Київське дворянське зібрання
| Київське дворянське зібрання рос. Киевское дворянское собрание | |
|---|---|
 | |
| 50°27′02″ пн. ш. 30°31′28″ сх. д. / 50.45056° пн. ш. 30.52444° сх. д.Координати: 50°27′02″ пн. ш. 30°31′28″ сх. д. / 50.45056° пн. ш. 30.52444° сх. д. | |
| Країна |
 →.svg){kind=small} |
| Місто | Київ |
| Місце споруди | Будинок профспілок України |
| Тип будівлі | адміністративна споруда |
| Стиль | класицизм |
| Автор проєкту | Беретті Олександр |
| Будівельник | поміщик Маврикій Понятовський |
| Дата заснування | 1795 |
| Початок будівництва | 1851 |
| Побудовано | 1851 |
| Стан | не відновлен |
  Київське дворянське зібрання Київське дворянське зібрання (Київ) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Київське дворянське зібрання, київські дворянські збори, КДЗ (рос. Киевское дворянское собрание, КДС) — втрачена історична будівля в Києві, побудована в 1851 році за архітектурним проектом Олександра Беретті в Російській імперії й зруйнована в 1976 році в УРСР. А також це була монархічна організація, котра дала цю назву споруді: дворянське зібрання Київщини, що утворилося після окупації Росією Київського воєводства.
Ліквідація саме київського дворянського зібрання відбулося після оприлюднення Декрету Всеросійського ЦВК та РНК «Про знищення станів і цивільних чинів» 23(10) листопада 1917 року, з утворенням СРСР. Лише у 1992 році дворянське зібрання відроджено.
Історія будівлі[ред. | ред. код]
- У 1851 р. — побудовано кам'яну триповерхову споруду в стилі пізнього класицизму поміщиком Маврикієм Понятовським за проектом Олександром Беретті. Газета «Київські єпархіальні відомості» публікувала:
"Будинок цей являв собою в середині ХІХ ст. наглухо забиту безлюдну споруду. Як це вийшло? Будинок будував польський магнат Понятовський. Цьому вельможі якийсь ксьондз навіяв, що із завершенням споруди він помре. Переляканий вельможа припинив спорудження свого палацу, забив вікна й двері, а будинок перетворив на таку легендарну будівлю. Наприкінці 1850-х років з цього будинку зняли темну легенду, оживили його, відкрили вікна та двері. Тут була влаштована художня виставка. Перший поверх будівлі здавався різним користувачам, у тому числі і під крамниці]. [1]. У 1861 р. ця будівля була продана польським магнатом Ламбертом Понятовським Київському губернському дворянству під місце зборів (за дуже солідну суму)[2]. Знаходилася споруда на території садиби площею 703 кв. сажнів (близько 1500 м²). Однією стороною садиба виходила на Хрещатик, а іншою — на Хрещатицьку площу. На цій ділянці Беретті-син побудував будинок для дворянського зібрання. На гравюрах середини XIX ст. у районі Думської площі Києва були дві перші кам'яні будівлі центру сучасного Києва — Інституту шляхетних дівчат побудований за проектом Вікентія Беретті (батька) і Дворянське зібрання — проект Олександра Беретті (сина). Київське дворянське зібрання було шефом Київського дворянського училища. Бюджет губернського дворянського зібрання формувався з коштів самих дворян. Держава в цьому участі не брала. Тим не менш, дворянське зібрання для міських потреб зводило й утримувало «на свій кошт» навчальні заклади, громадські будівлі, храми, палаци, прибуткові будинки, особисті особняки, створювало різні комітети та інші приватні благодійні організації.
- У 1865 р. в будівлі дворянського зібрання започаткована була Публічна бібліотека Києва (сучасна назва «Національна парламентська бібліотека України»)[3]. З листування київського губернатора генерал-майора Казнакова М. Г. до губернського предводителя дворянства Горвата О. О. (3 вересня 1864) відомо[1]:
|
На поважний лист Вашої Високоповажності маю честь відповісти, що для мене завжди буде приємно і вельми приємно сприяти всіма залежними від мене засобами виконанню всіх корисних для цього краю приречень, що знаменують управління Вашої Високоповажності. Поспішаю повідомити, що для приміщення в Києві Публічної Бібліотеки, на думку мою, здавалися б найзручніші в будівлі Дворянського будинку три кімнати, з яких дві крайні на Хрещатицькій вулиці, що з'єднуються між собою, кожна довжиною в 12, шириною в 9 аршин, з особливими входами з вулиці, і третя суміжна з ними ж кімната довжиною в 12, шириною в 4,5 аршини (1 аршин - 71 см). Якби згодом з розширенням Бібліотеки знадобилося більше приміщення, то можна буде додати четверту кімнату з двору, довжиною в 13, шириною в 12 аршин. Наріжні ж дві кімнати, зайняті під крамниці, незручні тому, що їх лишень дві і вони за розміром набагато менші перших. На початку січня 1865 р. зазначені три кімнати я постараюся за свій рахунок очистити, підлоги, двері, вікна пофарбувати і стіни обклеїти шпалерами, а також зобов'язуюсь поставити 11/2 сажні дров на опалення Бібліотеки. | 
|
- У 1888 р. «Будинок Дворянського Зібрання» значиться під номером 42 на «Старокиївській ділянці»[4].
- Після 1917 р. — в ньому розміщувалася військова комендатура, друкарня, різні установи, офіси близько двох десятків комерційних організацій. Архів Київського дворянського зібрання вимушено деякий час зберігався в сім'ї Порай-Кошиць, який конфіскував НКВС.
- До 1976 р. — будівлю київського дворянського зібрання було споруджено біля старовинної місцевості Козине болото (на перехресті), де нинішня площа Незалежності (Україна). До епохи СРСР — мало назву «Думська площа». Цю площу перетинала вулиця Жовтневої Революції (вулиця Інститутська), стародавнього Хрещатику. У період УРСР ця споруда знаходилося за адресою — площа Жовтневої Революції № 2/18. І його експлуатували як культурно-просвітницький заклад Будинку вчителя з 1934 р., заснованого в 1922 р. як «Будинок працівників освіти». При ньому працював народний університет педагогічних знань, проводилися науково-педагогічні семінари та конференції. І діяли художні колективи самодіяльності, народний вокальний ансамбль «Вікторія», народний хор ветеранів педагогічної праці (дипломанти всесоюзних і республіканських фестивалів) і хорова капела вчителів, самодіяльний театр, танцювальний колектив школярів, різні студії.
- У 1976 р. — будівлю київського дворянського зібрання було зруйновано з метою будівництва Будинку профспілок «Укрпрофради». І в 1978 р. було споруджено нову будівлю за проектом архітектора Олександра Малиновського та інші [5].
Київські губернські маршалки дворянства[ред. | ред. код]
| П. І. Б. | Титул, чин, звання | Час |
|---|---|---|
| Закревський Григорій Йосифович | Бунчуковий товариш Війська Запорізького | |
| Капніст Василь Васильович | Генеральний суддя | |
| Іваненко Іван Михайлович | поручик | |
| Тарковський Степан Якович | колезький асессор | |
| Іваненко Мойсей Михайлович | поручик | |
| Козловський Тимофій Лук`янович | генерал-майор | |
| Ржицький Адам Станіславич | граф | |
| Потоцький Франц-Петро Осипович | граф | |
| Моржкевський Станіслав Францевич | ||
| Рощишивський Василь Казимирович | ||
| Олізар Густав | граф | |
| Шимановський Йосип Дем'янович | ||
| Тишкевич Генріх Юрійович | граф | |
| Мадейський Леонард Людвікович | дійсний статський радник | |
| Ярошинський Октавіан Францевич | статський радник | |
| Горват Олександр Олександрович | статський радник | |
| Селецький Петро Дмитрович | Київський губернатор | |
| Репнін Микола Васильович (1834—1918) | Князь | |
| Куракін Михайло Анатолійович | Князь | |
| Безак Федір Миколайович | полковник, депутат Держ.Думи |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Ковалинский Виталий, "Еженедельник 2000 — «Как киевлян читать приучали»[недоступне посилання] (рос.)
- ↑ Недвижимость Украины — ПЛОЩАДЬ НЕЗАВИСИМОСТИ [Архівовано 15 Червня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Національна парламентська бібліотека України [Архівовано 4 Березня 2016 у Wayback Machine.] (укр.)
- ↑ «Київ тепер і колись» (репринтное изд. 1888 г. М. М. Захарченко), изд. ПВП «Задруга», г. Киев, 2006 г. ISBN 966-8282-95-7
- ↑ с. 187—188, 446, 512—513, табл. XIV (№ 3), «Киев (энциклопедический справочник)», под ред. А. В. Кудрицкого, гл. ред. УСЭ, изд. 3-е (доп.), г. Киев, 1986 г.
Джерела[ред. | ред. код]
- «Київ тепер і колись» (репринтное изд. 1888 г. М. М. Захарченко), изд. ПВП «Задруга», г. Киев, 2006 г. ISBN 966-8282-95-7
- «Київ (Погляд через століття)», фотопутівник, Павло Позняк і Сергій П'ятериков, вид. «Мистецтво», м. Київ, 1998 р. (укр.)
- «Устав Киевского дворянского собрания (Историко-архивные материалы XIX века)», 1872 г., 22 страницы. (рос.)
- с. 187—188, 446, 512—513, табл. XIV (№ 3), «Киев (энциклопедический справочник)», под ред. А. В. Кудрицкого, гл. ред. УСЭ, изд. 3-е (доп.), г. Киев, 1986 г. (рос.)
- Дворянство // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Wikimapia.Org [Архівовано 25 Серпня 2011 у WebCite];
- Дворянские корни киевлян [Архівовано 4 Березня 2016 у Wayback Machine.]
- Официальный сайт Киевского Дворянского Собрания
- Дворянские дома Франции. Киевское дворянское собрание [Архівовано 24 Вересня 2015 у Wayback Machine.]
- «1917-06. Думская площадь» — Київ. Фотолітопис [Архівовано 5 Квітня 2016 у Wayback Machine.] (укр.)
- Киевское Дворянское Собрание-история создания
- Еженедельник 2000 — «Как киевлян читать приучали», Виталий КОВАЛИНСКИЙ[недоступне посилання з квітня 2019];
- Международное Посольство Киевского Дворянского Собрания (КДС)[недоступне посилання з квітня 2019]
- Родовое гнездо. Киевское дворянство. Алфавитный список дворян, внесенных в родословную книгу по изданию Киевского дворянского депутатского собрания 1906 года [Архівовано 24 Листопада 2015 у Wayback Machine.];
- Киевская Русь — Российское Дворянское Собрание [Архівовано 4 Березня 2016 у Wayback Machine.]
- Российское Дворянское Собрание [Архівовано 3 Січня 2018 у Wayback Machine.]
- Постоянный Совет Объединенных Дворянских обществ России [Архівовано 7 Вересня 2015 у Wayback Machine.]
- Собрание Белорусской Шляхты [Архівовано 7 Серпня 2020 у Wayback Machine.]
| ||||||||||||||||
.jpg)
