Зовнішньополітична стратегія Німеччини

Федеративна Республіка Німеччини (ФРН) — центрально-європейська держава, яка є членом Європейського Союзу, G8, G20, Організації економічного співробітництва та розвитку та Організації північноатлантичного договору. ФРН підтримує дипломатичні відносини більш ніж з 190 країнами. Німеччина також надає економічну допомогу на двосторонній основі ряду держав, а число країн-одержувачів скоротилося з 119 у 1998 році до 57 у 2008 році.

Зовнішня політика Німеччини в період Холодної війни

Внутрішньополітична боротьба в ФРН з питань зовнішньої політики

В період з 1949 по 1969 року консервативні партії ХДС/ХСС взяли курс на ремілітаризацію і все більшу орієнтацію на Захід в питаннях забезпечення безпеки ФРН. Ідеї про об'єднання Німеччини відійшли на другий план. Цей зовнішньополітичний курс К. Аденауера був підтриманий основними союзниками ХДС/ХСС по коаліції — Німецькою партією і Вдп.

СДПН не підтримували зовнішньополітичний курс правлячої коаліція на чолі з ХДС/ХСС. Так, соціал-демократи на початку 50-х років закликали до серйозного обговорення пропозицій СРСР і НДР з питань об'єднання Німеччини, чому СДПН надавали особливого значення, так як однією із заявлених цілей цієї партії було саме досягнення єдності країни. Крім того, СДПН виступала проти ремілітаризації ФРН, відхиляючи переозброєння і введення військової повинності в будь-який ступень. Незважаючи на те, що антикомуністична риторика всередині партії набирала обертів, в СДПН були впевнені, що антикомунізм і антирадянщина не є приводом для відновлення військової потужності ФРН.

Комуністична партія Німеччини, яка була також представлена в Бундестазі першого скликання, натомість ремілітаризації пропонувала створити мирну німецьку державу.

Після вступу ФРН до НАТО у 1955 році, уряд К. Аденауера вирішив забезпечити бундесвер атомною зброєю, що позначила новий етап політичних дискусій у ФРН з питань зовнішньої політики. СДПН, зберегла антимілітаристські установки, сприйняла це рішення неоднозначно, хоча активність партії у політичних дискусіях була не настільки велика, як раніше. Основною причиною такої позиції СДПН стала можлива зміна політичної програми, яка в підсумку виявилася дуже близька за політичними настановами до програми ХДС/ХСС. Основним опонентом ХДС/ХСС у питанні придбання ядерної зброї стала СвПН. Таку поведінку партійних діячів СвПН було викликано тим, що ще в 1956 році партія вийшла з правлячої коаліції через сварку з К. Аденауером по ряду питань внутрішньої політики.

У період розрядки міжнародної напруженості, нові політичні зіткнення всередині ФРН були викликані зовнішньополітичним курсом урядової коаліції СДПН і СвПГ. Найважливіші аспекти зовнішньої політики нового уряду полягали в незмінності «західної» орієнтації ФРН, вірності НАТО і союзу з США, а також у підтримці ідеї розширення і зміцнення ЄЕС. Також правляча коаліція виступала за нормалізацію відносин між Заходом і Сходом, що відповідала «духу того часу». Перші роки перебування в опозиції ХДС/ХСС присвятив боротьбі проти договорів з соціалістичними країнами. Опираючись назрілій необхідності розрядки у відносинах між Заходом і Сходом, ХДС/ХСС істотно почали втрачати популярність у ФРН в цей період часу, в результаті чого ХДС/ХСС в підсумку визнали необхідність політики СДПН і СвПН для самої ФРН.

Із загостренням міжнародної ситуації в кінці 70 — початку 80-х років, внутрішньополітична боротьба з питань зовнішньої політики зазнала змін. На відміну від попередніх великих дебатів з питань зовнішньої політики, які проводилися між партіями, єдиної політичної думки в цей період часу не було навіть всередині самих партій. Так, СДПН розділилися на мілітаристів і тих, хто виступав проти розміщення ракет на території Німеччини. У політичного партнера СДПН по коаліції, СвПН, також не було одностайної позиції щодо цього питання всередині партії. Більшою мірою, однак, ліберали схилялися до консерваторам з ХДС/ХСС.

Економічна допомога слаборозвиненим країнам

Німеччина активно надає допомогу слаборозвиненим державам. Наприклад, у 2010 році за держпрограмами «Фінансове співробітництво» і «Технічне співробітництво» були виділені 108,2 млн євро Албанії, 107,5 млн євро Боснії і Герцеговині, 33,0 млн євро Косово, 1 млн євро Македонії, 3 млн євро Хорватії.

Участь бундесверу в миротворчих місіях

Німеччина не має права брати участі у загарбницьких війнах. Її збройні сили стоять на захисті суверенітету і цілісності Німеччини. Лише з недавнього часу бундесвер бере участь у різних заходах, спрямованих на підтримання миру. Це здійснюється з згоди бундестагу. Німеччина брала і бере участь у вирішенні таких конфліктних ситуацій:

• 1992—1996 — Операція SHARP GUARD із застосуванням військових кораблів і літаків-розвідників в Адріатичному морі проти колишньої Югославії;
• 1993 — Операція сил ООН у Сомалі UNOSOM II;
• з 1999 — Війна НАТО проти Югославії (на даний момент KFOR);
• з 2002 — Миротворча місія ISAF в Афганістані;
• з 2002 — Операція Active Endeavour з участю військово-морського контингенту в прибережних водах Східної Африки і Середземного моря;
• з 2005 — операція UNIFIL, миротворчі сили ООН розміщені в південному Лівані на кордоні з Ізраїлем.
• з 2008 — Операція ATLANTA для боротьби з піратами в зоні Сомалі.

Джерела

1. https://web.archive.org/web/20151003151211/http://www.ieras.ru/pub/monografii/ger.pdf
2. Л. Г. Истягин Общественно политическая борьба в ФРГ по вопросам мира и безопасности (1949—1987 гг.), М.: издательский дом «Наука», 1987. — 168 с.
3. И. С. Кремер ФРГ: внутриполитическая борьба и внешняя ориентация, М.: издательский дом «Мысль», 1977. — 246 с.
4. Election to the 1st German Bundestag on 14 August 1949. URL:https://web.archive.org/web/20130727020149/http://www.bundeswahlleiter.de/en/bundestagswahlen/fruehere_bundestagswahlen/btw1949.html
5. Е. В. Лезина Трансформация политической культуры в посттоталитарных обществах: постсоветская Россия и послевоенная ФРГ в сравнительной переспективе / Е. В. Лезина // Вестник общественного мнения. — 2012. — № 1 (январь-март). — С. 32-63.
6. http://iorj.hse.ru/data/2014/06/17/1310002481/Страницы%20из%20Вестник_2013_2-final-3.pdf [Архівовано 17 квітня 2022 у Wayback Machine.]
7. Латков А. С. ФРГ и расширение Евросоюза на Балканах // Научно-аналитический журнал Обозреватель — Observer. — 2014. — № 9 (296). — С. 46