Ернест Дюпре

Ернест Дюпре
Народився	7 березня 1862(1862-03-07) Марсель
Помер	2 вересня 1921(1921-09-02) (59 років) Довіль
Поховання	Пер-Лашез і Grave of Dupred
Країна	Франція
Діяльність	психіатр, викладач університету, психолог, hospitalist physician, Кваліфікований свідок
Alma mater	Факультет медицини, Парижd (1891)
Посада	assistant physiciand і Chief medical officerd
Науковий ступінь	Q17306806? (1898)
Відомі учні	Henri Medusd
Членство	Паризька медична академія (1921)
Нагороди
Ернест Дюпре у Вікісховищі

Ернест Фердінан П'єр Луї Дюпре (фр. Ernest Ferdinand Pierre Louis Dupré; 7 березня 1862(1862березня07), Марсель, Франція — 2 вересня 1921, Довіль, Франція) — французький невролог і психіатр, займався вивченням реактивних психозів і конституційних психопатій, зробив великий внесок у теорію судової психіатрії. Є творцем термінів «міфоманія», «пуерилізм», «симптоматичний менінгізм», «сенестопатія». Він описав такі патології: галюцинації уяви, симптом повітряної подушки, моторна дебільність, внутрішня зоопатія. У царині конституційної патології Дюпре виділив міфоманічну й емотивну конституції.

Біографія

Ернест Дюпре народився у 1862 році у Марселі, проте більшу частину життя провів у Парижі. Його батько був викладачем риторики у середній школі. Здобувши диплом лікаря, протягом кількох років Дюпре працював у галузі загальної медицини, потім він спеціалізувався у психіатрії. Згодом його було призначено директором психіатричної лікарні для душевнохворих злочинців. Помер у 1921 році у Довілі.

Науковий внесок

Під час Першої світової війни Дюпре проводив роботу зі створення досконалішої служби психіатричної допомоги для французьких солдатів. Спостерігаючи невротичні реакції у фронтовиків, Дюпре описав синдром «емотивного психоневрозу», який згодом отримав назву на його честь хвороба Дюпре. З погляду автора, цей синдром розвивається під впливом психічного травматизму (наприклад, в умовах воєнного часу), за умови індивідуальної схильності до виникнення нервових і психічних захворювань (Дюпре називав цю схильність «емотивною конституцією» індивіда). Підсумовуючи спостереження своїх колег, Дюпре писав: «Насправді, війна не створює нові психічні захворювання, але ця епідемія травм, фізичних і душевних, індивідуальних і колективних … посилила деякі хворобливі прояви, дала нове забарвлення вмісту та форм прояву болючого маячення, активізувала психопатичні стани, які раніше були прихованими».

З 1905 до 1919 рік Дюпре розробляв теорію про зв'язок психічних захворювань із психологічною конституцією пацієнта. На думку Дюпре, психічні захворювання є лише крайніми формами прояви домінантних особливостей у психіці індивіда; при цьому не існує чіткої межі між нормою та патологією. Дюпре підкреслював, що психологічна конституція людини залежить тільки від спадковості, а й від впливу довкілля, вона є незмінною та може бути скоригована. У 1912 році у Тунісі на XXII конференції психіатрів і неврологів Дюпре представив доповідь, яка згодом стала знаменитою, «Несвідомі перверсії» (фр. Les perversions instinctives). У своїй доповіді Дюпре висловив думку, що у деяких випадках скоєння злочину може бути пов'язане з конституційною психологічною схильністю злочинця. Надалі Дюпре створив термін конституційна перверсія, який згодом був використаний у теорії педопсихіатрії Жоржа Еєра.

На честь Дюпре названо:

• Міфоманія Дюпре (одна з форм патологічної брехливості). Хворий, який страждає на цей розлад, має схильність розповідати про свої неіснуючі пригоди та досягнення, приписувати собі титули, нагороди, і т. н. При цьому часто він сам не може відрізнити свої вигадки від реальності. Захворювання у більшості випадків спостерігається у пацієнтів істероїдного типу. Для позначення особистісних особливостей хворих, схильних до патологічної брехливості та фантазування, Дюпре ввів термін міфоманічна конституція. Дюпре наголошував, що міфоманічна конституція є поєднанням інфантилізму та надмірної збудливості уяви у пацієнта.
• Маячня Дюпре-Логра (синоніми — маячення уяви Дюпре, імажинативне маячення, фабуляторне маячення, маячення уявлення, маячення фантастичне). Ця форма маячення виникає на основі фантазування у хворих з т.з. міфоманічною конституцією особистості, розвитку абсурду сприяє також слабкість інтелекту або наявність гіпоманіакального стану у пацієнта. При цьому синдромі, як правило, не відзначається розлад пам'яті, галюцинацій та психосенсорних порушень; навпаки, хворий виявляє ясність сприйняття та добре орієнтується у навколишньому світі. Маячня уяви входить у структуру парафренного синдрому. Маячення Дюпре поєднує у собі маревні ідеї величі та переслідування. Висловлювання хворого мають фантастичний характер, вони можуть бути абсурдні. Настрій хворого зазвичай піднятий, часто мають місце конфабуляції. Маячення уяви зазвичай виникає гостро (як «натхнення, осяяння»).
• Галюцинації уяви Дюпре — пов'язані з уявленнями й ідеями, які довго виношуються в уяві пацієнта, часто вони є результатом мрій та фантазій при істеричних розладах особистості. Галюцинації цього легко виникають у дітей із болісно загостреною уявою.
• Сенестопатія Дюпре-Камю — вкрай неприємні, але при цьому невизначені болючі тілесні відчуття, є складовою іпохондричного маячення.

• Зоопатія Дюпре-Леві, яка є різновидом маячення одержимості. При цій патології хворий переконаний, що в його тілі є тварина (варіант: двійник або нечиста сила).

• Пуерилізм Дюпре — прояв у мовленні та поведінці хворого особливостей, властивих дітям. Є регресією психічної діяльності, спостерігається при психогенних реакціях істеричного типу. Може також виникати при шизофренії, старечому недоумстві або ураженнях центральної нервової системи.

Основні публікації

• Un syndrome psychopathique particulier, le puerilisme mental. CR Congres des Medecins alienistes et neurologistes de France, 1903; 2: 268
• Definition medico-légale de l'aliéné .; P., Gainche, 1904. 25ppp
• La Mythomanie. Étude psychologique et médico-légale du mensonge et de la fabulation morbides; leçon d'ouverture du cours de psychiatrie médico-légale, 2× 10^{{{1}}} année) P., Gainche, 1905. 68 pp
• L'affaire Ullmo. Lyon, A. Rey, 1908
• L'expertise psychiatrique; règles générales de l'examen médical; Asile Ste-Anne, Clinique des maladies mentales. 1910. 15pp
• Le langage musical: étude medico-psychologique (avec Marcel Nathan). Préface de Charles Malherbe. Paris, F. Alcan, 1911; 195p
• Les perversions instinctives, Rapport au Congrès des aliénistes de France, Tunis, 1912
• Les déséquilibres institutionnels du système nerveux (surtitre: Clinique des maladies mentales et affections de l'encéphale — leçon inaugurale); P., Baillière, 1919, 36pp
• Pathologie de l'imagination et de l'émotivité; P., Payot, 1925, XXIII+503pp (avec notice biographique par le Pr Achalme).

Література

• Всемирный биографический словарь (рос.). Архів оригіналу за 27 травня 2013. Процитовано 26 травня 2013.
• ЭПОНИМЫ — КРАТКИЕ БИОГРАФО-БИБЛИОГРАФИЧЕСКИЕ СПРАВКИ (по В.М.Блейхеру) (рос.). Архів оригіналу за 27 травня 2013. Процитовано 26 травня 2013.
• Большая Медицинская Энциклопедия (рос.). Архів оригіналу за 27 травня 2013. Процитовано 26 травня 2013.
• Yvorel, Jean-Jacques. L'Université et l'enfance délinquante : 1939-1945 (фр.). Архів оригіналу за 27 травня 2013. Процитовано 26 травня 2013.
• Histoire de la psychiatrie en France (фр.). Архів оригіналу за 27 травня 2013. Процитовано 26 травня 2013.
• Evans, Julia. Confabulatory delusional states : 1911 : Ernest Dupré & Jean Logre (англ.). Архів оригіналу за 27 травня 2013. Процитовано 26 травня 2013.
• Фуко, Мишель. Психическая болезнь и личность. — «Гуманитарная Академия», 2009. — 675 с. — ISBN 978-5-93762-060-6.
• Thomas, Gregory M. Treating the Trauma of the Great War: Soldiers, Civilians, and Psychiatry in France, 1914-1940. — L SU Press, 2009. — 176 с. — ISBN 978-0-8071-4407-7.
• Arbisio-Lesourd, Christine. Psychologie clinique: débats et enjeux. La psychologie clinique en dialogue. — Editions Bréal, 2002. — 305 с. — ISBN 978-2-84291-848-4.
• Никифоров А. С. Неврология. Полный толковый словарь. — Эксмо, Серия: Медицинская энциклопедия, 2010. — 464 с. — ISBN 978-5-699- 36740-5.
• Тополянский А.В., Бородулин В.И. Синдромы и симптомы в клинической практике: эпонимический словарь справочник. — Эксмо, серия: Новейший медицинский справочник, 2009. — 464 с. — ISBN 978-5-699-33854-2.
• Сидоров П.И., Парняков А.В. Введение в клиническую психологию: Т. I.: Учебник для студентов медицинских вузов. — Академический Проект, Екатеринбург: Деловая книга, 2000. — 381 с. — ISBN 5-8291-0057-3.