Ефект храповика
Ефект храповика — ефект в економічній теорії, де храповик — це механізм, який не дозволяє колесу прокручуватися в зворотну сторону. Ряд економічних показників, збільшившись, в короткостроковому періоді не обов'язково знижуються до початкового рівня. Термін вперше ввів Джозеф Берлінер в 1952 році в ході аналізу мотивацій менеджерів фірм.
Зростання цін[ред. | ред. код]
Зростання сукупного попиту викликає зростання цін на товари, а при скороченні сукупного попиту не обов'язково призводить до зниження сукупного рівня цін, особливо в короткостроковому періоді. Ціни зберігаються стабільними і виникає ефект храповика.
Економічний зміст даного ефекту полягає в тому, що зміни цін у бік підвищення відбуваються легше, ніж у бік зниження, тобто є негнучкість цін в бік зниження. Причинами виникнення ефекту може бути: фіксована контрактами заробітна плата в собівартості продукції; зниження продуктивності в зв'язку зі зниженням зарплати; втрати від інвестицій в підготовку кадрів, які наважилися змінити роботодавця; правові чинники, пов'язані з мінімальним рівнем зарплати і мінімальним рівнем компенсацій при звільненні працівників; монополізм на ринках; державна політика регулювання цін або дії профспілок, що перешкоджають зниженню номінальної заробітної плати.[1]
Дії процесу показані на малюнку «Ефект храповика», де при збільшенні сукупного попиту від AD1 до AD2 точка рівноваги зміщується з e1 до e2, де обсяг виробництва виростає з Q1 до Qf, а рівень цін з P1 до P2. При подальшому зниженні сукупного попиту від AD2 до AD1 не повертає економіку до початкового стану, а формує нову рівновагу в точці e3, при якому зберігаються встановлені нові ціни P2, а обсяг виробництва падає нижче, ніж первинний рівень Q2, при цьому може виникнути зростання безробіття. Ефект храповика призводить до зміщення кривої сукупної пропозиції з P1aAS до P2e2AS.[1]
Ріст державного сектора[ред. | ред. код]
Ефект храповика при зростанні державного сектора вперше описаний у 1987 році в книзі економіста Роберта Гіґґса[en] «Криза і Левіафан: Поворотні моменти росту американського уряду»[2]: державний сектор економіки активно зростає в період криз (в період воєн або депресій), а після їх закінчення стискається, але вже не до початкового рівня.
Мотивація менеджерів[ред. | ред. код]
У 1952 році в своїй статті «Неформальна організація радянських підприємств»[3] Джозеф Берлінер при аналізі мотивацій менеджерів фірм встановив, що ті прагнуть перевиконувати виробничі плани не більше, ніж на 2%, побоюючись того, що в наступному періоді затвердять план з більш жорсткими плановими показниками. Така ж мотивація менеджерів з приводу освоєння бюджету, коли вони прагнуть освоїти його навіть без будь-якої користі для себе, побоюючись того, що бюджет може бути урізаний в майбутньому. Так само роблять висококваліфіковані фахівці, працюючи в одному режимі з низькокваліфікованими, щоб уникнути збільшення навантаження і тому подібне.[4] Психологічно, це явище ілюструється формулою «До хорошого звикаєш набагато швидше, ніж відвикаєш від нього».
Критика[ред. | ред. код]
Ряд досліджень показують, що зниження цін після періоду зростання може призводити до цін нижче первісного рівня, що може бути пов'язано з ослабленням дій профспілок, а конкуренція з боку іноземних товарів не дозволяє мати монопольну владу на ринку, що підтверджується численними спадами в економіці, коли ціни знаходяться на мінімальних значеннях.[1]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Макконнелл К.Р., Брю С.Л. [1] — М. : Республика, 1992. — Т. 1. — С. 188-189. — ISBN 5-250-01534-4. Архівовано з джерела 6 жовтня 2017
- ↑ Роберт Гіґґс. [2] — М : ИРИСЭН, 2010. — С. 146. — ISBN 5-250-01534-4. Архівовано з джерела 22 січня 2022
- ↑ Berliner J. The Informal Organization of the Soviet Firm // The Quarterly Journal of Economics. — 1952. — № 66 (3) (1 серпня). — С. 342—365. — DOI:.
- ↑ Роналд Ж. Экономика переходного периода. Политика, рынки, фирма. — М. : Издательский дом ВШЭ, 2012. — С. 292-312. — ISBN 978-5-7598-0990-6.