Дронго сірий

Дронго сірий (Dicrurus leucophaeus) — вид горобцеподібних птахів родини дронгових (Dicruridae).

Поширення

Сірий дронго займає великий ареал, який охоплює більшу частину Південної Азії та Південно-Східної Азії, простягаючись від Гуджарату та південно-східних схилів Афганського Паміру до Малайського півострова та на північ до Маньчжурії через південні схили Гімалаїв , Індійський субконтинент, центральний та східний Китай та Індокитай. Вид також присутній у центрально-західному та північному Борнео, на заході Філіппін (Палаван), на Суматрі, Яві, Балі та Ломбоку.

Мешкає у різноманітних лісистих середовищах — у тропічних та субтропічних вологих лісах, сухих лісах, помірних листяних та змішаних лісах, бамбукових лісах, на плантаціях тощо.

Опис

Птах завдовжки 23-30 см, вагою 32-55 г. Це птах з міцною і стрункою зовнішністю, великою округлою головою, конусоподібним і міцним дзьобом, короткими ногами, довгими крилами і довгим хвостом з роздвоєним кінцем, кінчики якого розходяться, вигинаючись назовні в дистальній половині.

Оперення дуже мінливе в залежності від підвиду: популяції Індії дуже темні і схожі на чорного дронго (від якого вони відрізняються стрункішою статурою, відсутністю білої зони з боків дзьоба, оперенням менше блискуча і з черевною ділянкою, що має тенденцію до сірого кольору, а хвіст пропорційно довший до загального розміру тварини, а також менш роздвоєний), тоді як у східних підвидів є біляста маска навколо очей. Загалом, забарвлення більш-менш темно-сіре (характеристика, якій вид зобов'язаний як загальною, так і науковою назвою), з тенденцією до подальшого потемніння на голові, шиї та хвості, тоді як горло, грудна та черевна ділянки можуть приймати відтінки корично-фіолетового кольору, а спина та крила синюватого кольору.

Очі малиново-червоні, дзьоб — чорнуватий, а ноги чорно-сірі.

Спосіб життя

Трапляється парами або наодинці. Полює на комах та інших безхребетних. Іноді поїдає дрібних ящірок та жаб, ягоди та плоди. Моногамний птах. Сезон розмноження триває з січня по серпень, дещо змінюючись залежно від ареалу: наприклад, популяції північної частини ареалу розмножуються з кінця квітня по червень, тоді як південно-східна частина починає розмножуватися в березні і продовжується до травня. Невелике чашоподібне гніздо серед гілок дерев будують обидва партнери. У кладці 2-4 біло-рожевих яйця. Насиджують також обидва батьки по черзі. Інкубація триває три тижні. Пташенята залишають гніздо приблизно через 20 днів після народження, але самостійними стають через півтори місяця.

Підвиди

Включає 15 підвидів:

• Dicrurus leucophaeus leucogenis (Walden, 1870) — поширений від Ляоніна і Ганьсу на південь до Гуандуна і Сичуаня, зимуює в Індокитаї;
• Dicrurus leucophaeus salangensis Reichenow, 1890 — поширений південніше річки Янцзи до Тонкіна, зимує в Хайнані та на узбережжі Сіамської затоки;
• Dicrurus leucophaeus longicaudatus Jerdon, 1862 — поширений у північно-західній частині ареалу від східних районів Афганістану до Мадх'я-Прадеш, зимує на Індостані та Шрі-Ланці;
• Dicrurus leucophaeus hopwoodi Baker, 1918 — від Бутану до Гуандуна через північ Бірми та В'єтнаму та південний схід Тибету, зимує у Бенгалії, північно-східній Індії, Хайнані, центральній Бірмі та центрально-південному Таїланді;
• Dicrurus leucophaeus innexus (Swinhoe, 1870) — ендемік острова Хайнань;
• Dicrurus leucophaeus mouhoti (Walden, 1870) — широко поширений на Індокитайському півострові;
• Dicrurus leucophaeus bondi Meyer de Schauensee, 1937 — поширений у центральному Таїланді, Камбоджі та на півдні В'єтнаму та Лаосу;
• Dicrurus leucophaeus nigrescens Oates, 1889 — поширений у Тенасерімі та на Малайському півострові;
• Dicrurus leucophaeus batakensis (Robinson & Kloss, 1919) — ендемік Північної Суматри;
• Dicrurus leucophaeus phaedrus (Reichenow, 1904) — ендемік центральної та південної частини Суматри;
• Dicrurus leucophaeus periophtalmicus (Salvadori 1894) — ендемік південних Ментавайських островів;
• Dicrurus leucophaeus celaenus Oberholser 1912 — ендемік острова Сімелуе;
• Dicrurus leucophaeus siberu Chasen & Kloss, 1926 — ендемік острова Сіберут;
• Dicrurus leucophaeus stigmatops (Sharpe 1879) — ендемік північного Борнео;
• Dicrurus leucophaeus leucophaeus Vieillot, 1817 — номінальний підвид, поширений на Яві, Балі, Ломбоці, Палавані та Каламіані.

Посилання

• Ashy drongo videos, photos & sounds [Архівовано 7 травня 2016 у Wayback Machine.] on the Internet Bird Collection