Досифей II (патріарх Єрусалимський)
| Досифей II (патріарх Єрусалимський) | |
 | |
| Діяльність: | священнослужитель, письменник |
|---|---|
| Народження: | 31 травня 1641 Exochi, Achaead |
| Смерть: | 7 лютого 1707 (65 років) Константинополь |
Патріарх Досифей II нотаря (грец. Πατριάρχης Δοσίθεος Β΄ Νοταράς 31 травня 1641 , Арахового (суч. Ексохи[el] Греція) — 7 лютого 1707 , Константинополь) — єпископ Єрусалимської православної церкви, патріарх Святого Града Єрусалима і всієї Палестини (1669—1707)[1].
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 31 травня 1641 року в селі Арахова (нині — Ексохи[el]) В Ахеї в сім'ї торговця Миколи Скарпета, який зводив свій родовід до Константинопольського нотаря[1] . Патріарх Єрусалимський Паїсій, також уродженець Пелопоннесу, був другом батьків Досифея і запропонував влаштувати йому освіту в Константинополі.
Учителем його став філософ Іоанн Каріофіл, який, утворив чимало провідних грецьких богословів свого часу. В Константинополі Досифей освоїв латину, італійську, турецьку і арабську мови.
Патріарх Паїсій взяв його до себе на службу і молодий Досифей супроводжував патріарха, як секретар, під час поїздки на Кавказ, був присутній при смерті патріарха на острові Кастелорізо в 1660 році.
Спадкоємець Паїсія на патріаршому престолі, Нектарій, незабаром призначив Досифея своїм представником в Молдавії, що було відповідальною посадою, бо Патріархат володів там великими маєтками, які приносили Єрусалимської Церкви чи не більшу частину доходів.
У 1668 році був возведений у сан митрополита Кесарії Палестинської.
У 1669 році, коли патріарх Нектарій відрікся від престолу і пішов на спочинок, на його місце був обраний Досифей: 23 січня 1669 року 27-річний Досифей зійшов на престол Святоградской Церкви.
Будучи Єрусалимським Патріархом, проживав значну частину часу в Константинополі. У 1676 році висвятив у князі України гетьмана Юрія Хмельницького.
Протягом свого предстоятельства Досифей докладав зусиль для поширення православної освіти, засновуючи і підтримуючи школи і друкарні: в 1680 році він на кошти Патріархату заснував друкарню в Яссах в Молдавії яка стала провідним центром друкарства в православному світі.
На прохання патріарха Московського Іоакима відправив у Москву вчених братів Лихудів, зусиллями яких в 1685 році була створена Слов'яно-греко-латинська академія — перший російський вищий навчальний заклад.
Завдяки патріарху Досифею було видано величезну кількість святоотецьких писань і робіт пізніших богословів, таких як його попередник Нектарій. Завдяки своєчасному опублікуванню, багато чого вдалося врятувати від втрати. Вів переписку з гетьманом України Іваном Мазепою.
Після 39-річного терміну предстоятельства в Єрусалимській Церкві, патріарх Досифей II помер 7 лютого 1707 року в своєму обійсті в Константинополі і був похований в монастирі св. Параскеви (нині храм румуномовної громади Стамбула). У 1715 році його останки були перенесені в Палестину, в монастир св. Сорока мучеників Севастійських[1][2][3] .
Богословська творчість і твори[ред. | ред. код]
Зі своїх власних робіт три трактату зі спростуваннями латинства — Томос Каталлагіс, Томос Агапіс і Томос Харас — були опубліковані прижиттєво.
Його головний твір — Історія єрусалимських патріархів — вийшов в 1715 році в Бухаресті, під редакцією його племінника і спадкоємця Хрисанфа. Твір — дослідження всього історичного шляху Православної Церкви і ставить патріарха Досифея в ряд найвизначніших церковних істориків.
Відчуваючи необхідність точного викладу віри і не задовольнившись Православне сповідання Петра Могили, до видання якого в 1699 році він написав розлогу передмову, в ході Єрусалимського собору в 1672 році звернувся до Патріарха Константинопольського Діонісія IV за окружним посланням яке могло б служити точним викладом віри. Патріарх Діонісій склав послання, яке було зачитано і прийнято на помісному Єрусалимському (Віфлеємському) Соборі 1672 року; пізніше було видано в Яссах. Текст послання, відомий як Сповідування Досифея (повне грецька назва: грец. Τὰ Δογματικὰ καὶ Συμβολικὰ Μνημεῖα τῆς Ὀρθοδόξου Καθολικῆς Ἐκκλησίας) або, в сукупності з іншими документами, Послання патріархів східно-кафоличної Церкви про православну віру, який набув велике значення в православному світі і до сих пір вважається одним з символічних текстів Православної Церкви. Сповідування Досифея пункт за пунктом спростовує сповідання Патріарха Кирила Лукаріса, видане в Женеві в 1629 році.
Під час патріаршества Досифея боротьба з латинянами за контроль над Єрусалимськими святинями розгорілася з новою силою. Патріарху шляхом створення нового органу управління справами Патріархату — «Ради Старійшин» — вдалося поправити фінансове становище і оплатити борги, почати відновлення Вифлеємського храму, але конфліктного питання про Святій землі не судилося вщухнути.
У липні 1669 року дала свою згоду на повторний шлюб царя Олексія Михайловича з Наталею Наришкіної . Виступав послідовним прихильником примирення царя з опальним патріархом Никоном, а пізніше за його дозвіл — всупереч волі Патріарха Іоакима.
Був радником посланника в Константинополі П. А. Толстого з усіх питань дипломатичних зносин з Портою ; керував мережею джерел інформації Московського уряду в різних місцях Оттоманської імперії[4] . Проте, ніколи не відвідував Москву особисто.
До самого кінця, всупереч домовленостям і обіцянкам мзди з боку Московського уряду, був противником перепідпорядкування Київської митрополії Московському Патріахату, що Москва намагалась зробити після акту 1686 року, вважаючи таке перепідпорядкування противним канонам і вбачаючи в такому прагненні Московського уряду і патріарха «самолюбство церковників», тобто патріарха Іоакима, відносини з яким після 1686 року в нього остаточно зіпсувалися[1][5][6].
Був захисником православ'я від інославних і іновірних нападок і впливів, боровся з унією в Трансільванії і дбав про відновлення церков в Грузії .
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Бернацкий, М. М. Досифей II Нотара. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2007. — Т. XVI. — С. 71—79. — ISBN 978-5-89572-028-8.(рос.)
- ↑ Οικουμενικός Πατριάρχης: «Kάθε τόπος έχει ένα Επίσκοπο ανεξαρτήτως εθνικής καταγωγής». Архів оригіналу за 9 січня 2020. Процитовано 11 грудня 2020.
- ↑ Οικουμενικός Πατριάρχης: Kάθε τόπος έχει ένα Επίσκοπο ανεξαρτήτως εθνικής καταγωγής [Архівовано 31 липня 2019 у Wayback Machine.]. 27.07.2019.
- ↑ Н. Каптерев. Характер отношений России к православному Востоку. М., 1885, стр. 283—323.
- ↑ H ΑὐΤΟκΕφΑΛη EκκΛηΣίΑ ΤηΣ ΟὐκΡΑνίΑΣ (PDF). 2020. с. 65. Архів оригіналу (PDF) за 7 серпня 2021. Процитовано 11 грудня 2020.
{{cite book}}:|first=з пропущеним|last=(довідка) - ↑ Δοσίθεος, Πατριάρχης Ἱεροσολύμων, Ἱστορία περί τῶν ἐν Ἱεροσολύμοις Πατριαρχευσάντων, Βιβλία ΙΑ΄-ΙΒ΄, Θεσσαλονίκη 1983, 240—241
Література[ред. | ред. код]
- Бернацкий, М. М. Досифей II Нотара. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2007. — Т. XVI. — С. 71—79. — ISBN 978-5-89572-028-8.(рос.)
- Н. Ф. Каптерев Зносини Єрусалимського патріарха Досифея з російським урядом (1669—1707). М., 1891
- Грамота до Рязанському митрополиту Стефану Яворському від 15 листопада 1703 року [Архівовано 25 січня 2021 у Wayback Machine.]
- Steven Runciman . The Great Church in Captivity, Cambridge: Cambridge University Press, 1968, p. 347-351.
- К. А. Панченко , Османська Імперія і Доля Православ'я на Арабському Сході (XVI — початок XIX століття). Москва: МДУ ім. М. В. Ломоносова, Інститут країн Азії та Африки, 1998, стор. 88 — 91, 151.
Посилання[ред. | ред. код]
- The Confession of Dositheus Website of EL Core
- Послання патріархів східно-кафолической церкви про православну віру (1723 р [Архівовано 7 липня 2017 у Wayback Machine.] ) [Архівовано 7 липня 2017 у Wayback Machine.]