Катрін Шам'є
| Катрін Шам'є | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
13 грудня 1888[1] Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія[2] |
| Померла |
14 липня 1950[1] (61 рік) Париж ·опромінення |
| Місце проживання | Париж |
| Країна |
 Російська імперія.svg){kind=small} Франція |
| Діяльність | хімік, фізик |
| Alma mater | Женевський університет |
| Науковий керівник | Charles-Eugène Guyed |
| Батько | Antoine Chamiéd[2] |
| Мати | Hélène Golovkined[2] |
Катрін Шам'є (1888—1950) — французький хімік у відділі вимірювань лабораторії Радієвого інституту з 1919 року.
Біографія[ред. | ред. код]
Катрін Шам'є народилася в Одесі в 1888 році в родині сирійця Антуана Хямії та росіянки Олени Головкіної[3]. У 1907 році вона розпочала навчання в Женевському університеті, а в 1913 році захистила дисертацію на тему: «Вплив швидкості змін намагніченого поля на альтернативний гістерезис».
Під час Першої світової війни до 1916 року була медсестрою в клініках, створених при Одеському університеті[4]. Катрін Шам'є з матір'ю, двома братами та сестрою з Одеси емігрувала до Франції. Перебуваючи в Парижі, вона стала вчителькою природничих наук у Російському ліцеї в Парижі в 1920 році й давала деякі приватні уроки. Паралельно проходила безкоштовні курси з науки та філософії в Колеж де Франс.
Вона написала Марії Кюрі, щоб взяли її до своєї лабораторії на добровільних засадах. 15 квітня 1921 року вона починає працювати в лабораторії Кюрі. Дуже швидко отримала грант на дослідження, а потім і оплачувану роботу. 1934 року завідувала відділом вимірювальних приладів для досліджень у галузі медичних застосувань[5].
У 1929 році з усією родиною Катрін Шам'є отримала французьке громадянство.
Її робота принесла їй у 1950 році «часткову втрату еластичності тканини п'яти пальців, підвищену чутливість до опромінення очей та обличчя, інвертований аналіз крові та повторну анемію через падіння еритроцитів»[6].
Померла 14 березня 1950 року.
Наукова робота[ред. | ред. код]
У лабораторії Кюрі Катрін Шам'є в основному займалась приготуванням солей радію та аналізом радіоактивних руд з Конго в межах відділу вимірювань[7]. У 1934 році вона взяла на себе відповідальність за службу, займалась сертифікацією рівнів радіоактивності в продуктах і виготовленням точних доз, а також виробництвом вторинних еталонів радію. Вона опублікувала в період з 1921 по 1950 рік сорок три дослідницькі статті. Її особиста робота була зосереджена на ефекті групування атомів, який носить її ім'я[8].
Стипендія Катрін Шам'є[ред. | ред. код]
Стипендія Катрін Шам'є — це стипендія, започаткована політехніком Мішелем Ауном під головуванням письменника Абдалли Наамана, який мав намір допомогти ліванському студенту отримати вищу освіту у Франції.
Наукові праці[ред. | ред. код]
- 1937, Нові принципи психології, їх застосування до вивчення систем знань і особистості,
- 1950, Психологія знання: Формування, структура та еволюція наукового знання,
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Ogilvie M. B. The Biographical Dictionary of Women in Science: Pioneering Lives From Ancient Times to the Mid-20th Century — Routledge, 2003. — Vol. 1. — P. 243. — 798 p. — ISBN 978-1-135-96342-2
- ↑ Marelene F. Rayner-Canham et Geoffrey Rayner-Canham, « Catherine Chamié (1888-1950) » dans Women in Chemistry, page 111 [Архівовано 27 березня 2022 у Wayback Machine.], 1998
- ↑ Catherine Chamié raconte toute sa formation et vie dans une lettre à Marie Curie en 1921.archives de l'Institut du Radium. Архів оригіналу за 3 березня 2011. Процитовано 27 березня 2022., dossier Chamié.
- ↑ Chamié, Catherine. Catalogue en ligne des archives et des manuscripts de l'enseignement supérieur. Архів оригіналу за 3 березня 2011.
- ↑ archives de l'Institut du Radium. Архів оригіналу за 3 березня 2011. Процитовано 27 березня 2022., dossier Chamié.
- ↑ M. F. Rayner-Canham et G. Rayner-Canham, A Devotion to Their Science: Pioneer Women of Radioactivity. (Quebec and Philadelphia, 1997. reed: 2005) 82- 6. ou M. F. Rayner-Canham et G. Rayner-Canham, Women in Chemistry: Their Changing Roles from Alchemical Times to the Mid-Twentieth Century. (Philadelphia, 1998, reed. 2005) 111-2.
- ↑ N. Pigeard-Micault, Les femmes du laboratoire de Marie Curie, éditions Glyphe, 2013.
|
