Жировичі
Жировичі | ||||
Транслітерація назви | Žyrovičy | |||
---|---|---|---|---|
| ||||
Жировицький Свято-Успенський монастир | ||||
Основні дані | ||||
53°00′47″ пн. ш. 25°20′41″ сх. д. / 53.01306° пн. ш. 25.34472° сх. д. | ||||
Країна | Білорусь | |||
Область | Гродненська область | |||
Район | Слонімський район | |||
Рада | Жировицька | |||
Перша згадка | 1493 | |||
Магдебурзьке право | 1652 | |||
Населення | 2570 (2005 рік) | |||
Часовий пояс | час у Білорусі | |||
Поштовий індекс | 231822 | |||
Телефонний код | +375-1562 | |||
Висота | 149 м[1] | |||
Транспорт, відстані | ||||
До Мінська | ||||
- фізична | 177 км | |||
Жировичі у Вікісховищі |
Жировичі (також Жировиці; біл. Жыровіцы, біл. тарашк. Жыровічы, пол. Żyrowicze) — село в Білорусі, у Слонімському районі Гродненської області на відстані 1 км від річки Щара. Адміністративний центр Жировицької сільської ради. Населення станом на 2005 рік — 2570 осіб. Відстань до Слоніма 10 км, до Гродна 138 км. Через село проходить автомобільна дорога, що з'єднує Слонім із шосе Мінськ-Брест.
Жировичі — давнє магдебурзьке містечко історичної Слонімщини (частина Новогрудчини), колишній греко-католицький центр Великого князівства Литовського. До наших днів тут зберігся комплекс колишнього василіянського монастиря з соборною церквою Успіння Пресвятої Богородиці (бароко і класицизм), Хресто-Воздвиженська і Богоявленська церкви (віленське бароко), а також дерев'яна цвинтарна церква святого Юрія (бароко). У Свято-Успенському соборі Жировицького монастиря зберігається одна з найшанованіших у Білорусі та за її межами чудотворних Богородичних ікон Жировицька ікона Божої Матері.
Історія[ред. | ред. код]
Велике князівство Литовське[ред. | ред. код]
Перші письмові згадки про Жировичі датуються 1493—1495 роками, коли великий князь Казимир надав поселення великому підскарбію Олександру Солтану. Новий власник побудував церкву на місці, де за легендою в 1470 році з'явився образ Матері Божої. Біля церкви почало формуватися поселення.
Згідно з адміністративно-територіальною реформою (1565—1566) Жировичі увійшли до складу Слонімського повіту Новогрудського воєводства. З 1565 року тут почали проводитися ярмарки[2]. Під 1587 роком уперше згадується Жировицький монастир. На початку XVII ст. обитель перебувала у володінні канцлера Великого князівства Литовського Льва Сапіги, потім мстиславльського каштеляна Івана Мелешка.
У 1624 році Жировичі отримали статус містечка, а в 1652 році король і великий князь Ян Казимир надав поселенню магдебурзьке право. Незабаром Жировичі стали великим торговим центром, який користувався власним гербом: «в блакитному полі зображення двох людських фігур — права стоїть на колінах, ліва тримає в простягнутих руках книгу»[3]. Під час Тринадцятирічної війни в 1655 році козацькі загони спалили містечко і монастир.
8 (19) вересня 1730 року в Жировичах відбулася урочиста коронація чудотворної ікони Матері Божої. Корону, прикрашену дорогоцінним камінням, пожертвувала княгиня Анна Радзивілл. Ікона зберігалася під склом у золочених ризах.
Під владою Російської імперії[ред. | ред. код]
У результаті третього поділу Речі Посполитої (1795 рік) Жировичі опинилися в складі Російської імперії, у Слонімському повіті. У 1810—1828 роках тут знаходилася резиденція Берестейського греко-католицького єпископа .
У 1828—1839 роках Жировичі були центром Литовської греко-католицької, а в 1840—1845 роках — Литовської православної єпархії. У 1880-і роки в містечку діяли 3 церкви; працювали духовне і жіноче народні училища, 3 магазини, 3 корчми; щорічно проводилися 3 ярмарки.
У Першу світову війну Жировичі зайняли німецькі війська. У 1919—1920 роках містечко переходило з рук в руки — від більшовиків до польської армії.
Новітній період[ред. | ред. код]
25 березня 1918 року згідно з Третьою Статутною грамотою Жировичі оголошувалися частиною Білоруської Народної Республіки. 1 січня 1919 року відповідно до постанови І з'їзду КП (б) Білорусі вони увійшли до складу Білоруської РСР[4]. Згідно з Ризьким мирним договором 1921 року Жировичі опинилися в складі міжвоєнної Польської Республіки, де стали центром гміни Слонімського повіту Новогрудського воєводства.
У 1939 році Жировичі увійшли в БРСР, де 12 жовтня 1940 року стали центром сільради Слонімського району. Статус поселення понизили до села. Станом на 1971 рік тут було 430 дворів, на 1994 рік — 650.
У 2000-і роки Жировичі отримали офіційний статус агромістечка. 24 липня 2014 року офіційно затвердили історичний герб[5].
Галерея[ред. | ред. код]
-
Наполеон Орда, 14 квітня 1865 р.
-
Наполеон Орда, 8 вересня 1876 р.
-
Невідомий автор, 1879 р.
-
Невідомий автор, 1882 р.
-
Невідомий автор, 1890 р.
-
Невідомий автор, 1898 р.
-
Загальний вигляд, 1870 р.
-
Загальний вигляд, 1912 р.
-
Загальний вигляд, 1916 р.
-
Вулиця Соборна, 1914 р.
-
Вулиця Соборна, 1916 р.
-
Свято-Успенська саборна церква, 1918 р.
-
Хресто-Воздвиженська церква, 1930-ті рр.
-
Монастирський ставок, 1916 р.
Населення[ред. | ред. код]
Демографія[ред. | ред. код]
- XIX століття: 1830 рік — 226 осіб, з них знаті 22, духовного стану 11, міщан-християн і селян 187, жебраків 6[6]; 1885 рік — 516 осіб.
- XX століття: 1921 рік — 508 осіб[7]; 1971 рік — 2597 осіб[8]; 1994 рік — 3500 осіб[9].
- XXI століття: 2005 рік — 2570 осіб.
Освіта[ред. | ред. код]
У Жировичах працюють державний аграрно-технічний коледж (від 1945 року), середня школа (з 1966 року) і школа мистецтв, дошкільний заклад.
Медицина[ред. | ред. код]
Медичне обслуговування населення здійснюють лікарня і амбулаторія.
Економіка[ред. | ред. код]
12 торговельних підприємств, філія Бєлорусбанку і пошта.
Туризм[ред. | ред. код]
Інфраструктура[ред. | ред. код]
Жировичі — центр туризму національного значення. Входять до туристичних маршрутів «Кам'яний літопис Понемання», «Кам'яний літопис Слоніма і Жировичів».
Відомі місця[ред. | ред. код]
У містечку розташовується архітектурний комплекс колишнього монастиря василіян, який складається з наступних будівель:
- Господарські будівлі (XVIII—XX століття)
- Дзвіниця (1828)
- Монастирський корпус (XVII—XVIII століття)
- Церкви: Успіння Пресвятої Богородиці (Пречистенська, соборна; 1613—1650), Богоявлення (1672 або 1769), Воздвиження Чесного Хреста (1769).
Крім того, на північній околиці селища, на кладовищі, збереглася дерев'яна церква Святого Юрія (кін. XVIII ст.).
Втрачена спадщина[ред. | ред. код]
- Садиба «Старі Жировичі».
-
Свято-Успенський собор
-
Свято-Успенський собор з боку апсиди
-
Свято-Успенський собор, інтер'єр
-
Дзвіниця
-
Богоявленська церква
-
Церква Святого Юрія
-
Монастирський корпус
-
Господарські будівлі
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ GeoNames — 2005.
- ↑ Шаблюк В. Жыровічы // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя / рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), Т. У. Бялова і інш. ; мастак З. Э. Герасімович. — 2-е выданне. — Мінск : Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі, 2005—2010. — Т. 1—3. — ISBN 978-985-11-0392-4. (біл.) — Том 1. — С. 634.
- ↑ Цітоў А. Геральдыка Беларускіх местаў. — Менск, 1998.
- ↑ 150 пытанняў і адказаў з гісторыі Беларусі / Уклад. Іван Саверчанка, Зьміцер Санько. — Вільня: Наша Будучыня, 2002. — 238 с. ISBN 9986-9229-6-1.
- ↑ «Об учреждении гербов административно-территориальных и территориальных единиц Витебской и Гродненской областей». Указ Президента Республики Беларусь от 24 июля 2014 г. № 373[недоступне посилання з липня 2019](рос.)
- ↑ Соркіна І. Мястэчкі Беларусі… — Вільня, 2010. — С. 414.
- ↑ Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej. Tom VII, Część I: Województwo Nowogródzkie. — Warszawa: Główny Urząd Statystyczny Rzeczypospolitej Polskiej, 1923.
- ↑ Шаблюк В., Ярашэвіч А. Жыровічы // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі : у 6 тамах / рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), М. В. Біч, Б. І. Сачанка і інш.; мастак Э. Э. Жакевіч — Мінск : Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі», 1993—2003. — ISBN 5-85700-073-4. — Т. 3. — С. 386.
- ↑ Шаблюк В., Ярашэвіч А. Жыровічы // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі : у 6 тамах / рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), М. В. Біч, Б. І. Сачанка і інш.; мастак Э. Э. Жакевіч — Мінск : Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі», 1993—2003. — ISBN 5-85700-073-4. — Т. 3. — С. 385.
Джерела[ред. | ред. код]
- Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя / рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), Т. У. Бялова і інш. ; мастак З. Э. Герасімович. — 2-е выданне. — Мінск : Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі, 2005—2010. — Т. 1—3. — ISBN 978-985-11-0392-4. (біл.)
- Соркіна І. Мястэчкі Беларусі ў канцы XVIII — першай палове ХІХ ст. — Вільня: ЕГУ, 2010. — 488 с. ISBN 978-9955-773-33-7.
- Харэўскі С. Маршруты па Беларусі: Слонім і Жыровічы [Архівовано 11 жовтня 2017 у Wayback Machine.] // «Наша Ніва», 14 чэрвеня 2009.
- Цітоў А. Геральдыка Беларускіх местаў / Маст. А. Бажэнаў. — Менск: «Полымя», 1998. — 287 с.: іл. ISBN 985-07-0131-5.
- Энцыклапедыя гісторыі Беларусі : у 6 тамах / рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), М. В. Біч, Б. І. Сачанка і інш.; мастак Э. Э. Жакевіч — Мінск : Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі», 1993—2003. — ISBN 5-85700-073-4.
- Жировичі // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 897. (пол.)
Посилання[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Жировичі |
- Жыровічы [Архівовано 11 жовтня 2017 у Wayback Machine.] // «Радзіма майго духу»
- Жыровічы [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Радыё Свабода, 29 красавіка 2006
- Здымкі на Globus.tut.by [Архівовано 16 жовтня 2013 у Wayback Machine.]