Доля людини (опера)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Опера «Доля людини»
рос. Судьба человека
Композитор Дзержинський Іван Іванович
Автор лібрето Дзержинський Іван Іванович
Мова лібрето російська
Джерело сюжету Доля людини
Кількість дій 3 Дія (театр)
Кількість яв 11 ява
Рік створення 1959
Перша постановка 17 жовтня 1961
Інформація у Вікіданих

«Доля людини» (рос. Судьба человека)  — опера на 3 дії російського композитора Івана Івановича Дзержинського за сюжетом однойменного оповідання Михайла А. Шолохова.

Історія створення

[ред. | ред. код]

Розповідь «Доля людини» була опублікована в газеті «Правда» 31 грудня 1956 року і 1 січня 1957 року Дзержинський відразу задумав використати як сюжет для опери. Композитор сам написав лібрето, внісши у текст оповідання невеликі зміни. Він опустив деякі епізоди докладного розповіді героя, ввів новий епізодичний персонаж — Зинку. В текст лібрето були включені уривки з віршів Е. Каретниковой, Д. Осика, А. Прокоф'єва, А. Фатьянова, А. Чуркіна. У 1959 році опера була закінчена у фортепіанному викладі. Вокальні та інструментальні номери у ній чергувалися з розмовним текстом, так як автор вирішив відмовитися від речитативу. Три оперні театри Радянського Союзу — у Москві, Ленінграді, Києві — взяли «Долю людини» до постановки.

Прем'єра опери «Долі людини» в Театрі ім. Кірова у Ленінграді й у Великому театрі у Москві відбулася в день відкриття 22 з'їзду КПРС17 жовтня 1961 року.

Своєрідно було побудовано композиційне рішення музично-драматичного спектаклю: дія перемежовувалися сценами теперішнього і минулого, перебивалось оживаючими на сцені спогадами оповідача. Ця опера-монолог, у центрі якої збірний образ Андрія Соколова, втілення стійкості і душевного благородства російської людини. Значне місце в опері займають пісні, переважно сольні. Масові сцени відіграють роль фону. Замість традиційних актів опера розпадається на три частини: у кожній з них безліч змінюються картин, подібно до того, як це відбувається на кіноекрані. Масові сцени чергуються з сольними, тема народного горя — з втішними спогадами про мирного життя.

Ліричний музичне саморозкриття образу головного героя Андрія Соколова на тлі масових, дуетних і дивертисментных сцен надає музичному оповіданню необхідну художню цілісність і виразність.

Кращим виконавцем центральної партії став Б. Штоколов. Образ Андрія Соколова збагачений не тільки даними співака, але і його життєвим досвідом, справжньою пристрастю російського патріота. Фінал опери, коли артист брав дитину на руки і йшов у зал, незмінно викликав у глядачів стан катарсису.

Діючі особи

[ред. | ред. код]
  • Андрій Соколов, сержант Радянської Армії, бас
  • Ірина, його дружина, меццо-сопрано
  • Анатолій, їх син, тенор
  • Радянський офіцер, представник командування, баритон
  • Полковник, баритон
  • Мюллер, комендант табору військовополонених, баритон
  • Зінько, полонена дівчина, меццо-сопрано
  • Дівчина в хороводі, сопрано
  • Військовий лікар, бас
  • Старий солдат, тенор
  • Матрос, баритон
  • Взводний, бас
  • Крыжнев, зрадник, бас
  • Татарин, тенор
  • Молодий боєць, тенор
  • Ваня, безпритульний хлопчик, без співу
  • Від автора, без співу
  • Радянські солдати і офіцери, німецькі солдати і офіцери, радянські люди, звільнені з німецького полону в День Перемоги

Час дії: Німецько-радянська війна.

Література

[ред. | ред. код]
  • Шолоховська енциклопедія/ Кол. авторів; голів. ред. Ю. А. Дворяшин; вступ. ст. М. М. Шолохов. — М: Видавничий будинок «СИНЕРГІЯ», 2013. — 1216 с.: іл. ISBN 978-5-94238-022-9

Посилання

[ред. | ред. код]