Еміль Баро
| Еміль Баро | ||||
|---|---|---|---|---|
| фр. Émile Barau | ||||
|
| ||||
| Народження |
11 березня 1851 Реймс | |||
| Смерть | 19 листопада 1930 (79 років) | |||
| Нейї-сюр-Сен | ||||
| Поховання | Cimetière du Nordd | |||
| Країна |
.svg){kind=small} Франція[1] | |||
| Жанр | пейзаж | |||
| Навчання | Національна вища школа красних мистецтв | |||
| Діяльність | художник | |||
| Вчитель | Жан-Леон Жером | |||
| Твори | Q17494700?, Q17495556? і Q17495729? | |||
| Роботи в колекції | Національна галерея Канади, Музей д'Орсе, Museum of Fine Arts of Reimsd і Мистецька галерея Йоркаd | |||
|
| ||||
 Еміль Баро у Вікісховищі | ||||
Еміль Баро, також Баро-Баку (фр. Émile Barau, Barau-Bacou; 11 березня 1851, Реймс — 19 листопада 1930, Неї-сюр-Сен) — французький художник-пейзажист.
Біографія[ред. | ред. код]
Еміль Баро народився в Реймсі 11-го[2] (за іншими даними — 12-го[3]) березня 1851 року. Його батько, Гаспар Баро, був заможним торговцем пробками, і Еміль продовжував справу батька аж до його смерті в 1872 році[4]. Потім він вирішив здобути художню освіту і в 1874 році почав навчання в паризькій Вищій школі образотворчих мистецтв, де його викладачами були Жан-Леон Жером і Ойген Єттель[3]. Після закінчення навчання Баро деякий час працював в Голландії і в Данії[5]; потім в Бретані, Нормандії і Турені[3]. Однак найближчі йому були пейзажі Шампані, які становлять три чверті його творчості[3].
З 1887 по 1889 рік Баро виставлявся в Паризькому салоні; в 1889 році отримує золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі[3]. З 1890 року — член Національної спілки образотворчих мистецтв, який заснував Салон Марсового поля, де Баро виставлявся аж до своєї смерті. У 1895 році був нагороджений Орденом Почесного легіону. Брав участь у всіх виставках, що проводилися Реймським товариством поціновувачів мистецтва[3].
Еміль Баро помер 19 листопада 1930 року в Неї-сюр-Сені. Згідно з волею самого художника, він був похований в сімейному склепі на Північному кладовищі Реймса[6].
Творчість[ред. | ред. код]
Еміль Баро відомий передусім завдяки своїм пейзажам, в яких зображав особливості Реймса. Ріхард Мутер у своїй «Історії живописів у XIX столітті» назвав манеру Баро «грубою», а його картини — «симфоніями в сірому тоні». Він пише, що художник
…любить селянську природу і дуже оригінально зображає живописні закутки тихих сіл; його приваблює не яскрава краса, а блідість помираючої природи.
Близько 15 робіт Еміля Баро знаходяться в Реймському музеї образотворчих мистецтв[6]. Частину з них пожертвував музею Анрі Ваньє, директор виноробного будинку Pommery і друг Баро, який придбав у нього 12 полотен[3].
Пам'ять[ред. | ред. код]
До 1968 року в Реймсі існувала вулиця, названа на честь Еміля Баро (згодом вона була знищена під час створення авеню Поля Маршандо)[5][4].
Галерея[ред. | ред. код]
-
Роботи в осінньому саду (1885) -
Пейзаж з жінкою, яка старіє -
Ейфелева вежа і павільйони Всесвітньої виставки 1889 року (1889) -
Ворони в Данії (бл. 1890)
Література[ред. | ред. код]
- Р. Мутер. Історія живопису в XIX столітті. — СПб : Друкарня Спб. заг. друкарської справи в Росії, 1901. — Т. III. — С. 33—34.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ RKDartists
- ↑ Emile Barau (1851-1930). BnF Data (фр.). Архів оригіналу за 17 жовтня 2019. Процитовано 17 жовтня 2019.
- ↑ а б в г д е ж Paysages et peintres champenois.
- ↑ а б Les rues de Reims-Métropole - b/bl (фр.). Архів оригіналу за 11 березня 2021. Процитовано 17 жовтня 2019.
- ↑ а б Pierre Cabanne. Guide artistique de la France. — Hachette, 1968. — P. 168.
- ↑ а б Biographies rémoises.
Посилання[ред. | ред. код]
- Regard sur... paysages et peintres champenois (PDF). musées-reims.fr (фр.). 2019. Архів оригіналу (PDF) за 4 грудня 2020. Процитовано 16 жовтня 2019.
- Biographies rémoises - B (фр.). Процитовано 16 жовтня 2019.[недоступне посилання]
|
