Карлик Грегоріо
| англ. Dwarf Gregorio | |
|---|---|
 | |
| Творець: | Ігнасіо Сулоага |
| Час створення: | 1908 |
| Розміри: | 187 × 154 см |
| Висота: | 187 см |
| Ширина: | 154 см |
| Матеріал: | олія на полотні |
| Зберігається: | Петербург, Росія |
| Музей: | Ермітаж |
«Ка́рлик Грего́ріо» — картина іспанського художника на ім'я Ігнасіо Сулоага (1870—1945).
Традиція від Веласкеса[ред. | ред. код]
._%D0%9A%D0%BE%D0%BF%D1%96%D1%8F_%D1%84%D1%96%D0%B3%D1%83%D1%80%D0%B8,_%D1%84%D1%80%D0%B0%D0%B3%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82.jpg)
Після Веласкеса в іспанському живописі отримав своє життя портрет карлика. В побуті королівського двору вони зайняли особливе місце — карлики розважали вельможних та гордовитих можновладців, були живими іграшками, предметами жартів, не завжди приємних, а то і цькування. Поширення отримав парадний портрет гордовитої придворної дами, що спиралась на голівку собаки чи карлика. Придворний художник Веласкес добре знав карликів і малював як їх окремі портрети («Придворний блазень Ель Прімо», «Блазень дон Антоніо Англієць»), так і вводив їх фігури в свої картини (два карлики присутні в уславленій картині «Меніни» — тобто придворні дами.) Кулькавчика-хлопця малював і іспанський художник Хосе де Рібера (нині в музеї Лувра).
Картина Ігнасіо Сулоага[ред. | ред. код]
Продовжувачем національної традиції зображення карликів став на новому етапі художник Ігнасіо Сулоага. Грегоріо — не єдиний карлик в картинах майстра, є ще й карлиця в кумедному парадному вбранні.
Багатовимірність[ред. | ред. код]
Картині з Грегоріо притаманна багатовимірність. Жартівливість — на поверхні. Маленький на зріст Грегоріо здається ще меншим поряд зі звичними бурдюками вина.
Аби позбавити нищівного жалю фігурку каліки, Сулоага подає його в стилі парадного портрету — у повний зріст, в майже гордовитій позі, на тлі іспанського міста Авіла. Свою бідну одежину Грегоріо несе як коштовний одяг іспанського гранда. Але репрезентативний, парадний за формою портрет ламає жартівлива деталь: Грегоріо тримає два бурдюки з вином, що дорівнюють росту Грегоріо. Водночас це портрет — реалістичний, поважний до зображеної особи. Але серйозне швидко переходить у жарт, а жарт швидко повертає до серйозності.
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Ротенбург Е. И. "Западноевропейская живопись 17 века. Тематические принципы. ", М. «Искусство», 1989
- Гос. Эрмитаж, каталог 1. "Западноевропейская живопись ", Л. «Аврора», 1976
