Зліт з ракетним прискорювачем
Зліт з ракетним прискорювачем (або зліт з реактивним прискорювачем[1]; англ. jet-assisted take-off, JATO або rocket-assisted take-off, RATO) — спосіб підняття в повітря літака шляхом створення додаткової тяги за допомогою малих ракет.
Ця система в основному використовується з такою метою:
- зліт при великій масі (зазвичай поєднується з наступними двома причинами);
- занадто коротка злітно-посадкова смуга по відношенню до ваги літака;
- зліт на погано придатній до цього поверхні, такій як лід, сніг, бруд тощо;
- тактичний зліт транспортних літаків з короткої смуги із крутим набором висоти (використовується, зокрема, щоб швидше вийти з зони потенційної загрози ворожої зенітної артилерії);
- компенсація втрати підйомної сили літака через низьку густину повітря у високих спекотних локаціях.
- у крилатих ракет для запуску або прискорення на термінальній фазі польоту[2].
Ракети JATO мають форму великих пляшок і зазвичай кріпляться під крилами або з боків фюзеляжу. Тяга не регулюється, і кожна ракета є одноразовою, працює протягом приблизно 10—15 секунд. Наприклад, кожна з 12 ракет JATO, використовуваних французьким бомбардувальником Mirage IV, важила 65 кг і забезпечувала тягу 454 кгс або загалом 5488 кгс, збільшуючи потужність, доступну при зльоті, на 41 %.
Історія[ред. | ред. код]
Перші експерименти з використанням ракет для підняття у повітря планерів проводилися в Німеччині в 1920-х роках (Lippisch Ente[en]).
У 1927 році радянська науково-дослідна «Газодинамічна лабораторія»[en] під керівництвом В. І. Дудакова розробила твердопаливні ракети для зльоту літаків. В 1931 році перше в світі успішне використання ракет для зльоту літаків було здійснено на біплані У-1, яким керував льотчик-випробувач С. І. Мухін. У 1933 році відбулися випробування на важких бомбардувальниках Туполєва ТБ-1 і ТБ-3. Використання при зльоті ракет дозволяло збільшити максимальну масу літака на 33 %[3].
Під час Другої світової війни такі системи застосовували Королівські ВПС і Люфтваффе.
Британці використовували досить великі ракети на твердому паливі для запуску винищувачів (зазвичай Hawker Hurricane) з невеликої рампи, встановленої на передній частині торгових суден, відомих як Catapult Armed Merchantmen, щоб відбивати атаки німецьких літаків. Після пострілу ракета викидалася з літака у воду. Можливості посадити літак назад на судно не передбачалося, тому після виконання завдання пілот мав летіти на дружню територію, якщо це було можливо, або покинути літак і вистрибнути з парашутом, щоб його підібрало одне з суден супроводу. За два роки ця система використовувалася лише дев'ять разів, було збито вісім німецьких літаків, один британський пілот загинув.
Люфтваффе використовували технологію JATO для запуску в повітря важко завантажених бомбардувальників, для чого в іншому випадку були б потрібні надто довгі злітно-посадкові смуги (це стало особливо важливим через усе більше пошкодження злітно-посадкові смуги військових аеропортів бомбами Союзників). Німецька система зазвичай використовувала ракетні двигуни Walter HWK 109-500[en] Starthilfe на паливі T-Stoff[en] (фактично це 80 % пероксид водню). Ракети встановлювалися по дві під крилами літака і після зльоту скидалися на парашутах. Також проводилися експерименти з використанням ракетного прискорення для перехоплювачів, таких як Messerschmitt Me 262, під час зльоту і набору висоти, щоб вони могли швидше дістатися до ворожих бомбардувальників на висоті.
Післявоєнне використання[ред. | ред. код]
Після Другої світової війни JATO використовувався для подолання слабкої тяги ранніх реактивних двигунів на низьких швидкостях або для допомоги важко завантаженим літакам у зльоті. Наприклад, гвинтовий патрульний літак Avro Shackleton[en], коли він був сильно завантажений паливом для тривалих морських розвідувальних польотів, для зльоту покладався на турбореактивні двигуни Armstrong Siddeley Viper.
Перший у світі реактивний авіалайнер, de Havilland DH 106 Comet[en], містив у конструкції дві ракети-носії de Havilland Sprite на перекисі водню, призначені для встановлення в аеропортах, де густина повітря низька через спекотний клімат і високе географічне розташування (наприклад, Хартум[en] або Найробі). Втім, виявилося, що власні двигуни літака добре справляються у таких умовах, і використання ракет було визнано надмірним.
У 1950-х роках ВПС США, Німеччини та СРСР проводили експерименти з системою ZELL[en] (англ. zero-length launch, дос. «запуск нульової довжини»), що передбачала зліт без злітно-посадкової смуги за допомогою однієї твердопаливної ракети. Вдалося провести ряд вдалих експериментів, але зрештою ця ідея була покинута, зокрема через розробку спеціалізованих літаків вертикального злету[4].
Аеробатична команда ВМС США «Блакитні Янголи» з 1975 по 2009 рік використовувала JATO як частину шоу, запускаючи свій літак підтримки Lockheed C-130 Hercules на прізвисько «Fat Albert» для зльоту з крутим набором висоти.
У 1980 ВПС США пропонували використання JATO в ході операції з визволення заручників в Ірані. Планувалося перетворити Lockheed C-130 Hercules на літак скороченого зльоту та посадки, оснастивши його ракетними двигунами для їх використання як гальм при посадці на тегеранський футбольний стадіон. Втім, ця операція, названа Operation Credible Sport[en], не відбулася: перший прототип розбили при посадці в ході випробувань (без жертв), а заручників визволили політичним шляхом.
Курйозний факт[ред. | ред. код]
З 1990 року існує міська легенда про американця, який нібито вирішив розігнати автомобіль Chevrolet Impala, приєднавши до нього ракети JATO і загинув, злетівши на висоту 40 метрів і на швидкості близько 560 км/ч врізавшись у гору. Цей випадок став одним з перших лауреатів «премії Дарвіна», але зрештою було визнано, що він є повністю вигаданим[5].
Галерея[ред. | ред. код]
-
Зліт першого в Америці «ракетного» літака ERCO Ercoupe[en] з твердопаливним прискорювачем, 1941
-
Republic F-84 Thunderjet[en], тестування ZELL у 1950-х
-
Boeing B-47 Stratojet, 1954
-
Dassault Mirage IV, 1997 рік
Відео[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Гільченко Р.О. (2009). Англійсько-український словник авіаційних термінів. Київ: НАУ. ISBN 978-966-2026-05-4.
- ↑ а б Cruise missile basics (англ.). Missile Defense Advocacy Alliance[en]. Процитовано 04 травня 2024.
- ↑ а б Глушко В.П. (1973). Развитие ракетостроения и космонавтики в СССР (рос.). Агентство печати «Новости». с. 7.
- ↑ а б F-104 G Zell (нім.). Процитовано 04 травня 2024.
- ↑ а б JATO Car Embedded in Cliff? (англ.). Snopes[en]. 19 лютого 2002. Процитовано 04 травня 2024.