Жозе Мігел Жудісе

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жозе Мігел Жудісе
 
Народження: 15 серпня 1949(1949-08-15) (74 роки)
Коїмбра, Португалія
Країна: Португалія
Освіта: Law School of the University of Coimbrad
Партія: Соціал-демократична партія Португалії і Democratic Movement for Liberation of Portugald (лютий 1976)[1]
Нагороди:
Grand Officer of the Order of Prince Henry

Висловлювання у Вікіцитатах

Жозе Мігел ді Аларкан Жудісе (порт. José Miguel de Alarcão Júdice; 15 серпня 1949(1949серпня15), Коїмбра) — португальський юрист і політик, знаний адвокат, видний діяч праволіберальної Соціал-демократичної партії. Активний учасник політичної боротьби після Квітневої революції, один із керівників антикомуністичної організації МДЛП. Знаний також як бізнесмен, публіцист й університетський викладач.

Ранні роки[ред. | ред. код]

Народився у сім'ї італійського походження. Батько був активістом Португальської комуністичної партії (ПКП), переконаним марксистом й атеїстом, мати — глибокою католицькою вірянкою. Дід по батькові дотримувався правих, але не салазаристських, політичних поглядів.

У три роки втратив батька, виховувався здебільшого дідом. У ранньому дитинстві дізнався від діда, що наприкінці життя його батько Антоніу Лібаніу Жил Жудісе вирішив порвати із ПКП. Відтоді перейнявся запеклим антикомунізмом, підозрював у ПКП у вбивстві[2]. При цьому, пам'ятаючи про опозиційність Жила Жудіса, Жозе Мігел був противником Нової держави.

У 15 років разом з дідом влаштував підпільну дискотеку, де виконувалася заборонена музика, практикувалося вільне кохання, вживалися наркотики. Вбачав у цьому протест проти режиму[3]. Брав участь у молодіжних виступах проти уряду Марселу Каетану[2].

Радикалізм молодості[ред. | ред. код]

1972 року закінчив юридичний факультет Коїмбрського університету[4] (хоча спочатку збирався стати інженером). Працював помічником на факультеті.

Брав активну участь у діяльності вкрай правих університетських об'єднань, які виступали з позицій лузитанського інтегралізму — академічного хору, театральної студії та насамперед товариства Cooperativa Livreira Cidadela. Ці групи вивчали та поширювали матеріали ідеологів перонізму та раннього фашизму — Джованні Джентіле, Робера Бразіяка, Раміро Ледесмі Рамоса, Хосе Антоніо Прімо де Рівери. Водночас вивчалися і такі ліві автори, як Франц Фанон й Ота Шик, тексти Мао Цзедуна та Фіделя Кастро, програми анархо-синдикалістів й арабських націоналістів. Спільність таких різних позицій створювалося принципами революційного націоналізму. Жозе Мігел Жудісе був організатором семінарів і пропагандистських заходів[5].

З 1977 року Жозе Мігел Жудісе — практикуючий адвокат[6].

Підпілля, в'язниця, втеча[ред. | ред. код]

Спочатку Жозе Мігел Жудісе підтримав Квітневу революцію 1974 року. Але був жорстким противником ПКП та категорично відкидав плани деколонізації. Політично орієнтувався на генерала Спінолу. 6 травня 1974 року Жудісе брав участь у створенні Португальського федералістського руху (МФП). Ця організація виступала з антикомуністичних позицій, за створення федерації європейської Португалії із «заморськими територіями». Жудісе був одним із найближчих соратників лідера МФП професора Фернанду Пашеку ді Аморіна[7].

28 вересня 1974 року МФП заборонили за участь у демонстрації «мовчазної більшості». Жудісе, як і Пашеку ді Аморін, перейшов до нелегальних форм боротьби. Вступив у створений Спінолою та Гільєрме Алпоїном Калваном Демократичний рух за визволення Португалії (МДЛП)[3]. Перебував у керівництві політичної комісії МДЛП[8]. Загальнодемократичні установки були включені до програми МДЛП значною мірою під його впливом.

Влада заарештувала Жудісе та помістила до в'язниці. Познайомився там із відомим адвокатом Антоніу Перейрою, заарештованим за участь у подіях 11 березня 1975 року. З в'язниці зумів бігти за допомогою циганки та перебрався до Іспанії[2].

Легальний політик[ред. | ред. код]

Повернувся на батьківщину після перемоги правих сил у листопадовому протистоянні 1975 року. На відміну від більшості знаних діячів Спекотного літа він активно долучився до легального політичного процесу. Вступив до ліберальної Соціал-демократичної партії (СДП), був відданим прихильником Франсішку Са Карнейру[3].

Після загибелі прем'єр-міністра Са Карнейру в авіакатастрофі 4 грудня 1980 року Жозе Мігел Жудісе разом з Марселу Ребелу де Соза, Жозе Мануелом Баррозу та Педру Сантана Лопішем виступав проти нового прем'єра Франсішку Пінту Балсемау та його союзника — майбутнього прем'єра та президента Анібала Каваку Сільви. Однією з причин конфлікту стало зближення Каваку Сілви та їхньої коаліції з Соцпартією (СП) Маріу Соареша. Жудісе очолював лісабонську організацію СДП. Однак у внутрішньопартійному конфлікті переміг Каваку Сілва та його прихильники.

Лідерство Каваку Сілви змусило Жудісе вийти із СДП. Він зблизився з консервативною Народною партією, підтримував її кандидатів під час виборів. Закликає СДП зайняти правіші позиції, щоб не дублювати соціал-демократичну СП[9].

2007 року брав участь у кампанії кандидата СП Антоніу Кошти (з 2015 — прем'єр-міністр) на виборах мера Лісабона. Активно підтримував Ребелу ді Созу на президентських виборах 2016 року. Таким чином, з другої половини 2010-х років посади голови держави та голови уряду обійняли політики, які підтримував Жозе Мігел Жудісе.

Разом з Антоніу Баррету публікувався в газеті «Público», брав участь в аналітичній програмі на каналі новин[10].

Знаний епатажними висловлюваннями: наприклад, «теорією», за якою корпулентні політики є оптимістичнішими, тоді як худі — песимістами. Наводить приклади: з одного боку — Антоніу Кошта, Маріу Соареш (симпатичні йому оптимісти), з іншого — Салазар, Каваку Сілва, Педру Пасуш Коелью (несимпатичні песимісти). Висловлював жаль, що ніколи не запрошувався на заходи пам'яті Са Карнейру (за змістом через свою біографію)[11].

Жозе Мігел Жудісе зберігає вірність пам'яті Франсішку Са Карнейру, його ідеям та політичній спадщині. Автор книги «O Meu Sá Carneiro. Reflexões sobre o seu pensamento político» (Мій Са Карнейру. Роздуми про його політичну думку). Звинувачував Анібала Каваку Сілву у відході від курсу Са Карнейру та «руйнуванні» СДП[12].

Юрист, бізнесмен, громадський діяч[ред. | ред. код]

Поряд із політичною діяльністю, Жозе Мігел Жудісе продовжує активно займатися адвокатською роботою. Знаний як авторитетний юрист, учасник резонансних кримінальних процесів. Спеціалізується також на комерційному й інвестиційному арбітражі[4]. У 2001—2004 роках був президентом Асоціації адвокатів. Мав репутацію «авторитарного популіста», 2006 року вступив у публічний конфлікт з радою Асоціації[6].

З 2004 року викладає господарське право у Новому університеті Лісабона. З 2013 року очолює лісабонський арбітражний центр Португальської торгово-промислової палати[4].

Керував структурою благоустрою Лісабона Frente Tejo[9]. Керує палацово-парковим ансамблем. Займається організацією концертів і музичних фестивалів[2]. Є співвласником фешенебельного лісабонського ресторану[13].

Визнання[ред. | ред. код]

9 червня 2005 року вшанований орденом Інфанта дона Енріке — за заслуги як юриста та політика, за активну громадянську участь у захисті прав людини[14].

Приватне життя[ред. | ред. код]

Одружений вчетверте. Має сина та дочку від першого шлюбу, дочку від другого[15]. Захоплюється музикою та ландшафтною архітектурою. Володіє англійською, французькою й іспанською мовами[4].

Своє життя, попри динамічність, характеризує як «банальне»[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ http://www1.ci.uc.pt/cd25a/wikka.php?wakka=ejjudice
  2. ↑ а б в г д José Miguel Júdice: 'A minha vida foi banal'. Архів оригіналу за 20 серпня 2016. Процитовано 27 грудня 2017.
  3. ↑ а б в Демократ поневоле. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 27 грудня 2017.
  4. ↑ а б в г JOSÉ MIGUEL JÚDICE SÓCIO COORDENADOR DA ÁREA DE PRÁTICA DE ARBITRAGEM. Архів оригіналу за 28 грудня 2017. Процитовано 27 грудня 2017.
  5. ↑ A direita radical na Universidade de Coimbra (1945—1974) (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 21 квітня 2018. Процитовано 28 грудня 2017.
  6. ↑ а б José Miguel Júdice julgado pela Ordem dos Advogados. Архів оригіналу за 28 грудня 2017. Процитовано 27 грудня 2017.
  7. ↑ As direitas radicais na transição democrática portuguesa (1974—1976). Архів оригіналу за 9 грудня 2017. Процитовано 27 грудня 2017.
  8. ↑ MDLP. Архів оригіналу за 3 грудня 2017. Процитовано 27 грудня 2017.
  9. ↑ а б Júdice aceitou liderar «Frente Tejo» por «teimosia» de Sócrates. TSF Rádio Notícias (порт.). Процитовано 10 травня 2024.
  10. ↑ Mourinha, Jorge (20 березня 2008). A regra do jogo. PÚBLICO (порт.). Процитовано 10 травня 2024.
  11. ↑ José Miguel Júdice: Marcelo Rebelo de Sousa é «maquiavélico» e «manipulador». Архів оригіналу за 11 січня 2018. Процитовано 27 грудня 2017.
  12. ↑ Cavaco «destruiu» o PSD de Sá Carneiro, aumentou o peso do Estado e foi autoritário. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 27 грудня 2017.
  13. ↑ Eleven — a história da criação do restaurante. Архів оригіналу за 18 січня 2018. Процитовано 27 грудня 2017.
  14. ↑ NOTÍCIAS PLMJ. José Miguel Júdice agraciado com a Comenda de Grande Oficial da Ordem do Infante D. Henrique. Архів оригіналу за 28 грудня 2017. Процитовано 27 грудня 2017.
  15. ↑ José Miguel Júdice - Biography. IMDb (амер.). Процитовано 10 травня 2024.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жозе_Мігел_Жудісе&oldid=42514430