Ковальчук Микола Кузьмич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ковальчук Микола Кузьмич
 Генерал-лейтенант
(Позбавлений військового звання за постановою Ради Міністрів СРСР)
Загальна інформація
Народження 26 липня 1902(1902-07-26) або 27 липня 1902(1902-07-27)[1]
Грубешівський повіт, Люблінська губернія, Російська імперія
Смерть 1972[1]
Київ, Українська РСР, СРСР
Alma Mater Комуністичний університет при ЦК КП(б) Грузії
Військова служба
Роки служби 19261954
Приналежність СРСР СРСР
Вид ЗС НКВД
Війни / битви німецько-радянська війна
Командування
Міністр державної безпеки
Української РСР
24 серпня 1949 — 6 вересня 1952
ПопередникСергій Савченко
НаступникПетро Івашутін
Міністр державної безпеки
Латвійської РСР
14 лютого — 16 березня 1953
Міністр внутрішніх справ
Латвійської РСР
16 березня — 23 травня 1953
Нагороди та відзнаки
Орден Леніна — 1944Орден Леніна — 1945Орден Леніна — 1948Орден Червоного Прапора  — 1943
Орден Червоного Прапора  — 1944Орден Червоного Прапора  — 1950Орден Суворова II ступеня — 1945Орден Кутузова II ступеня — 1945
Орден Вітчизняної війни I ступеняОрден Червоної Зірки  — 1940Орден Червоної Зірки  — 1943Орден «Знак Пошани»
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Заслужений працівник НКВС

Орден «Хрест Грюнвальда» 2 ступеня
Орден «Хрест Грюнвальда» 2 ступеня
Орден Білого Лева I ступеня
Орден Білого Лева I ступеня

Мико́ла Кузьми́ч Ковальчу́к (нар. 26 липня 1902(19020726), село Долобичів Грубешівського повіту Люблінської губернії, тепер Польща — 1972, місто Київ, Українська РСР) — радянський діяч органів держбепеки, генерал-лейтенант, заступник Міністра державної безпеки СРСР, міністр державної безпеки Української РСР, міністр державної безпеки Латвійської РСР, міністр внутрішніх справ Латвійської РСР. Депутат Верховної Ради СРСР 3-го скликання.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в родині митника. Трудову діяльність почав з тринадцятирічного віку: в 1916 і 1917 роках наймитував у поміщика Устинова в селі Беково Саратовської губернії. У 1917 році закінчив двокласне училище в селі Беково, в 1919 році — два класи школи 2-го ступеня в Беково. З червня 1918 до січня 1919 року працював різноробом у підрядника шкіряника Печонкіна в Беково.

З січня 1919 року служив у робітничо-селянській міліції: з січня 1919 по червень 1923 року — помічник начальника Бековської районної міліції, з червня по грудень 1923 року — помічник начальника міської міліції в Сердобську, в грудні 1923 — жовтні 1924 року — начальник Бековського районного відділу міліції, з жовтня 1924 по жовтень 1925 року — помічник начальника Сердобської повітової міліції Саратовської губернії.

З жовтня 1925 по листопад 1926 року був інструктором виконавчого комітету Сердобської повітової Ради (Саратовська губернія).

У 1926 році перейшов на службу в Державне політичне управління СРСР: з листопада 1926 року — червоноармієць навчального полку військ ДПУ при РНК Закавказької СФРР в місті Ахалцих Грузинської РСР, з березня 1927 по квітень 1932 року — помічник уповноваженого, старший уповноважений 37-го прикордонного загону ОДПУ (місто Батумі).

Член ВКП(б) з листопада 1927 року.

У 1932 екстерном склав іспити за курс військової школи.

З квітня 1932 по листопад 1938 року — у Повноважному представництві ОДПУ — Управлінні НКВС по ЗСФРР (НКВС Грузинської РСР): обіймав посади уповноваженого 3-го відділення I відділу, інспектора оперативного відділу, секретаря, помічника (з травня 1937 по січень 1938 року — старшого помічника) начальника 2-го відділення оперативного відділу Управління прикордонної та внутрішньої охорони; з січня по листопад 1938 року — начальник 5-го відділення IV відділу УДБ НКВС Грузинської РСР.

У 1934 закінчив Комуністичний університет при комітеті КП(б) Грузії Управління НКВС по Грузинській РСР.

З листопада 1938 року — заступник начальника IV відділу УДБ НКВС по Ленінградській області; з лютого 1939 по липень 1941 року — заступник начальника, начальник Слідчої частини Управління НКВС по Ленінградській області.

З початком німецько-радянської війни — в органах військової контррозвідки. З липня по жовтень 1941 року — начальник Особливого відділу НКВС Лузької оперативної групи військ Північного фронту. З жовтня 1941 року — заступник начальника, начальник слідчої частини Особливого відділу НКВС Ленінградського фронту.

2 червня 1942 — 29 квітня 1943 року — начальник Особливого відділу НКВС Сибірського військового округу.

З 29 квітня 1943 року — начальник Управління контррозвідки (Смерш) Південного фронту. З 20 жовтня 1943 року — начальник Управління контррозвідки 4-го Українського фронту (одночасно з січня по червень 1945 — помічник уповноваженого НКВС СРСР по 4-му Українському фронту).

У повоєнний час продовжував служити в органах контррозвідки. 22 липня 1945 — 7 травня 1946 року — начальник Управління контррозвідки Прикарпатського військового округу).

З 7 травня 1946 по 17 серпня 1949 року — заступник міністра державної безпеки СРСР, одночасно з серпня 1946 по 24 серпня 1949 року — головний резидент і уповноважений МДБ СРСР в Німеччині.

З 24 серпня (офіційно 4 листопада) 1949 по 6 вересня 1952 року — міністр державної безпеки Української РСР. Потім до лютого 1953 року перебував у резерві МДБ СРСР.

З 14 лютого по 16 березня 1953 року — міністр державної безпеки Латвійської РСР, з 16 березня по 23 травня 1953 — міністр внутрішніх справ Латвійської РСР.

З 10 червня по 20 липня 1953 року — старший радник МВС СРСР при Міністерстві громадської безпеки Польщі, потім до вересня 1953 року перебував у розпорядженні Управління кадрів МВС СРСР.

З 8 вересня 1953 по 4 травня 1954 року — начальник Управління МВС СРСР по Ярославській області

26 червня 1954 звільнений з органів МВС СРСР. Постановою Ради Міністрів СРСР № 2349—1118сс від 23 листопада 1954 року позбавлений звання генерал-лейтенант «як такий, що дискредитував себе за час роботи в органах держбезпеки і недостойний у зв'язку з цим високого звання генерала».

Звання[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. а б Петров Н. В. Кто руководил органами госбезопасности: 1941—1954Мемориал, 2010. — ISBN 966-95519-0-0