Занепад Османської імперії
У період Танзимату (1839-1876) Порта провела конституційні реформи, які призвели до створення армії, що комплектується за призовом, реформування банківської системи, заміни релігійного закону на світський та заміни заводів на гільдії.
23 жовтня 1840 в Стамбулі відкрито міністерство поштового зв'язку[1][2].
У 1847 Семюел Морзе отримав патент на телеграф від Султана Абдул-Меджіда I[3]. Після успішного випробування телеграфу, 9 серпня 1847 [4] турки почали будівництво першої телеграфної лінії Стамбул - Едірне - Шумен.
У 1876 в Османській імперії прийнято конституцію. В поху першої конститції у Туреччині створено парламент, скасований султаном у 1878.
Рівень освіти християн в Османській імперії був набагато вищий за освіту мусульман, що викликало велике невдоволення останніх[5]. У 1861 в Османській імперії налічувалося 571 початкова школа та 94 середніх шкіл для християн, в яких навчалися 14 000 дітей, що перевищувало кількість шкіл для мусульман[5]. Тому надалі вивчення арабської мови та ісламської теології було неможливим[5]. У свою чергу, вищий рівень освіти християн дозволив їм відігравати велику роль в економіці[5] . В 1911 з 654 оптових компаній Стамбула, 528 належали етнічним грекам[5].
У свою чергу Кримська війна 1853-1856 стала продовженням тривалого суперництва найбільших європейських держав за землі Османської імперії. 4 серпня 1854 [6] під час Кримської війни [7] Османська імперія взяла свій перший кредит. Війна стала причиною масової еміграції кримських татар із Росії - емігрувало близько 200 000 осіб[8].
До кінця Кавказької війни 90% черкесів залишили Кавказ і влаштувалися в Османській імперії[9].
Багато націй Османської імперії в XIX столітті охопив підйом націоналізму. Зародження національної свідомості та етнічного націоналізму в Османській імперії було головною її проблемою. Турки стикалися з націоналізмом у своїй країні та за її межами. Число революційних політичних партій країни різко зросла. Повстання в Османській імперії в XIX столітті загрожували серйозними наслідками, і це вплинуло на напрямок політики Порти на початку XX століття.
Російсько-турецька війна 1877-1878 закінчилася рішучою перемогою Російської імперії.
В результаті оборона турків у Європі різко ослабла. Болгарія була очищена від турків і здобула незалежність разом з Румунією та Сербією.
У 1878 Австро-Угорщина окупувала османські провінції Боснійський вілайєт і Новопазарський Санджак, але турки не визнали входження їх до складу цієї держави і всіма силами намагалися повернути їх назад.
Після скорочення в розмірах Османської імперії багато балканських мусульман переселилися в її межі[10] [11].
До 1923 до складу Туреччини входили лише Анатолія та Східна Фракія [12].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ PTT Chronology (тур.). Архів оригіналу за 7 травня 2006. Процитовано 19 жовтня 2013.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|description=(довідка) - ↑ History of the Turkish Postal Service. Ptt.gov.tr. Архів оригіналу за 5 серпня 2014.
- ↑ Istanbul City Guide: Beylerbeyi Palace (англ.). Архів оригіналу за 7 березня 2001.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|description=(довідка) - ↑ Türk Telekom: History. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 23 грудня 2013.
- ↑ а б в г д Stone, Norman «Turkey in the Russian Mirror» pages 86-100 from Russia War, Peace and Diplomacy edited by Mark & Ljubica Erickson, Weidenfeld & Nicolson: London, 2004 page 95.
- ↑ History of the Ottoman public debt. Gberis.e-monsite.com. Архів оригіналу за 5 січня 2013. Процитовано 19 жовтня 2013.
- ↑ Douglas Arthur Howard: «The History of Turkey», page 71.
- ↑ «Hijra and Forced Migration from Nineteenth-Century Russia to the Ottoman Empire» (англ.). Архів оригіналу за 11 червня 2007. Процитовано 19 жовтня 2013.
- ↑ Memoirs of Miliutin, «the plan of action decided upon for 1860 was to cleanse [ochistit'] the mountain zone of its indigenous population», per Richmond, W. The Northwest Caucasus: Past, Present and Future. Routledge. 2008.
- ↑ Mann, Michael (2005), The dark side of democracy: explaining ethnic cleansing, Cambridge University Press, p. 118
- ↑ Todorova, Maria (2009), Imagining the Balkans, Oxford University Press, p. 175
- ↑ editors: Matthew J. Gibney, Randall Hansen, Immigration and Asylum: From 1900 to the Present, Vol. 1, ABC-CLIO, 2005, p.437 Read quote: «Muslims had been the majority in Anatolia, the Crimea, the Balkans and the Caucasus and a plurality in southern Russia and sections of Romania. Most of these lands were within or contiguous with the Ottoman Empire. By 1923, only Anatolia, eastern Thrace and a section of the south-eastern Caucasus remained to the Muslim land.»