Джуліет Мітчел
| Джуліет Мітчел | |
|---|---|
| Juliet Mitchell | |
| Народилася |
4 жовтня 1940[1] (83 роки) Крайстчерч, Нова Зеландія |
| Країна |
.svg){kind=small} Велика Британія Нова Зеландія |
| Діяльність | психологиня, психоаналітикиня |
| Alma mater | Коледж Святої Анниd і King Alfred Schoold |
| Знання мов | англійська[2] |
| Заклад | Університет Лідса, Університетський коледж Лондона, Кембриджський університет і Редінзький університетd |
| Членство | Британська академія |
| У шлюбі з | Jack Goodyd[1] |
| Нагороди | |
| Сайт | iris.ucl.ac.uk/iris/browse/profile?upi=JCWMI88 |
Джуліет Мітчел — британська авторка, соціалістична феміністка та психоаналітик.
Біографія[ред. | ред. код]
Джуліет Мітчел — народилась 4 жовтня 1940 року у місті Крайстчерч, що в Новій Зеландії. 1944 року переїхала до Англії, де проживала з бабусею і дідусем. У 1962 році отримала освіту зі спеціальності англійська мова у Коледжі Святої Анни в Оксфорді[3]. Викладала літературу Англії 3 1962 по 1970 роки в університеті Лідса та Редінга. Наразі, пише дві книги на основі її дослідження, що включало вивчення Шекспіра, братів та сестер і їхніх стосунків, теоретичного дослідження ролі трамви та «закон матері» в стосунках з братами і сестрами[4].
В 1960-х роках була активною в русі «нових лівих» та входила до редакції журналу New Left Review[5].
Кар'єра[ред. | ред. код]
Мітчел отримала миттєву увагу від медіа через її новаторську статтю «Жінки: найдовша революція» опубліковану в журналі «New Left Review» (1966)[6][7], у якій вона стверджувала, що хоча положення жінки у виробничих відносинах і має ключове значення, розуміння нерівності потребує аналізу того, яким чином пригнічення конструюється у підсвідомості, і прийняття стає частиною жіночого «Я»[8].
Вона професор психоаналізу в Коледжі Ісуса і заснувала центр гендерних студій в Кембриджському університеті[4]. У 2010 році зайняла позицію директора розширеної докторської школи у психоаналітичних студіях в Університетському коледжі Лондона[9]. Наразі входить до редакційної ради журналу «Гендерні дослідження»[10].
«Психоаналіз і фемінізм»[ред. | ред. код]
Мітчел найбільш знана завдяки її праці «Психоаналіз і фемінізм: Фройд, Рейх, Лейнг» (1974), у якій вона намагалась примирити психоаналіз та фемінізм в час, коли вони вважались несумісними[11]. У цій книзі вона погоджується з ідеєю Жака Лакана про символичну конструкцію, яка лежить в основі гендерної ідентичності[12]. Вона вбачала асиметричний погляд Фрейда на маскулінність і фемінність як відображення реалій патріархальної культури і намагалась використати його критику фемінності, щоб критикувати патріархат[13].
Важлива частина твердження «Психоаналізу та фемінізму» — це те, що марксизм передбачає модель, в якій можуть з‘явитися непатріархальні структури для виховування дітей[14].
Перша частина книги містить реінтерпретацію тез Фрейда, проте вона радше освітлює власне бачення дотичності психоаналізу до фемінізм, ніж розкриває «істинні» погляди Фрейда. Авторка у своїй праці торкається «болючих точок» фемінізму і психоаналізу: стать, політика й сім'я, Едипів комплекс — усі ці теми гостро постають для тих, хто відокремлює вчення Фрейда від фемінізму[15].
Бібліографія[ред. | ред. код]
Монографії[ред. | ред. код]
- «Жіноча власність» (1971)
- «Психоаналіз і фемінізм: Фрейд, Рейх, Лейнг і жінки» (1974)
- «Жінки: найдовша революція» (1984)
- «Mad Men and Medusas: Reclaiming Hysteria» (2000)
- «Siblings: Sex and Violence» (2003).
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ а б Who's who — (untranslated), 1849. — ISSN 0083-937X
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ «Juliet Mitchell interviewed by Alan Macfarlane 6th May 2008». Alanmacfarlane.com. 2008-05-06. Retrieved 2018-03-01.
- ↑ а б «Professor Juliet Mitchell | Jesus College in the University of Cambridge». Jesus.cam.ac.uk. Retrieved 2018-03-01.
- ↑ Benewick, Robert; Green, Philip (1998). Juliet Mitchell 1940–. The Routledge dictionary of twentieth-century political thinkers. Psychology Press. с. 228. ISBN 9780415096232. Архів оригіналу за 11 січня 2014. Процитовано 3 серпня 2019.
- ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 29 вересня 2020. Процитовано 14 квітня 2019.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Juliet Mitchell. «Juliet Mitchell: Women: The Longest Revolution. New Left Review I/40, November-December 1966». Newleftreview.org. Retrieved 2018-03-01.
- ↑ Елена Гапова. Марксистский феминизм
- ↑ UCL: Juliet Mitchell Archived 2012-11-02 at the Wayback Machine
- ↑ Журнал «Гендерные исследования» : ХЦГИ. kcgs.net.ua. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 13 січня 2022.
- ↑ Mitchell, Juliet (1974). Psychoanalysis and feminism: Freud, Reich, Laing, and women. New York: Pantheon Books. ISBN 9780394474724.
- ↑ Типология и поэтика женской прозы — гендерный аспект (http://www.litsoul.ru/solits-920-5.html [Архівовано 22 квітня 2019 у Wayback Machine.])
- ↑ Herik, Judith (1985). Freud on femininity and faith. Berkeley: University of California Press. p. 15. ISBN 9780520053335.
- ↑ Mitchell, Juliet (2000), «Conclusion: The holy family and femininity», in Mitchell, Juliet, Psychoanalysis and feminism: a radical reassessment of Freudian psychoanalysis, New York City: Basic Books, pp. 364—416, ISBN 9780465046089
- ↑ Богдана Матіяш: «Джулієт Мітчелл. Психоаналіз і фемінізм», Львів: Астролябія, 2004.
|
