Кизимовський Михайло Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кизимовський Михайло Васильович
Народився 27 вересня 1832(1832-09-27)
Чернігів, Чернігівська губернія
Помер 11 квітня 1878(1878-04-11) (45 років)
Полтава
Поховання Полтавський новий міський цвинтар (зруйнований у 30-х роках)
Підданство Російська імперія
Національність українець
Відомий завдяки педагог

Кизимовський Михайло Васильович (27 вересня 1832(18320927), Чернігів — 11 квітня 1878, Полтава) — статський радник, педагог, член загальної ради, яка керувала організацією та навчально-методичною роботою недільних шкіл Полтавської губернії, перший директор Полтавського Олександрівського реального училища.

Походження

[ред. | ред. код]

Син чернігівського протоієрея, Василя Петровича Кизимовського та Ольги Макарівни Кизимовської (Риндовської) із старовинного дворянського роду.

Герб Домброва роду Кизимовських

Рід Кизимовських походить від козелецького сотника Гната Кизимовського (1661). Родовий герб — Домброва. Опис герба за Модзалевським: «В лазурному полі срібна підкова, кінцями донизу, а зверху неї — золотий кавалерський хрест. Такі ж хрести виходять із кінців підкови. В надшоломнику крило коршуна направлене вліво, пробите стрілою в тому ж напрямку».

Намет лазуровий підбитий сріблом.

Герб вперше подарований польським князем Конрадом Мазовецьким за перемогу над язичниками ще 1246 року. Перша задокументована згадка про герб — 1421 рік. Використовували цей варіант герба більше ніж 250 шляхетських родів. Рід Кизимовських використовує герб з 1648 року.

Освіта

[ред. | ред. код]

Наукове звання

[ред. | ред. код]

кандидат природничих наук

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Статський радник (з 1875)

Сім'я

[ред. | ред. код]
  • Батько: Василь Петрович Кизимовський, чернігівський протоієрей, ключарь Чернігівського кафедрального Свято-Преображенського собору, колишній штаб-лікар Ладозького піхотного полку, учасник «Битви народів» біля Лейпцигу в жовтні 1813 року;

Смерть

[ред. | ред. код]

Помер від серцевого нападу 11 квітня 1878 р. і похований на зараз зруйнованому новому Полтавському міському цвинтарі.

Джерела

[ред. | ред. код]