Еме де Рівері
| Еме де Рівері | |
|---|---|
| фр. Aimée du Buc de Rivery | |
 | |
| Народилася |
4 грудня 1776[1][2] Ле-Робер |
| Померла | не раніше серпень 1788 |
| Країна |
.svg){kind=small} Франція |
| Знання мов | французька[1] |
Еме дю Бюк де Рівері (фр. Aimée Du Buc de Rivéry; нар. 4 грудня 1776, Ла Робер, Мартиніка[3] — дата смерті невідома) — дочка французького плантатора з Мартиніки, далека родичка Жозефіни де Богарне.
Життєпис[ред. | ред. код]
Батьком Еме був Анрі-Жакоб дю Бюк де Рівері (1748—1808), член Директорії колоніальної асамблеї Мартиніки; матір'ю — Марія-Анна д'Арбуссе-Бофон (фр. d'Arbousset-Beaufond, 1739—1811). 1785 року у віці 9 років Еме вступила на виховання в один з монастирів сестер-візитанток у Нанті. Влітку 1788 року Еме покинула Францію на кораблі, який безслідно зник у морі.
Існує легенда, що Еме захопили пірати, продали її в гарем османського султана Абдул-Гаміда I і вона стала матір'ю султана Махмуда II. Вперше цю версію висловив 1923 року Б. Мортон, який у книзі «Прихована імператриця» ототожнив Еме дю Бюк із Накшиділь Султан[4], сьомою дружиною султана Абдул-Гаміда I[5]. Однак відомо, що Накшиділь народилася 1766 року[6] і була на десять років старшою від Еме. Накшиділь потрапила до Стамбула в ранньому дитинстві і її виховувала в одному з палаців султанської сім'ї[7] Есма-султан[en], сестра Абдул-Гаміда I[8]. Крім того, всі троє дітей Накшиділь — Мурад (1783[5]—1784[8]/1785[5]), Махмуд (1785[9]—1839) і Саліха (1786—1787[6]) — народилися за кілька років до того, як корабель з Еме пропав у морі.
Легенді про «кузину» імператриці Жозефіну де Богарне, яка стала «царицею Сходу» на зразок Роксолани, присвячено декілька історичних романів (наприклад, «Маріанна у вогняному вінку» Жульєтти Бенцоні[10]). Еме часто показують як французьку патріотку і католичку, яка заради високих ідеалів заточила себе в гаремі. Принц Михайло Грецький[ru] (онук Георга I) видав 1983 року роман «Султана», який кілька років по тому екранізовано під назвою «Сила пристрасті[ru]».
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ Bulletin de la Société archéologique et historique de Nantes et de Loire-Atlantique. Vol. 91 (1952), P.XI.
- ↑ B.A. Morton. The Veiled Empress: An Unacademic Biography". — G.P. Putnam's Sons, 1923.
- ↑ а б в Süreyya, 1 Cild, 1996.
- ↑ а б Alderson, 1956, table XLIV.
- ↑ Sakaoğlu, 2008.
- ↑ а б Sarıcaoğlu, 2006.
- ↑ Uluçay, 1985.
- ↑ Juliette Benzoni. Marianne, the Crown of Fire. — Heinemann, 1976. — 273 с. — ISBN 0434066133, 9780434066131.
Література[ред. | ред. код]
- Alderson, Anthony Dolphin. The Structure of the Ottoman Dynasty. — Oxf. : Clarendon Press, 1956.
- Sakaoğlu, Necdet. [1] — İstanbul : Oğlak Yayıncılık, 2008. — 574 p. Архівовано з джерела 13 квітня 2022
- Sarıcaoğlu, Fikret. Nakşidil Sultan // Islam Ansiklopedisi. — İslâm Araştırmaları Merkezi, 2006. — Т. 32. — P. 343—344.
- Süreyya Mehmed Bey. Sicill-i Osmani / ed. Nuri Akbayar. — Istanbul : Tarih Vakfi Yurt Yayınlar, 1996. — Т. 1. — ISBN 975-333-049-5, 975-333-038-3.
- Uluçay, M. Çağatay. [2] — Türk Tarih Kurumu, 1985. — 220 p. — ISBN 9754378401, 9789754378405. Архівовано з джерела 31 березня 2022
|
