За відповідальну владу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

За відповідальну владу — всеукраїнська громадська кампанія. Координатор кампанії — громадський діяч і журналіст Ігор Курус[1]

В рамках громадської кампанії розроблений законопроєкт «Про вотум недовіри посадовим особам», в якому прописані механізми відкликання депутатів, суддів та інших посадовців.[2][3] У разі прийняття законопроєкту Верховною Радою, громадяни матимуть безпосередній вплив на кадрові рішення через інструмент відкликання чиновників не політиками, а громадянами, які вибороли це право на майданах України.[4] Громадська кампанія "За відповідальну владу" розпочала роботу над законопроектом " Про вотум недовіри посадовим особам" ще у квітні 2013 року [5] Обговорення проєкту закону вже відбулися в Києві, Львові, Харкові, Тернополі, Луцьку, Запоріжжі, Івано-Франківськ, Дніпропетровську, Кременчуку, Полтаві, Хмельницькому та Рівному.[6]

У рамках громадської кампанії "За відповідальну владу" розроблений законопроєкт "Про право громадян ініціювати розгляд нормативно-правових актів органами влади та місцевого самоврядування",[7] який встановлює процедури практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права народу здійснювати владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Даний законопроєкт вже зареєстрований у Верховній Раді України.[8]

Ініціативна група уже розробила тестовий варіант сайту [9], на якому можна ініціювати підписання петицій.[10].

У рамках кампанії "За відповідальну владу", громадські активісти розробили законопроєкт, який дозволяє українській владі тимчасово ввести на територіях, які наближені до зони бойових дій і до україно-російського кордону, антитерористичну адміністрацію.[11].

У рамках кампанії "За відповідальну владу" розроблено нову концепцію влади, яка має змінити мотивації посадовців і змінити діючу систему влади, як того вимагав «Майдан» рік тому. Свій підхід до зміни системи влади її автори назвали — «Позитивіською концепцією влади».[12].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Ігор Курус координатор кампанії "За відповідальну владу". YouTube.
  2. Обрубати щупальця владному "спруту" безвідповідальності. Дзеркало тижня. 19 липня, 2013. Архів оригіналу за 25 червня 2014. Процитовано 2 липня 2014.
  3. У Кременчуці презентували законопроект «Про вотум недовіри посадовим особам". YouTube. 17 червня, 2014. Архів оригіналу за 3 жовтня 2016. Процитовано 2 липня 2014.
  4. Общественно-политическое понимание в Украине через прямую демократию. ИА «МОСТ-ДНЕПР». 21 травня, 2014. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 2 липня 2014.
  5. Обговорення проекту закону "Про вотум недовіри посадовим особам" проходило днями у Івано-Франківську. Телерадіокомпанія РАІ. 09 травня, 2014.
  6. РІВНЯНИ ЗМОЖУТЬ ПОСИЛАТИ У ВІДСТАВКУ МЕРА ТА СУДДІВ НЕ КОКТЕЙЛЯМИ МОЛОТОВА, А ПІДПИСАМИ. ЧаРівне. 14 червня, 2014. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 2 липня 2014.
  7. Общественники ратуют за введение в Украине онлайн-петиций. Інтерфакс-Україна. 17 липня, 2014. Архів оригіналу за 25 липня 2014. Процитовано 27 квітня 2015.
  8. Проект Закону про право громадян ініціювати розгляд нормативно-правових актів органами влади та місцевого самоврядування. офіційний вебпортал ВРУ. 26 грудня, 2014. Архів оригіналу за 26 січня 2022. Процитовано 27 квітня 2015.
  9. Петиція. petition.kiev.ua. червень, 2014. Архів оригіналу за 9 січня 2016. Процитовано 27 квітня 2015.
  10. РАДА МОЖЕ УЗАКОНИТИ ОНЛАЙН-ПЕТИЦІЇ. 5 канал. 15 липня, 2014. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 27 квітня 2015.
  11. Якщо не воєнний стан, то …. Обозреватель. 27 січня, 2015. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 27 квітня 2015.
  12. Активісти розробили нову концепцію влади. Обозреватель. 2 березня, 2015. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 27 квітня 2015.

Література

[ред. | ред. код]
  • П.Шляхтун. Відкликання депутата // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.103 ISBN 978-966-611-818-2.

Посилання

[ред. | ред. код]