Ехея
Ехея (ηχεία, дослівно відлуння грецькою), або звукова ваза, або акустична банка,[1] — це горщик або посудина, яка за функціями схожа на сучасну басову пастку . Вона, ймовірно, використовувалася в давньогрецьких театрах для посилення голосів виконавців за допомогою резонансу[2][3], але археологічних підтверджень цьому не було знайдно. Вони, як правило, виготовлялися з бронзи, але також могли бути з глиняного посуду[4] задля економії.
Конструкція[ред. | ред. код]
Посудини, згадані Вітрувієм у своїй De architectura, були виготовлені з бронзи і розроблені спеціально для кожного унікального театру. Потім їх розміщали в нішах між кріслами театру, навмисно так, щоб їх ніщо не торкалося. Використовувалися математичні розрахунки, щоб вирішити, де їх слід розмістити.[5] «Вони мають бути встановлені догори дном і підтримуватися з боку, який повернутий до сцени, з клинами висотою не менше ніж півфута».[6]
Використання[ред. | ред. код]
Обговорюються як їх використання в римські часи, так і їхня корисність. Томас Нобл Хоу написав у своєму коментарі до " De architectura " Вітрувія[6] :"Ці посудини, бронзові чи глиняні, можуть бути ще одним прикладом того, як Вітрувій виділив високотехнічну особливість грецької архітектури, яка була незвичайною. Залишається спірним, чи посилювали такі посудини звук, чи приглушували його"[7] . За словами римського письменника Вітрувія, ехеї використовувалися з «належною увагою до законів і до гармонії фізики». Вази керували резонансом, посилюючи ключові частоти голосів виконавців і поглинаючи голоси глядачів, що змінювало звук у театрі, щоб голоси виконавців були чистішими та пишнішими.[3] Розмір і форма театру визначали кількість використовуваних ехей та їх розташування в ньому.[2]
Є ймовірність, що ехеї взагалі не використовувалися, оскільки вони, можливо, ніколи й не існували. Брілл стверджує; «Можливо, що Вітрувій, дотримуючись вчення Арістоксена про гармонію, прийняв спекуляцію за реальність».[5]
Історія[ред. | ред. код]
Вітрувій згадує людину на ім'я Луцій Муммій, який зруйнував театр у Коринті. Потім він привіз залишки бронзових ехей будівлі назад до Риму. Продавши фрагменти, Мумій використав гроші, щоб зробити жертву посвяти в храмі Луни.[6]
Подібні пристрої використовувалися в ранніх церквах. Деякі були знайдені в склепінчастій стелі хору Страсбурзького собору, а також у мечетях 11 століття.[2][3]
У міському парку в Сіракузах, Італія, художник Мікеле Спангеро [Архівовано 5 квітня 2022 у Wayback Machine.] побудував Echea Aeolica [Архівовано 21 травня 2022 у Wayback Machine.] у 2015 році. Ця звукова скульптура зі скловолокна та сталі заснована на зразок ехеї, «щоб створити зв'язок із стародавньою історією краю, ніби вона веде відлуння здалеку».[8] Постійна інсталяція є інтерактивною, що заохочує глядачів використовувати її як пристрій для прослуховування.
Див. також[ред. | ред. код]
- Акустична банка
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Reed Business Information (21 листопада 1974). New Scientist. New Scientist Careers Guide : The Employer Contacts Book for Scientists. Reed Business Information: 552–. ISSN 0262-4079. Архів оригіналу за 12 січня 2014. Процитовано 6 травня 2013.
- ↑ а б в John Britton, John Le Keux, George Godwin (1838). A Dictionary of the Architecture and Archaeology of the Middle Ages. Longman, Orme, Brown, Green, and Longmans. с. 118. Архів оригіналу за 21 травня 2022. Процитовано 21 травня 2022.
- ↑ а б в Ready Acoustics, Acoustical Primer. Архів оригіналу за 3 квітня 2009. Процитовано 5 квітня 2008.
- ↑ Birch, Samuel (1858). History of Ancient Pottery. J Murray. с. 321. Архів оригіналу за 21 травня 2022. Процитовано 21 травня 2022.
- ↑ а б Brillls New Pauly CYR-EPY. Boston: Leiden. 2004. с. 782.
- ↑ а б в Pollio, Vitruvius (19 липня 2016). The Ten Books on Architecture. Vitruvius Pollio. с. 171–173. ISBN 978-605-04-8404-5.
{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Vitruvius (1999). Howe, Thomas Noble (ред.). Ten Books on Architecture (вид. 9th Printing). New York, NY: Cambridge University Press. с. 245. ISBN 978-0-521-00292-9.
- ↑ Echea Aeolica | michele spanghero. www.michelespanghero.com (it-IT) . Архів оригіналу за 21 травня 2022. Процитовано 5 квітня 2018.
|
