Каєтан Ольшевський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Каєтан Ольшевський
Kajetan Olszewski
Народження 7 серпня 1858(1858-08-07)
Кольно
Смерть 20 серпня 1944(1944-08-20) (86 років)
Варшава
Поховання Військові Повонзки
Країна  Республіка Польща
Приналежність Російська імператорська армія
Військо Польське
Рід військ сухопутні війська
Роки служби 1879–1924
Звання генерал-лейтенант
Командування командувач генерального округу
Війни / битви Російсько-японська війна
Перша світова війна
Нагороди
Хрест Хоробрих (Польща)
Хрест Хоробрих (Польща)
Могила професора Еугеніуша Ольшевського (1911–1994) та генерала Каєтана Болеслава Ольшевського (1858–1944) на Військовому цвинтарі Повонзки у Варшаві

Каєтан Болеслав Ольшевський (пол. Kajetan Bolesław Olszewski; 7 серпня 1858, Кольно — 20 серпня 1944, Варшава) – титулярний генерал броні Війська Польського.

Біографія[ред. | ред. код]

Каєтан народився 7 серпня 1858 року в Кольно в родині Владислава та Теофіли з роду Годлевських. Закінчив класичну гімназію в Сувалках, офіцерську школу у Варшаві та Стрілецьку школу штабних офіцерів у Петербурзі.[1]. З 1879 року став офіцером російської піхоти. У 1904—1905 рр. був командиром полку в Російсько-японській війні. У Першій світовій війні був піхотним бригадиром. З 1914 р. — Генерал-майор. Відзначився в битві під Зельвою. З вересня 1916 по березень 1917 командував польсько-стрілецькою бригадою при російській армії. Після цього командував 153-ю стрілецькою дивізією.

Після революції 1917 р. переїхав до Польщі. У званні генерал-лейтенанта російської армії рескриптом Ради Регентства від 31 жовтня 1918 р. був призначений командиром Війська Польського із затвердженням чину[2]. До 28 листопада 1918 р. — генеральний інспектор Війська Польського на Люблінщині. 28 листопада 1918 – 28 липня 1919 командував генеральним округом «Кельце» — на цій посаді був призначений генерал-лейтенантом. 28 липня 1919 – 14 лютого 1921 командував генеральним округом «Лодзь». 14 лютого 1921 р., при званні генерал-лейтенанта, йде у відставку, але залишається на дійсній службі як голова Центральної комісії державного контролю, а з липня цього ж року голова перевіркової комісії, а потім комісії з питань перевірок. У період з серпня 1921 по серпень 1927 перебував у складі Капітули ордену «Відродження Польщі»[1][3][4]. 26 жовтня 1923 р. президент Республіки Польща Станіслав Войцеховський затвердив його в титульному званні генерал-лейтенанта[5]. 27 серпня 1924 р. військовий міністр звільнив його від дійсної військової служби[6][7]. До лютого 1925 року обіймав посаду воєводи Волинського воєводства. Невдовзі після цього оселився у Варшаві.

Помер під час Варшавського повстання. Похований разом із воїнами полку Армії Крайової «Башта» на проспекті Незалежності у Варшаві. 1945 року його було ексгумовано й поховано на Військовому цвинтарі Повонзки (квартал A14-6-4/5)[8].

Його дружину Зофію, уроджена Томашевич (1877–1932), з якою мав 4 синів, було нагороджено Хрестом «За заслуги перед Церквою і Папою»[9].

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Stanisław Łoza (red.): Czy wiesz kto to jest? Uzupełnienia i sprostowania. Warszawa: 1939, s. 221. [dostęp 2021-08-24]. 
  2. Dziennik Rozporządzeń Komisji Wojskowej, 1918, R. 2, nr 2, Warszawa 1918, s. 15.
  3. Kapituła Orderu „Polonia Restituta”. „Gazeta Lwowska”, s. 1, Nr 141 z 23 czerwca 1927. 
  4. Nowa Kapituła Orderu „Odrodzenia Polski”. „Gazeta Lwowska”, s. 1, Nr 221 z 26 września 1936. 
  5. Dz. Pers. MSWojsk., Nr 70 z 7 listopada 1923 roku, s. 737.
  6. Dz. Pers. MSWojsk., Nr 123 z 21 listopada 1924 roku, s. 691.
  7. Dz. Pers. MSWojsk., Nr 90 z 5 września 1924 roku, s. 506.
  8. Miasto st. Warszawa - Cmentarze. Архів оригіналу за 29 грудня 2019. Процитовано 3 січня 2023.
  9. Zofia Olszewska. Nekrolog. „Kurier Warszawski”, s. 10, Nr 337 z 6 grudnia 1932. 
  10. Order Odrodzenia Polski. Trzechlecie pierwszej kapituły 1921–1924. Warszawa: Prezydium Rady Ministrów, 1926, s. 16. 
  11. M.P. z 1921 r. nr 298, poz.353. - członkowi Kapituły orderu „Odrodzenia Polski”.
  12. Order Odrodzenia Polski. Trzechlecie pierwszej kapituły 1921–1924. Warszawa: Prezydium Rady Ministrów, 1926, s. 19. 
  13. M.P. z 1921 r. nr 156 „za zasługi, położone dla Rzeczypospolitej Polskiej na polu organizacji wojskowej” (jako jeden z pierwszych 15 osób odznaczonych Orderem „Odrodzenia Polski”).
  14. Część urzędowa. „Gazeta Lwowska”, s. 2, Nr 157 z 19 lipca 1921. 
  15. Order Odrodzenia Polski. Trzechlecie pierwszej kapituły 1921–1924. Warszawa: Prezydium Rady Ministrów, 1926, ss. 14, 27. 
  16. Dz. Pers. MSWojsk., Nr 39 z 20 czerwca 1923 roku, s. 399.
  17. Dz. Pers. MSWojsk., Nr 107 z 18 października 1925 roku, s. 576.

Література[ред. | ред. код]

  • Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych. Процитовано 9 лютого 2019.
  • Tadeusz Kryska-Karski, Stanisław Żurakowski: Generałowie Polski niepodległej. Warszawa: Editions Spotkania, 1991. 
  • Piotr Stawecki: Słownik biograficzny generałów Wojska Polskiego 1918–1939. Warszawa: Wydawnictwo Bellona, 1994. ISBN 8311082626. 
  • Henryk Piotr Kosk: Generalicja polska. Popularny słownik biograficzny. T. 2 M-Ż. Pruszków: Oficyna Wydawnicza „Ajaks”, 2001. ISBN 8387103810.