносин в Університетському коледжі Лондонського університету, він створив Центр аналізу конфліктів. Потім він продовжував проводити стипендії в численних університетах, живучи в Канберрі.[13]

Шпигунство[ред. | ред. код]

Тодішній глава Міністерства закордонних справ Ієн Мілнер нібито передавав СРСР секретні документи. Бертона підозрюють у забезпеченні «прикриття» шпигунської діяльності Мілнера. [Чеппл]

Смерть[ред. | ред. код]

Бертон помер у лікарні Канберри 23 червня 2010 року після перенесеного інсульту. У нього залишилася третя дружина Бетті та троє дітей від попередніх шлюбів. Ще одна дочка померла перед ним.

Спадщина[ред. | ред. код]

Представляючи Бертона як гостя на Radio National, Філліп Адамс сказав; «Джон Бертон був, мабуть, найбільш суперечливим і далекоглядним державним службовцем 20-го століття. Консервативні критики називали його висотою Лейбористської партії, він явно був одним із найважливіших інтелектуалів і політиків, пов'язаних з лейбористським урядом Кертіна. 1940-ті рр. Як близький соратник „дока“ Еватта та голова відділу зовнішніх справ (нині МЗС), він зробив більше для формування зовнішньої політики Австралії щодо Азії та Тихого океану, ніж будь-хто інший до чи після нього».[14]

Теоретична робота Бертона щодо розв'язання конфліктів мала значний вплив на створення розв'язання конфліктів як самостійної академічної дисципліни, яка є дуже необхідною в сучасному глобалізованому світі через більший потенціал суперечок між різними етнічними та релігійними спільнотами. В Австралії робота Бертона значно вплинула на піонерський курс вирішення конфліктів в Університеті Маккуорі, Сідней.[15]

Публікації[ред. | ред. код]

  • «The Alternative» (1954)
  • «Labour in transition» (1957)
  • «International relations: a general theory» (1965)
  • «Controlled communication» (1969)
  • «World society» (1972)
  • «Internationale politiek» (1974)
  • «Deviance, terrorism & war: the process of solving unsolved social and political problems» (1979)
  • «Resolving deep-rooted conflict: a handbook» (1987)
  • «Conflict resolution as a political system» (1988)
  • «On the need for conflict prevention» (1989)
  • «Conflict: resolution & provention [The Conflict Series vol 1]» (1990)
  • «Conflict: human needs theory [The Conflict Series vol 2]» (1993)
  • «Conflict: readings in management and resolution [The Conflict Series vol 3]» (1990)
  • «Conflict: practices in management, settlement and resolution [The Conflict Series vol 4]» (1990)
  • «Conflict resolution: its language and processes» (1996)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ LIBRIS — 2012.
  2. ↑ а б SNAC — 2010.
  3. ↑ https://afroasian.mediaplaygrounds.co.uk/
  4. ↑ http://www.guardian.co.uk/world/2010/aug/22/john-burton-obituary
  5. ↑ Pan-Africanism Data Project
  6. ↑ Burton, John Wear (1915—2010): From Sydney Morning Herald
  7. ↑ Register of Past Students 1863–1998, Sydney: Newington College, 1999, с. 26
  8. ↑ Brown, Malcolm, Burton, John Wear (1915–2010): From Sydney Morning Herald, Obituaries Australia, Australian National University
  9. ↑ Steketee, Mike, Burton, John Wear (1915–2010): From Australian, Obituaries Australia, Australian National University
  10. ↑ CA 18: partment of External Affairs [II], Central Office, National Archives of Australia, процитовано 9 December 2013{{citation}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  11. ↑ Dr. Burton's New Post (digitised). The West Australian. 13 February 1951. с. 2. Процитовано 24 March 2020 — через Trove.
  12. ↑ McDonald, Hamish, Burton, John Wear (1915–2010), Obituaries Australia, Sydney Morning Herald — через National Centre of Biography, Australian National University
  13. ↑ http://nla.gov.au/nla.ms-ms8405 National Library of Australia
  14. ↑ Phillip Adams (25 June 2004). John Burton. Late Night Live (en-AU) . Australian Broadcasting Corporation. Процитовано 24 April 2020.
  15. ↑ Tillett, Gregory (2006). Resolving conflict: A practical approach. Melbourne; oxford University Press. ISBN 0195517539

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джон_Вір_Бертон&oldid=42288174