Екобіоморфа
Екобіоморфа (від дав.-гр. οἶκος — житло, місцеперебування, дав.-гр. βίος — життя і дав.-гр. μορφή — вид, форма) — сукупність (група) рослин, не обов'язково споріднених, але які мешкають в подібних умовах середовища (мають подібні екологічні ніші) і мають певний тип пристосувальної структури та пов'язаних з нею фізіологічних особливостей[1][2].
Історія виникнення[ред. | ред. код]
Термін був введений Є. М. Лавренком в 1965 р. як заміна терміна життєва форма (інакше біоморфа)[1]. Формально, відмінності між термінами умовні, і часто вони можуть застосовуватися як синоніми[3].
Зазвичай, популяції видів, які належать до однієї екобіоморфи, займають аналогічні екологічні ніші і виконують подібні функції в структурах екосистем, утворенні умов середовища, кругообігу речовин і енергії, і можуть бути пов'язані між собою синузіальними консорциями[2].
Класифікація екобіоморф[ред. | ред. код]
Класифікації екобіоморф в радянському союзі розробляли І. Г. Серебряков, а потім Б. А. Биков. Також класифікацією екобіоморф є класифікація К. Раункієра, однак, класифікація Серебрякова є найбільш поширеною і визнана найвдалішою[3][2].
Класифікація Бикова[ред. | ред. код]
8 відділів:
- Лишайникова екобіоморфа
- Мохова екобіоморфа
- Екобіоморфа папоротевидних
- Екобіоморфа голонасінних
- Екобіоморфа однодольних автотрофних
- Екобіоморфа однодольних гетеротрофних
- Екобіоморфа дводольних автотрофних
- Екобіоморфа дводольних гетеротрофних
Класифікація Серебрякова[ред. | ред. код]
| Відділи | Типи |
|---|---|
| Деревні рослини | I — дерева, II — чагарники, III — чагарнички |
| Напівдеревні рослини | IV — напівчагарники і напівчагарнички |
| Наземні трави | V — полікарпічні трави, VI — монокарпічні трави |
| Водні трави | VII — земноводні трави (болотні, або гелофіти — бруньки відновлення під водою, пагони — над водою), VIII — плаваючі та підводні трави (гедатофіти і гідрофіти) |
Приклади[ред. | ред. код]
До екобіоморфам можна віднести рослини одного ярусу, або синузії[2].
За класифікацією Серебрякова дерева можуть мати різні екобіоморфи, а саме:
- Дерева з прямостоячими стовбурами. Така життєва форма широко поширена, вказує на нормальні і оптимальні умови місцепроживання (мінімальні відхилення в онтогенезі).
- При погіршенні умов середовища можуть бути виділені проміжні форми (зменшення висоти, крони тощо), і останньою формою в такому ряду можуть бути стланникові форми дерев: кедровий стланик, вільховий стланик, стланник сосни гірської та інших видів сосни, ялівцевий стланник. Такі форми виростають в районах, з екстремальними умовами середовища, — на Крайній Півночі, в передгольцовому гірському поясі, на узбережжі Охотського моря, — в районах з прохолодним сирим літом, довгою зимою, рясними снігопадами, сильними вітрами[3].
Екобіоморфи можуть бути також у одного виду рослини, коли воно виростає в різних умовах середовища — наприклад екобіоморфи дуба монгольського, що росте на різних висотах в Примор'ї[3], або сосна, габітус якої, зростаючої на піщаних ґрунтах, дуже відрізняється від сосни, що виростає на верховому болоті[4]. Причому ці відмінності обумовлені не просто умовами середовища, а й генетичними відмінностями популяцій, які ростуть у різних середовищах[5][6].
Іноді виділяють онтобіоморфи — форма росту, властива виду в певні періоди його життєвого циклу. Так як в різні періоди життя рослини, навколишнє його середовище проживання може дуже сильно відрізнятися, то в процесі онтогенезу і переходу рослини з одних умов зростання в інші (наприклад з одного ярусу в іншій[3] — ялина, або з водного середовища в повітряне[4] — стрілолист) змінюється і життєва форма рослини.
У тварин[ред. | ред. код]
Для тварин не розроблено настільки докладної класифікації, як для рослин. Для тварин, які займають подібні екологічні ніші і виконують подібні функції в екосистемі, введено термін гільдія. Наприклад вівці та кенгуру належать до однієї гільдії, так як виконують в екосистемах схожі ролі[7].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Экобиоморфа. БСЭ. Архів оригіналу (Яндекс словари) за 4 липня 2012. Процитовано 8 листопада 2010.
- ↑ а б в г Быков Б. А. Экологический словарь [1] [Архівовано 10 грудня 2015 у Wayback Machine.] Алма-Ата: Наука, 1983. — 216 с
- ↑ а б в г д >Москалюк Т.А. Лекции по биогеоценологии. Лекция 6. Жизненные формы как отражение условий среды и отношений в фитоценозе : [арх. 8 лютого 2009]. — сайт Ботанического сада ДВО РАН. Архівована копія. Архів оригіналу за 8 лютого 2009. Процитовано 12 квітня 2019.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ а б Б. М. Медников. Аксиомы биологии (Biologia axiomatica). — Москва : Аксиомы биологии (Biologia axiomatica), 1982. — С. 38. — 70 с.
- ↑ Муратова Е.Н., Седельникова Т.С. Геномные и хромосомные мутации у сосны обыкновенной (Pinus sylvestris L.) в экстремальных условиях произрастания. — Хвойные бореальной зоны, 2004. — С. 128-140.
- ↑ Лесная энциклопедия [Архівовано 22 вересня 2015 у Wayback Machine.]: В 2-х т./Гл.ред. Воробьев Г. И.; Ред.кол.: Анучин Н. А., Атрохин В. Г., Виноградов В. Н. и др. — М.: Сов. энциклопедия, 1985.-563 с., ил.
- ↑ М. Бигон, Дж. Харпер, К. Таунсенд. Экология. Особи, популяции и сообщества т. 2. — Москва : Мир, 1989.
Посилання[ред. | ред. код]
- Наша ботаничка — научно-образовательный сайт [Архівовано 3 березня 2022 у Wayback Machine.]
Література[ред. | ред. код]
- Бродский А. К. Краткий курс общей экологии / Учебное пособие для ВУЗов. — СПб. : «Деан», 2000. — 224 с.
- Воронов А. Г. Геоботаника / Учеб. Пособие для ун-тов и пед. ин-тов. — М.: Высш. шк., 1973. — 384 с.
- Степановских А. С. Общая экология / Учебник для вузов. — М.: ЮНИТИ, 2001. — 510 с.
- Крылов А. Г. Жизненные формы лесных фитоценозов. — Л.: Наука, 1984. — 184 с.
- Культиасов И. М. Экология растений. — М.: Изд-во МГУ, 1982. — 384 с.
- Серебряков И. Г. Экологическая морфология растений. — М., 1962.