Діаспора Південного Судану
Південно-суданська діаспора складається з громадян Південного Судану, які проживають за кордоном..
Кількість населення Південного Судану за межами країни різко зросла з початком боротьби за незалежність від Північного Судану. Близько півмільйона південних суданців виїхали з країни як біженці, як постійна чи тимчасова робоча сила, що призвело до появи діаспори південно-суданського населення.
Найбільші громади південно-суданської діаспори розташовані в Північній Америці, Західній Європі та Океанії в Сполучених Штатах, Канаді, Великій Британії, Австралії, малі громади існують у Франції, Італії, Німеччині, Швеції та Новій Зеландії.
Голосування діаспори[ред. | ред. код]
Південносуданцям, що живуть в Дарфурі, було надано можливість голосувати на референдумі на спеціальних виборчих дільницях, оскільки деякі племена виступали за єдність, а інші підтримували розподіл з можливими загрозливими наслідками для самого Дарфуру.[1] Виборчі дільниці також були створені у восьми країнах з великою кількістю населення Південного Судану, а саме Австралії, Канаді, Єгипті, Ефіопії, Кенії, Уганді, Сполученому Королівстві та Сполучених Штатах.[2]
У Сполучених Штатах, де проживає приблизно 25 000-50 000 південносуданських громадян, виборчі округи були відкриті у восьми штатах: Вірджинія, Массачусетс, Іллінойс, Техас, Теннессі, Небраска, Аризона та Вашингтон.[3] Подібні кабінки для голосування були встановлені в канадських містах Калгарі та Торонто, щоб задовольнити приблизно від 40 000 до 50 000 південносуданців, що проживають у Канаді; близько 2200 з яких зареєструвалися для голосування в одному з двох міст.[2]
Голоси Південно-Суданської діаспори розділилися на підтримку або проти поділу країни: члени деяких племен виступали за єдність, а члени інших племен підтримали розподіл. Деякі канадські південні суданці закликали до бойкоту референдуму, звинувачуючи Міжнародну організацію з міграції, на яку було покладено завдання провести голосування в цій країні, в тому, що на її роботу «впливав уряд в Хартумі».[2]
Проживаючий в Калгарі журналіст Мадінг Нгор з редакції The New Sudan Vision відкинув ці претензії як «теорію змови», додавши: «Це дуже фрагментована спільнота за племінним критерієм».[2] З понад 99 % тих, хто проживає на півдні, проголосували за незалежність, в той час, як 42 % тих, хто жив на півночі, проголосували за єдність.[4]
Розподіл по країнах (станом на 2012 рік)[ред. | ред. код]
| Країна | Кількість громадян Південного Судану |
|---|---|
 Данія |
4200 Станом на 2012 |
 Нідерланди |
приблизно 4000 Станом на 2016 |
 Швеція |
4,000 Станом на 2012 |
.svg){kind=small} Велика Британія |
30,000 Станом на 2012 |
 США |
30,000 Станом на 2012 |
.svg){kind=small} Канада |
17,000 Станом на 2012 |
 Нова Зеландія |
3,000 Станом на 2012 |
 Ізраїль |
7,500 Станом на 2012 |
 Італія |
10,000 Станом на 2012 |
 Ірландія |
3,000 Станом на 2012 |
 Франція |
30,000 Станом на 2012 |
.svg){kind=small} Австралія |
15,000 Станом на 2012 |
| РАЗОМ | 400,000 — 600,000 ( Південний Судан: 7,000,000 Станом на 2012)
|
Див. також[ред. | ред. код]
- Південний Судан
- Діаспора Південного Судану в Австралії
- Діаспора Південного Судану в Канаді
- Біженці Південного Судану
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ Omar al-Saleh (9 січня 2011). Mixed feelings in Darfur | Al Jazeera Blogs. Blogs.aljazeera.net. Архів оригіналу за 15 січня 2011. Процитовано 16 січня 2011.
- ↑ а б в г Tom Babin (9 січня 2011). Some Sudanese-Canadians boycott referendum over fears of bias. Calgary Herald. Postmedia News. Архів оригіналу за 13 січня 2011. Процитовано 10 січня 2011.
- ↑ John Terrett (10 січня 2011). Sudan vote in USA | Al Jazeera Blogs. Blogs.aljazeera.net. Архів оригіналу за 12 січня 2011. Процитовано 16 січня 2011.
- ↑ Faith Karimi (22 січня 2011). Report: Vote for Southern Sudan independence nearly unanimous. CNN. Архів оригіналу за 6 жовтня 2012. Процитовано 2 квітня 2011.