Залоза Дюфура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

За́лоза Дю́фура (англ. Dufour’s gland) — залоза зовнішньої секреції, характерна для самок жалких перетинчастокрилих комах (мурах, бджіл і ос). Розташована в задній частині черевця, поруч з отруйною залозою, виробляє феромони тривоги, слідові та деякі інші речовини[1][2][3][4][5].

Опис[ред. | ред. код]

Французький ентомолог Жан Марі Леон Дюфур, який відкрив Дюфурову залозу в 1841 році.

Дрібна залоза, яка розташована в задній нижній частині черевця самок, поруч з отруйною залозою і жалом (яйцекладом). Залоза була вперше описана в 1841 році французьким ентомологом Жаном Марі Леоном Дюфуром (фр. Léon Jean Marie Dufour 1780—1865)[6]. Залози вистелені одним шаром епітеліальних клітин, які секретують речовини у внутрішню порожнину. М'язи, що оточують вихідний отвір, контролюють вихід секретів[1][4]. Залозисті клітини містять в достатку гладкий ендоплазматичний ретикулум, безліч секреторних везикул, мітохондрій і щільних гранул, відповідно до їх ролі в секреції[7][8]. Простий епітелій без особливих модифікацій був виявлений у більшості досліджених представників Myrmicinae і Ponerinae. У африканських Dorylinae епітелій має зубчастий вигляд і численні базальні інвагінації, в той час як американські Ecitoninae мають дуже однорідний епітелій з базальним шаром мембранних складок. Myrmeciinae, Pseudomyrmecinae і Dolichoderinae демонструють різні види апікальних мікроворсинок, тоді як для Formicinae характерний субкутикулярний шар мітохондрій і дуже товста базальна мембрана[8].

Біохімія[ред. | ред. код]

Залоза Дюфура має лужний і терпеноїдний екскрети. В складі Дюфурових залоз виявлено близько сотні різноманітних органічних речовин (кетони, лактони, вуглеводні, вуглеводи, спирти, терпеноїди, ефіри). Серед секретів Дюфурової залози, наприклад, у рудих лісових мурах знайдені наступні речовини: n-нонан, n-декан, n-ундекан, 9-ундецен, n-додекан, 1-додецил, 3-метилундекан, 5-метилундекан, n-тридекан, n-тетрадекан, 3-метилтридекан, 5-метилтридекан, тетрадецен, n-пентадекан, 7-пентадецен, n-гексадекан, n-гептадекан, цис-8-гептадецен, гептадекадієн, n-октадекан, 9-октадецен, n-нонадецен, 9-нонадецен, нонадекадієн, n-ейкозан, ейкозен, n-генейкозан, генейкозен, n-докозан, трикозен, n-тетрадецил ацетат, тетрадецил ацетат, n-гексадецил ацетат, гексадецил ацетат, n-октадецил ацетат, гераніл-гераніл ацетат і інші[1][9][10]. В складі секретів Дюфурової залози австралійської мурахи-бульдога Myrmecia gulosa переважає алкен цис-8-гептадецен (Cavill and Williams, 1967), який становить 62%; також представлені розгалужені вуглеводні (15%), n-тетрадекан (1%), n-пентадекан (17%), гексадекан (1%) і гептадекан (4%). В Amblyopone australis виявлені аліфатичні вуглеводні, а у Pseudomyrmecinae - n-пентадекан, n-гептадекан і гептадецен. Аліфатичні вуглеводні — це єдиний клас органіки, що синтезується в цих залозах у представників підродини мирміцини[1].

Функції[ред. | ред. код]

В залоза Дюфура мурах виділяє речовини, які виконують функції феромонів тривоги, слідів і статевих феромонів і деякі інші. В бджіл і ос залоза Дюфура також виділяє речовини, що дозволяють розпізнавати «своїх», і сигналізують про роль матки або фертильності[4]. Залоза добре розвинена у бджіл роду Andrena, у яких її секрети використовуються для гідроізоляції та захисту стільників з розплодом від грибків[4][3]. В паразитичної оси Vespula austriaca залозою Дюфура виділяються секрети, які стримують оогенез у робочих бджіл виду-хазяїна, запобігаючи їх яйцекладці та розмноженню[11].

Серед інших функцій експериментально доведено, що виділення самок мурах-рабовласників Polyergus breviceps знижує агресивність робочих особин-рабів Formica щодо них[12].

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г Blum M. S. and H. R. Hermann. (1978). Venoms and Venom Apparatuses of the Formicidae: Myrmeciinae, Ponerinae, Dorylinae, Pseudomyrmecinae, Myrmicinae, and Formicinae. [Архівовано 17 червня 2018 у Wayback Machine.] In: Handbook of experimental pharmacology/Handbuch der experimentellen Pharmakologie : New series: v. 48, Arthropod venoms (Editor Sergio Bettini). — Berlin, Springer-Verlag, 1978. — pp. 801—869 (Chapter 25). ISBN 978-3-642-45503-2
  2. ↑ Длусский Г. М. Муравьи рода Формика [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.]. — Москва: Наука, 1967. — 236 с. — 2300 экз.
  3. ↑ а б Allaby, Michael (1999). Dufour's gland. A Dictionary of Zoology. Encyclopedia.com. Архів оригіналу за 23 грудня 2015. Процитовано 21 січня 2014.
  4. ↑ а б в г Mitra, Aniruddha. Function of the Dufour’s gland in solitary and social Hymenoptera : [англ.] // Journal of Hymenoptera Research : journal. — 2013. — Vol. 35. — С. 33—58. — DOI:10.3897/JHR.35.4783.
  5. ↑ Johan Billen, Cíntia Eleonora Lopes Justino, Fernando Henrique Carnimeo, Fernando Barbosa Noll. Morphology and ultrastructure of the Dufour gland of Myzinum sp. (Tiphiidae) : [англ.] // Journal of Hymenoptera Research : journal. — 2017. — Vol. 55. — С. 109—119. — DOI:10.3897/JHR.55.11618.
  6. ↑ Dufour L. (1841). Recherches anatomiques et physiologiques sur les Orthoptères, les Hyménoptères et les Neuroptères. Mémoires de l’Académie des Sciences, Institute de France. Vol 7: 265—647.
  7. ↑ Billen J. (1986). Morphology and ultrastructure of the Dufour’s and venom gland in the ant, Myrmica rubra (L.) (Hymenoptera: Formicidae). International Journal of Insect Morphology and Embryology 15: 13-25. doi: 10.1016/0020-7322(86)90003-6
  8. ↑ а б Billen J. P. J. (1986). Comparative morphology and ultrastructure of the Dufour gland in ants (Hymenoptera: Formicidae) [Архівовано 6 листопада 2019 у Wayback Machine.]. Entomologia Generalis 11: 165—181.
  9. ↑ Blum M. S. and H. R. Hermann. (1978). Venoms and Venom Apparatuses of the Formicidae: Dolichoderinae and Aneuretinae. In: Handbook of experimental pharmacology/Handbuch der experimentellen Pharmakologie : New series: v. 48, Arthropod venoms (Editor Sergio Bettini). — Berlin, Springer-Verlag, 1978. — pp. 870—894 (Chapter 26). ISBN 978-3-642-45503-2
  10. ↑ Bergstrom, G., Lofqvist, J. (1973). Chemical congruence of the complex, odoriferous secretions from Dufour’s gland in three species of ants of the genus Formica. J. Insect Physiol. 1973, 19, 887—907.
  11. ↑ Reed, H.C.; Akre, R.D. Colony behavior of the obligate social Vespula austriaca (Panzer) (Hymenoptera Vespidae) : [англ.] // Insectes Sociaux : journal. — 1983. — Vol. 30, № 3. — С. 259—273.
  12. ↑ Howard Topoff, Stefan Cover, Les Greenberg, Linda Goodloe, Peter Sherman. (1988). Colony Founding by Queens of the Obligatory Slave-making Ant, Polyergus breviceps: The Role of the Dufour’s Gland. [Архівовано 4 вересня 2014 у Wayback Machine.] — Ethology. Volume 78, Issue 3, pages 209—218, January-December 1988. DOI: 10.1111/j.1439-0310.1988.tb00231.x
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Залоза_Дюфура&oldid=36243182