Епіфора

Епі́фора (грец. έπιφορά — перенесення, повторення) — стилістична фігура, що являє собою повторення тих самих слів, звукових сполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз — у прозі чи драмі. Вживається задля увиразнення художнього мовлення. У поетичному творі епіфора часто зливається з римою, зокрема в ліриці народів Сходу (газель).

По своїй формі епіфора є протилежною іншій стилістичній фігурі — анафорі. Епіфора у поєднанні з анафорою називається симплокою.

Приклади

Епіфора в поезії

Що тепер всім воля, –
Врізали вам поля,
В головах тополя,
А голів нема

— Павло Тичина

...Завтра рано
Заревуть дзвіниці
В Україні, — завтра рано
До церкви молиться
Підуть люди, — завтра ж рано
Завиє голодний
Звір в пустині...

— Тарас Шевченко, «На Різдво»

Епіфора у прозі

І довго стояв тут козак, на воду дивився, та думав, та слухав, та все любив. І ображався і жалів, і все любив. Сильніше від гніву, туги, образи була любов.

— Марко Вовчок

Див. також

• Підхват (поезія)
• Анафора
• Симплока

Джерела

• Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007

Посилання

• Повтор // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 202-206.
• Епіфора // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 342-343.
• Повтор, або Повторення // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 227.
• Епіфора; Повторення // 398 Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 187; 398. — ISBN 978-966-439-921-7.