Екранна пам’ять

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Екранна пам'ять — певний тип пам'яті дитинства, який описав Зигмунд Фрейд.[1] Дана категорія мала на меті прояснити механізми забування, які досліджувалися, зокрема, в інших контекстах, наприклад, у його роботі «Про психопатологію повсякденного життя», і представляли спосіб переживання несвідомого.[2] Фрейд розрізняв, здавалося б, байдужі та нерелевантні спогади дитинства та ті, які він описав як вражаючі, важливі та сповнені емоцій. Однак ці останні, суттєві враження перекриваються першими, менш значущими.[2][3] Можна також сказати, що важливі спогади затьмарюються менш важливими.[4] За Фрейдом, цей процес можна простежити до опору свідомому відтворенню вмісту пам'яті.[2] Зазвичай це призводить до помилок пам'яті.

Припущення[ред. | ред. код]

У 1895 році Фрейд вперше сформулював, що зміст пам'яті піддається систематичним змінам, які особливо помітні при неврозах. Щоб пояснити неврози, він зробив два припущення:

  1. Психосексуальний розвиток починається під час смоктання грудей матері.
  2. Кожен невроз заснований на афективній або сексуально відтіненій сцені спокушання, сексуальному насильстві в дитинстві або нарцистичній травмі. Травматичні події[5] всіх видів супроводжуються придушенням асоційованих афектів. Якщо травма виникає на дуже специфічному етапі розвитку, відбувається фіксація. При оральній фіксації виникають залежності та депресія, при анальній фіксації виникають компульсії, а при фалічній фіксації виникає істерія.

Два види пам'яті[ред. | ред. код]

Ойген Древерманн (* 1940) описує два типи залученої пам'яті — ту, яка її охоплює, і ту, що охоплює її — подібно до двох сімейних ідентичностей у психологічній концепції сімейного роману. Розрізнення між двома спогадами базується на визначенні одночасності Серена К'єркегора. Під поняттям одночасності, за Древерманом, К'єркегор, у дусі романтичної герменевтики, не мав на увазі історично реальної реальності в сенсі історизму, а отже, звичайно, також не мав на увазі точних історичних деталей. Радше він був стурбований поточним духовним, дуже індивідуальним і особистим зв'язком з минулими подіями. За К'єркегором, це розрізняє зовнішню (історичну) і внутрішню (психічну, несвідому, фантазійну тощо) реальність.[4] Подібним чином такі реалії також концептуально розділені конструктивізмом.[6] Альфред Лоренцер (1922—2002) також писав: a. Розглядаючи питання патолінгвістики, він встановлював подібні зв'язки, які виходили з двох різних етапів життя і отримували взаємовиключні оцінки. Він назвав цей процес сценічним розумінням. Розкриваючи репресовану оригінальну сцену, йому вдалося зробити зрозумілими стереотипні порушення поведінкових очікувань (повсякденні сцени) і таким чином реконструювати їх причини. Оригінальні сцени раннього дитинства, які здебільшого були в минулому, і помітні повсякденні сцени, які були теперішніми, він назвав аналогічними сценами.[7][8] Тому завдання психоаналізу полягає в тому, щоб розкрити внутрішні реальності та зробити їх зрозумілими.

Формування[ред. | ред. код]

Психодінаміка[ред. | ред. код]

Щодо психодинаміки прихованих спогадів, розвиток недостатньо оброблених внутрішніх вражень Фрейд пов'язує з теорією травми. Фрейд розрізняє позитивні та негативні явища. Позитивні та негативні приховані спогади стоять у протилежному відношенні до відповідного пригніченого змісту.[1] Для обох характерна фіксація на травмі, але вони мають протилежну тенденцію, оскільки один із них повторює травматичну ситуацію, а інший намагається її уникнути.[5]

Позитивні нагадування[ред. | ред. код]

Позитивні приховані спогади характеризуються аналогічними стосунками з іншими людьми, див. концепцію аналогічних сцен (у гл. Два типи пам'яті). У них знову відроджується первісний конфлікт. Вони виражаються в примусі до повторення. Існує контрфобічна позиція. Без відповідного аналізу ці примуси визначають, здавалося б, незмінні риси характеру постраждалої людини. Наприклад, у чоловіка травматично пережитий і, отже, забутий, надмірний ранній зв'язок з матір'ю може призвести до того, що він пізніше в житті шукатиме жінок, від яких він може стати залежним, і від яких він дозволить себе годувати та підтримувати.

Негативні спогади[ред. | ред. код]

Негативні прикриття спогадів характеризуються уникненням. Вони представляють себе як стримування, які можуть перерости у фобії. Їх слід розуміти як захисні реакції.

Тимчасові відносини[ред. | ред. код]

Спогади екрану зазвичай тимчасово пов'язані зі стадіями розвитку дитини у віці від 2 до 4 років. Вік Що стосується часу появи перших спогадів дитинства, то існують великі індивідуальні відмінності у відповідних дослідженнях, які вперше були проведені Віктором і Кетрін Анрі.[9][10] Залежно від датування несвідомих вражень через аналіз, Фрейд виділив відмінності в часовій системі відліку.

Попередня та ретроградна пам'ять екрану[ред. | ред. код]

Прихований і тому несвідомий досвід може лежати в самому ранньому дитинстві, а також у підлітковому та дорослому віці. Фрейд говорив про регресивну або ретроградну приховану пам'ять, коли прихований і тому несвідомий досвід у підлітковому та дорослому віці може бути підтверджений, а свідома пам'ять датується часом раннього дитинства. Підтвердження здійснюється шляхом цілеспрямованого аналітичного опитування пов'язаного змісту думки. Навпаки, і, ймовірно, набагато частіше, згідно з поглядом Фрейда, прихований і тому несвідомий досвід знаходиться в самому ранньому дитинстві, тоді як свідома пам'ять виникає пізніше. Якщо раннє дитинство ігнорується з боку обох типів пам'яті, а свідома пам'ять відкладається до підліткового або дорослого віку, то, згідно з Фрейдом, існує випереджаюча або розширена прихована пам'ять. Якщо повторне датування несвідомого первісного враження відбувалося в самому ранньому дитинстві, Фрейд називав це початковим або одночасним покривним спогадом.

Фрейд узагальнив ці різні форми під терміном охоплююча пам'ять, оскільки вони базуються на спільному механізмі витіснення, а саме у формі витіснення.[2][1][3]

Диференціація від парамнезій[ред. | ред. код]

Збої в пам'яті та спотворення пам'яті відбуваються або у формі парамнезії (хибної пам'яті), простого забування імен або прихованої пам'яті. Приховані спогади пов'язані як з нормальною амнезією (втратою пам'яті) в дитинстві з регресією первинних процесів, так і з патологічними розвитками у сенсі неврозу. Тому Фрейд вважає період дитинства істотним для розвитку неврозів.[1] Розрізнення та демаркація можливе через репресивний механізм витіснення, який є досить специфічним для спогадів. У випадку прихованої пам'яті обстежувані спочатку повідомляють про особливо інтенсивну інфантильну пам'ять щодо відносно неважливої, непроблемної події в ранньому дитинстві. Проте аналіз підтверджує, що ця пам'ять пов'язана з прихованими емоційними (сексуальними) переживаннями або фантазіями, які можуть виникнути в будь-який час протягом психосексуального розвитку. Вони пригнічуються режимом пам'яті колоди. Первісно образлива подія забута, бо була репресована. Прихована пам'ять представляє тут компроміс, збентеження продовжується і знову входить у свідомість у прихованій пам'яті, яка часто надзвичайно чітка, але змінена, знешкоджена або відкладена. Асоціацію, через яку пов'язані два переживання, слід досліджувати психоаналітично.[1][2] Коли імена забуваються, особа, на яку це впливає, розпізнає замінники імен як неправильні, а коли вони згадують імена, обстежувана особа дивується, що вони навіть мають таку чітку пам'ять.[2]

Психоекономіка[ред. | ред. код]

Сам досліджуваний, що запам'ятовує, не надає великого значення пам'яті екрану, хоча він нібито дуже чітко пам'ятає окремі елементи своїх вражень. Однак, з точки зору аналітика, ця низька важливість є вираженням психоекономічних процесів, метою яких є утримання психологічної напруги всієї системи якомога нижче. Таким чином, репресія мала відбутися в той час, коли неможливо було досягти вирішення відповідного значущого враження та досвіду з підвищеним потенціалом напруги психічної енергії. Однак аналіз може допомогти вирішити такі блокування.[11]

Відгуки[ред. | ред. код]

Фрейд уже вказував на паралелі між спогадами дитинства та формуванням міфів.[1][2] Цей паралелізм виникає з основного психогенетичного закону. Ойген Древерманн розглянув цей аспект і зробив з нього висновки для тлумачення міфів, оскільки він розглядає їх як спогади про універсальну людську історію. Через психологічні мотиви у створенні міфів їх слід відрізняти від суто фактичних історичних фактів, так само як приховані спогади слід відрізняти від суто життєво-історичних чи суто біографічних фактів. Древерманн підкреслює синхронне злиття різних елементів пам'яті, яке відбувається в екранній пам'яті. Концепція акаузальної синхронності, введена Карлом Густавом Юнгом, або концепція одночасності, яка використовується у філософії.[4]

Веб-посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Karl Abraham: Eine Deckerinnerung, betreffend ein Kindheitserlebnis von scheinbar ätiologischer Bedeutung. In: Internationale Zeitschrift für Psychoanalyse. Bd. 1 (1913), H. 3, S. 247—251.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е Sigmund Freud: Über Kindheits- und Deckerinnerungen. In: Monatsschrift für Psychiatrie und Neurologie. 1899, und in: Über Deckerinnerungen. Gesammelte Werke, 3. Auflage, Bd. I, S. Fischer Verlag, Frankfurt 1953, S. 531–554; folgende Seitenangaben aus GW-Ausgabe: (a) zu Stw. «Umfang der Schrift»: S. 531—554; (b) zu Stw. «Positive und negative Deckerinnerung»: S. 551; (c+d) zu Stw. «Abwehrmechanismus der Verschiebung»: S. 536 f.; (e) zu Stw. «Bedeutung der Deckerinnerung für normale und pathologische Vorgänge»: S. 532; (f) zu Stw. «Mythenbildung»: S. 538.
  2. ↑ а б в г д е ж Sigmund Freud: Zur Psychopathologie des Alltagslebens. Über Vergessen, Versprechen, Vergreifen, Aberglaube und Irrtum. (1901) Gesammelte Werke, 3. Auflage, Band IV, S. Fischer Verlag, Frankfurt / M. 1953; folgende Seitenangaben aus: Taschenbuchausgabe der Fischer-Bücherei, Nov. 1954, (a) zu Stw. «Bedeutung unbewusster Gedächtnisleistungen»: S. 46; (b) zu Stw. «Widerstand»: S. 46; (c) zu Stw. «Erinnerungselemente und begriffliche Herleitung der Deckerinnerung»: (Herleitung = Relation zwischen Deckerinnerung und dem durch sie «gedeckten» Inhalt) S. 46; (d+e) zu Stw. «Abwehrmechanismus der Verschiebung»: S. 46 f.; (f) zu Stw. «Abgrenzung vom Namenvergessen»: S. 47; (g) zu Stw. «Mythenbildung»: S. 49.
  3. ↑ а б Elisabeth Roudinesco, Michel Plon: Wörterbuch der Psychoanalyse. Namen, Länder, Werke, Begriffe. Springer, Wien 2004, ISBN 3-211-83748-5, S. 170 (Google books).
  4. ↑ а б в Eugen Drewermann: Tiefenpsychologie und Exegese 1. Die Wahrheit der Formen. Traum, Mythos, Märchen, Sage und Legende. dtv Sachbuch 30376, München 1993, ISBN 3-423-30376-X, © Walter-Verlag, Olten 1984, ISBN 3-530-16852-1; (a) zu Stw. «begriffliche Herleitung»: (Deckerinnerung ~ «verdeckte» Erinnerungselemente) S. 351; (b) zu Stw. «Der Faktor des Selbstverständnisses bei der Bewertung historischer (lebensgeschichtlicher) Gegenstände»: S. 58 ff.; (c) zu Stw. «Bedeutung der Deckerinnerung für die Mythenbildung»: S. 350—359.
  5. ↑ а б Sigmund Freud: Der Mann Moses und die monotheistische Religion. (1939) Philipp Reclam jun., Stuttgart 2010; ISBN 978-3-15-018721-0; Folgende Seitenzahl durch einen Stern (*) von Zeilenzahl getrennt; (a) zu Stw. «Traumatheorie der Deckerinnerung»: S. 94*16-95*4; (b) zu Stw. «positive und negative Deckerinnerung»: S. 96*1-33.
  6. ↑ Otto Bach: Über die Subjektabhängigkeit des Bildes von der Wirklichkeit im psychiatrischen Diagnostizieren und Therapieren. In: Psychiatrie heute, Aspekte und Perspektiven. Festschrift für Rainer Tölle. 1. Auflage. Urban & Schwarzenberg, München 1994, ISBN 3-541-17181-2, S. 1–6.
  7. ↑ Alfred Lorenzer: Sprachzerstörung und Rekonstruktion. Vorarbeiten zu einer Metatheorie der Psychoanalyse. Ffm. 1970, Neuausgabe 1973.
  8. ↑ Jürgen Habermas: Der Universalitätsanspruch der Hermeneutik (1970). In: Zur Logik der Sozialwissenschaften. 5. Auflage. Suhrkamp Taschenbuch, Wissenschaft 517, Frankfurt 1982, S. 345 ff.
  9. ↑ Victor Henri, Catherine Henri: Enquête sur les premiers souvenirs de l'enfance. L'année psychologique, III 1897
  10. ↑ Elizabeth Barthlett Potwin: Studies of early memories. Psycholog. Review, 1901.
  11. ↑ Stavros Mentzos: Neurotische Konfliktverarbeitung. Einführung in die psychoanalytische Neurosenlehre unter Berücksichtigung neuerer Perspektiven. © 1982 Kindler, Fischer-Taschenbuch, Frankfurt 1992, ISBN 3-596-42239-6, S. 33, 60 f.
Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад!
Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Екранна_пам’ять&oldid=42434904