Калабалін Семен Опанасович

Калабалін Семен Опанасович
Народився	21 серпня 1903(1903-08-21) Сторожове, Чутівський район, Полтавська область
Помер	24 червня 1972(1972-06-24) (68 років) Q16048843?, Єгор'євський міський округ, Московська область, РРФСР, СРСР
Поховання	Єгор'євськ
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	педагог
Учасник	німецько-радянська війна
Діти	Калабалін Антон Семеновичd
Нагороди	Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»

Калабалін Семен Опанасович (14(або 21).08.1903, с. Сторожове Полтавського повіту (нині Чутівського району Полтавської області) — 24.06.1972, с. Клемьонове Єгор'євського району Московської області) — педагог, найяскравіша постать серед вихованців Полтавської трудової колонії імені М. Горького, друг, соратник і послідовник А. С. Макаренка, прототип Семена Карабанова у «Педагогічній поемі».

Життєпис

Вже в 90-ті роки ХХ століття стала відома автобіографія, яку  в 1942-м році  написав С. А. Калабалін. Народився він у серпні 1903 року у с. Сторожове, нині Чутівського району, у родині бідняка. Сім'я була багатодітною. Був 10 (з 16) дитиною в сім'ї. У анкеті вказано, що за національністю він українець, походить з селян, батько помер у сумнозвісному 1933 році, мати загинула в 1941 році від рук німецьких окупантів. Дитинство провів у с. Сторожовому Полтавського повіту, нині Чутівського району. Закінчив 4-річну церковно-приходську школу (1915). Працював пастухом, але через конфлікт з місцевою поміщицею кинув село і з 13 років почав жебракувати, був членом кримінальних угрупувань, у лавах Червоної Армії брав участь у боях Громадянської війни.

У 1920 за створення збройного угрупування і розбій потрапив до в'язниці, звідки був забраний А. С. Макаренком до колонії ім. М. Горького (09.03.1921). У колонії виявив свої організаторські здібності і схильність до хліборобської праці. У 1923 вступив на робітфак Харківського сільськогосподарського інституту. У 1925 повернувся до колонії, де працював вихователем до листопада 1926.

Після служби у Червоній Армії (листопад 1926 — жовтень 1927) за дорученням А. С. Макаренка взяв на себе завідування Комарівським будинком робітничих підлітків під Харковом. Безпідставно звинувачений опонентами Макаренка у фінансових зловживаннях, залишив посаду і з серпня 1928 по січень 1929 працював вихователем, потім завідувачем навчально-виховної частини Будянської колонії імені В. Г. Короленка (с. Буди Харківської обл.), де разом з групою вихованців вступив в конфлікт з адміністрацією колонії. Після звільнення, працював під керівництвом А. С. Макаренка вчителем фізкультури у Дитячій трудовій комуні імені Ф. Дзержинського (лютий 1929 — березень 1931).

У подальшому, намагаючись самостійно впроваджувати макаренківську педагогічну систему, працював у багатьох дитячих виховних закладах інтернатного типу (березень 1931 — березень 1932 — старший вихователь дитколонії у Дитячому Селі Ленінградської обл.; березень 1932 — серпень 1934 — старший вихователь школи-колонії № 66 для важковиховуваних дітей у ленінградському передмісті «Соснова Поляна»; серпень 1934 — травень 1935 — завідувач навчальною частиною дитбудинку № 54 у Ленінграді; червень — грудень 1935 — під керівництвом Макаренка тимчасово виконував обов'язки інспектора Управліннями колоніями НКВС УСРР у Києві, а також заступника начальника Одеського дитячого приймальника

У спогадах одного з вихованців С. О. Калабаліна, які знаходяться у музеї Сторожівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Чутівської районноїх ради Полтавської області, розповідається про Одеську трудову колонію (закритого типу) імені 10-річчя Жовтня періоду 1934 року, коли Семен Опанасович прибув сюди як начальник виховного відділу. Автор описує ту ситуацію, яка склалася у колонії: відсутність дисципліни, ніякої організованості. Старші, сильніші відбирали у маленьких їжу, у нічний час крали одяг, взуття і продавали це на базарі. Вихователям не підкорялися, грубили, зневажали, а інколи і займалися рукоприкладством. І саме в той момент, коли вранці 420 вихованців колонії зібралися в їдальні, де стояв такий шум, що нічого не було зрозуміло, всі почули (він перекричав усіх) незнайомого чоловіка і після цього запанувала тиша. І в цій тиші Семен Опанасович чітко, спокійно сказав наступне: « Я — Семен Опанасович Калабалін, колишній вихованець колонії імені Дзержинського, яка знаходиться в Харкові, прибув в колонію начальником виховної частини. З цього моменту ми будемо жити разом, разом будемо наводити порядок у всіх наших життєвих справах. О 12 годині буде шикування всіх вихованців колонії, де ми займемося з вами нашими справами детально, а до цього часу вам треба поїсти без шуму і крику, заправити в спальнях ліжка, прибрати сміття. Приємного вам апетиту і не заважайте мені знайомитися з вашим життям». Звичайно, це звернення подіяло на всіх. І з цього дня в колонії розпочалося нормальне життя. Малих ніхто не ображав, бо 14-15 літніх  згрупували в 4 бригади і розмістили в окремий корпус, і всіх інших теж, вихованці обрали бригадирів. Відбувся розподіл по класах, облаштували майстерні. Старші бригади-класи до обіду працювали, після обіду — навчалися, менші ж до обіду навчалися, а опісля — працювали. В кінці кожного дня проводився загальний збір, де кожний бригадир доповідав як пройшов день в бригаді, які були порушення. Там же  призначалися чергові бригади по школі, по майстерні, по їдальні, по прибиранню території колонії. В кінці місяця бригади, які не мали зауважень заохочувалися походом в кіно, театр, на берег Чорного моря і т. д. Життя стало цікавим, веселим. Ігри у волейбол, футбол, лапта, городки. Семен Опанасович брав у всіх справах активну участь, залучаючи і вихователів. Він вважав: якщо вихователь не бере участі в іграх колективу вихованців, не направляє щогодини їх діяльність, значить цей вихователь без душі, без почуття відповідальності за життя і долю дітей, які йому довірені. Не терпів обману, нечесності, хникання на труднощі у виконанні завдань. Завжди дуже переживав, якщо  щось траплялось з вихованцем. Якщо дитина права, він за неї стояв горою, якщо ні — то був неумолимим. Без підвищення голосу переконував і завдання виконувалося, ніколи не принижував особистості вихованця і не ображав вихованців. Його любили і поважали.

«В 1936 році його перевели в Якушинецьку трудову колонію № 8 імені Косіора. Туди він забрав частину вихованців для допомоги у виховній роботі. Точно так, як і попередня, колонія тільки формувалася і треба було цементувати цю публіку, яка спочатку не визнавала ніякої дисципліни.  І де б не працював Калабалін, його поважали і любили за те, що був турботливим, уважним, всю душу вкладав у виховання дітей, завжди проявляв чуйність, був душею колективу вихованців і разом з дружиною — старшими товаришами для вихованців». Таку інформацію отримуємо з листа від 17.05.1999 року одного з випускників колонії.

До 24.01.1938 — помічник Керуючого і начальник навчально-виховної частини Вінницької трудколонії № 8 НКВС України; 27.03.1938 — 16.05.1939 — завідувач навчальною частиною Соколівського спеціального дитбудинку Крижопільського р-ну Вінницької обл.; 20.05.1939 — 01.11.1940 — директор Барибінського дитбудинку № 3 Московської обл. З листопад 1940 по 14.07.1941 — директор московського дитбудинку з особливим режимом № 60. Ще працюючи у Вінницької трудколонії № 8, 24.01.1938 за доносом був заарештований як «ворог народу», але після півтора місяців слідства відпущений (02.03.1938).

 У роки війни служив у розвідці, під час виконання бойового завдання у німецькому тилу потрапив у полон, був завербований абвером і пройшов навчання у розвідшколі; після десантування в радянському тилу переконав свою групу з'явитися в НКВС і протягом декількох років вів радіогру з метою дезінформації противника, за що був нагороджений орденом Вітчизняної війни другого ступеня (28.12.1943).

У наступні роки знову працював у дитячих будинках і колоніях (18.08.1944 — 20.08.1946 — директор дитбудинку № 2 для іспанських дітей у м. Солнєчногорськ Московської обл.; жовтень 1946 — травень 1947 заступник з навчально-виховної частини начальника дитколонії в місті Кутаїсі; травень 1947 — серпень 1950 — заступник начальника з навчально-виховної роботи Сталінірської виховно-трудової колонії; 23.08.1950 — 18.05.1956 — завідувач спеціальним дитбудинком на станції Мотовилівка Фастівського р-ну Київської обл.; 19.05.1956 — 11.12.1956 — директор піонерського табору Українського геологічного управління в Фастівському р-ні Київської обл.; 20.12.1956 — 24.06.1972 — директор Клемьонівського дитбудинку Єгорьєвського р-ну Московської обл.).

Із спогадів Інни Кленіцької, журналістки .

"У 60-і роки мені пощастило кілька разів гостювати у дитячому будинку, яким керував Семен Калабалін, вихованець, учень і послідовник Антона Семеновича (той самий Сенько Карабанов з «Педагогічної поеми»). Після виходу в світ книг Ф. Вігдорової, мені запропонували зробити радіопередачу про його дитячий будинок. Так я опинилася в цьому дивовижному дитячому царстві. 

Семен Опанасович досяг вершин педагогічної майстерності. У книзі «Бродяче дитинство» С. Калабалін писав: «Я багато років працюю директором дитячих будинків, і, мабуть, немає в Радянському Союзі республіки, області чи краю, де б не було моїх колишніх вихованців». За час роботи ні один із семи тисяч підопічних Калабаліна не потрапив до в'язниці.

Заслужений учитель РРФСР (1969). До кінця життя А. С. Макаренка підтримував з ним дружні і ділові стосунки, у подальшому був одним із найпослідовніших і найактивніших пропагандистів спадщини свого наставника.

А ось уривок з листа Ростислава Івановича Панченка з Вінниці, вихованця Соколівського дитячого будинку: «Я переконливо вірю, що ще прийде час повернутися до  системи виховання Макаренка-Калабаліна. Прикладом цього може бути наш дитячий колектив, який існує вже 33 роки. 23 вихованці оркестру стали військовими диригентами, директорами цивільних оркестрів, директорами музичних шкіл, стали потрібними людьми. А це саме головне. Я сміло можу звітувати перед пам'яттю  С. О. Калабаліна»(11.01.1994 року)

Помер 24.06.1972 від приступу апендициту.

Одна з вулиць міста Єгор'євська названа на його честь, у 1998 адміністрація району заснувала премію його імені, лауреатом якої стають кращі педагоги. Ім'я С. О. Калабаліна носить Саввінська загальноосвітня школа. З 2012 на базі Єгор'євської філії Московського державного гуманітарного університету імені М. О. Шолохова регулярно проводиться міжнародна наукова конференція соціально-педагогічного спрямування «Калабалінські читання». Про Семена Опанасовича   багато написано. Адже його часто згадував його вчитель і вихователь А. С. Макаренко («Педагогічна поема»). Він сам написав автобіографічну повість «Моє бродяче дитинство». Фріда Вігдорова створила трилогію про Семена Опанасовича і його дружину Галину Костянтинівну. Борис Хандрос — «Повість про сина і батька». У 2011 році режисер Віталій Якушев зняв документальний фільм «Учитель с железным крестом».

У Сторожівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Чутівської районної ради Полтавської області з 1993 діє музей А. С. Макаренка і С. О. Калабаліна. Юні краєзнавці на чолі з вчителем історії Кулиничем Миколою Миколайовичем були гостями у Галини Костянтинівни Калабаліної у м. Єгор'євську. А вона разом з донькою відвідала Сторожове. Гостем школи був і Борис Наумович Хандрос, письменник – автор книги «Формула таланту, або повість про Сина і Батька».

Ось уривок з листа Ростислава Івановича Панченка з Вінниці, вихованця Соколівського дитячого будинку: «Я переконливо вірю, що ще прийде час повернутися до  системи виховання Макаренка-Калабаліна. Прикладом цього може бути наш дитячий колектив, який існує вже 33 роки. 23 вихованці оркестру стали військовими диригентами, директорами цивільних оркестрів, директорами музичних шкіл, стали потрібними людьми. А це саме головне. Я сміло можу звітувати перед пам'яттю  С. О. Калабаліна»(лист від 11.01.1994 року)

Праці

• Калабалин С. «Бродячее детство» [Архівовано 13 березня 2019 у Wayback Machine.] / Семен Калабалин; лит. запись Е. Рысса. — М. : Молодая гвардия, 1968. — 96 с.;
• Калабалин С. Вперёд вместе с Макаренко! / С. Калабалин // Нар. образ. — 1963. — № 3. — С. 56–60;
• Калабалин С. Дисциплина / С. Калабалин // Комсомольская правда. — 1941. — 1 апр.;
• Калабалин С. Как нас воспитывал А. С. Макаренко / С. Калабалин // Семья и школа. — 1955. — № 4. — С. 15–19;
• Калабалин С. По стопам своего учителя / С. Калабалин // Правда. — 1940. — 16 апр.;
• Калабалин С. А.  Трудовой долг / С. Калабалин // Школа и пр-во. — 1963. — № 3. — С. 15–18.

Література

• Вигдорова Ф. Дорога в жизнь [Архівовано 11 квітня 2019 у Wayback Machine.]. Это мой дом. [Архівовано 3 квітня 2019 у Wayback Machine.] Черниговка [Архівовано 17 червня 2018 у Wayback Machine.] / Ф. Вигдорова. — М. : Советский писатель, 1961. — 800 с.;
• Морозов В. В.  Воспитательная педагогика Антона Макаренко. Опыт преемственности. Документальное педагогическое исследование / В. В. Морозов. — М., Егорьевск: ЕФ МГГУ им. М. А. Шолохова, 2007. — 238 с.;
• Страдания «украинизированного» завкола. Деловые письма А. С. Макаренко на украинском языке (1924—1925 г.г.) / изд. Г. Хиллиг. — Марбург, 1996. — С. 179;
• Карпенчук С. Г. На зорі макаренкознавства / С. Г. Карпенчук, М. М. Окса. — Мелітополь, 2001. — С. 22–23.