Карл Френцель
| Карл Френцель | ||||
|---|---|---|---|---|
.jpg) | ||||
| Народився |
6 грудня 1827[1] Берлін, Німецький союз[1] | |||
| Помер |
10 червня 1914[1] (86 років) Берлін, Німецька імперія[1] | |||
| Країна |
.svg){kind=small} Королівство Пруссія | |||
| Діяльність | прозаик, эссеист | |||
| Alma mater | HU Berlin | |||
| Мова творів | німецька | |||
| Жанр | роман, эссе | |||
|
| ||||
 Карл Френцель у Вікісховищі | ||||
Карл Вільґельм Теодор Френцель (нім. Karl Frenzel; 6 грудня 1827, Берлін — 10 червня 1914, там само) — німецький прозаїк, есеїст, критик, філософ. Доктор наук.
Біографія[ред. | ред. код]
Син поміщика. У 1849—1853 роках вивчав філологію, філософію й історію в Берлінському університеті. Отримав докторський ступінь. Працював викладачем в школах Доротеенштадта.
Рівночасно друкувався в різних журналах; до 1850 року — під псевдонімом Карл Фрей в «Berliner Figaro» публікував вірші. З 1853 року його кумиром був Карл Гуцков, якого він поважав як універсального письменника і першокласного критика, став членом літературного руху «Молода Німеччина».
З 1861 року трудився в редакції берлінської «National Zeitung» як фейлетоніст і театральний критик.
К. Френцель був одним із засновників Берлінського товариства преси, чільним членом берлінського відділення Німецького фонду Шиллера і популярним оратором на різних культурних заходах.
Творчість[ред. | ред. код]
За його дотепними і живими історичними нарисами: «Dichter und Frauen» (Ганновер, 1859—1866) і «Büsten und Bilder» (ib., 1864) вийшли: «Neue Studien» (Б., 1868), «Deutsche Kämpfe» (Ганновер, 1873) і «Renaissence und Rokoko» (Б., 1878). 1877 року вийшли в Ганновері окремим виданням його критичні статті про німецький театр під назвою: «Berliner Dramaturgie».
Популярність К. Френцеля ґрунтується, головним чином, на його романах. Спочатку з'явилися його сучасні романи «Melusine» (Бреслау, 1860), «Vanitas» (ib., 1861) і «Die drei Grazien», а за ними пішов цілий ряд історичних романів і новел з часів другої половини XVIII століття, так званої епохи освіти і французької освіченості. Сюди відносяться «Papst Ganganelli» (Берлін, 1864), «Watteau» (Ганновер, 1864), «Charlotte Corday» (ib., 1864), «Freier Boden» (ib., 1868), «La Pucelle» (ib., 1871), «Lucifer» (роман з часів Наполеона, Лейпциг, 1873).
З інших його белетристичних творів можна назвати: «Auf heimischer Erde» (Б., 1866), «Deutsche Fahrten» (ib., 1868), «Im goldenen Zeitalter», «Geheimnisse» і «Lebensrätsel»; романи: «Frau Venus», «Die Geschwister» і «Nach der ersten Liebe»; розповіді «Das Abenteuer», «Chambord», «Zwei Novdellen», «Der Hausfreund», «Neue Novellen», «Des Lebens Ueberdruss», «Dunst», «Schönheit», «Wahrheit», «Frauenrecht».
Повне зібрання його творів з'явилося в Лейпцигу 1890 року.
Вибрані афоризми[ред. | ред. код]
- Життя не є ні мукою, ні прекрасною мрією, це не що інше, як робота, важка і часом дуже неприємна робота.
- Навчіться боротися, боротися часом вражаючи і світ і себе! В цьому і полягає свобода і доброчесність[2].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #119139812 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Zitate von: Karl Frenzel. Архів оригіналу за 21 серпня 2021. Процитовано 21 серпня 2021.
Посилання[ред. | ред. код]
- Frenzel, Karl [Архівовано 13 листопада 2017 у Wayback Machine.](нім.)
- Френцель, Карл Вильгельм / / Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона : В 86 т. (82 т. І 4 доп.). - СПб., 1890-1907.