Зовнішнє тертя

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Зо́внішнє тертя́ — явище опору відносному переміщенню, яке виникає тільки в зоні контакту поверхні одного тіла з поверхнею іншого по дотичній. Кількісною мірою зовнішнього тертя є сила тертя[1]. Під силою зовнішнього тертя Fв.т. розуміють силу опору відносному ковзанню, яка лежить в площині торкання двох твердих тіл. Іноді силу тертя F плутають із зовнішньою силою Fв, прикладеною до контактуючих тіл і рівною їй за величиною, але протилежною за напрямком.

У механіці силу тертя вважають неконсервативною, тобто для якої робота залежить від траєкторії руху точки прикладення сили.[2]

При додаванні зовнішньої сили спочатку спостерігається мікроскопічний частковий оборотний зсув твердих тіл у напрямі дії сили — попередній зсув. Сила, відповідна максимальній величині попереднього зсуву, буде рівною за величиною і протилежною за напрямком силі тертя спокою Fс.

Сила Fз.т. за величиною менша сили тертя спокою і називається неповною силою тертя спокою. [3]Сила тертя, що виникає при терті ковзання, називається силою тертя ковзання. Зазвичай ця сила менша або рівна за величиною силі тертя спокою.


  1. Тертя в механізмах.
  2. Механіка (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 31 березня 2020.
  3. Теоретичні відомості. Архів оригіналу за 17 листопада 2019.