Колесникова Лідія Морисівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Колесникова Лідія Морисівна
Народилася 20 листопада (3 грудня) 1916
Святогірськ, Святогірська міська рада, Донецька область, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Померла 13 березня 2003(2003-03-13) (86 років)
Донецьк, Україна
Поховання Святогірськ
Країна  Російська імперія
 УНР
 СРСР
 Україна
Діяльність поетка
Членство Спілка радянських письменників України
Нагороди

Лідія Морисівна Коле́сникова (нар. 3 грудня 1916, Банно-Тетянівка — пом. 13 березня 2003, Донецьк) — українська поетеса, член Спілки письменників України з 1956 року.

З біографії[ред. | ред. код]

Народилася 20 листопада [3 грудня] 1916(19161203) року в селищі Банно-Тетянівці (нині місто Святогірськ Донецької області, Україна). Про своїх батьків писала так:

«Мій тато, Морис Френе, родом з Бельгії. Жив у батька — директора невеликого заводу у Криничній, а мати — Наталія Петрівна Колесникова — у цій сім'ї працювала покоївкою. Коли мені минуло півтора роки, іноземцям запропонували покинути Донбас, а моя мама відмовилася їхати на батьківщину чоловіка».

У дитинстві простудилася і потім на все життя залишилася з вадами слуху. 1932 року закінчила семирічну школу в рідному селищі і з 1933 року стала працювати фактуристкою на книжковому складі Книгокультторгу у Сталіному. У 1944—1949 роках працювала на відбудові Донбасу, потім, до 1961 року — ретушером у Сталіному.

Померла у Донецьку 13 березня 2003 року. Похована у Святогірську.

Творчість[ред. | ред. код]

Перший свій вірш надрукувала у газеті «Социалистический Донбасс» 1945 року. Потім публікувалась у газеті «Радянська Донеччина», київських журналах «Україна», «Радянська жінка», «Вітчизна», «Дніпро», харківському журналі «Прапор». Авторка збірок поезій:

  • «З ліричного зошита» (1954);
  • «Рідний край» (1957);
  • «Лісове джерельце» (1959);
  • «Земле моя» (1962);
  • «Зустрічі й розлуки» (1964);
  • «Стежки й літа» (1966);
  • «Відгомін» (1969);
  • «Клени золоті» (1972);
  • «Вересневий цвіт» (1976);
  • «В дорозі» (1979);
  • «Намисто» (1983);
  • «Розмова в дорозі» (1988).
  • «Стріла, що мчить до зір» (1997, Літературна премія імені Володимира Сосюри за 1998 рік).

Окремі вірші перекладено російською мовою.

Про її поезію тепло відгукувався Павло Тичина:

«Щодо глибини проникнення у людську душу мало хто з нас може порівнятися з нею»
.

Цінували творчі доробки поетеси Микола Бажан, Леонід Новиченко, Степан Крижанівський, Галина Гордасевич, Андрій Клоччя, Петро Бондарчук, Іван Білий, Станіслав Жуковський, Юрій Доценко.

Вшанування[ред. | ред. код]

На фасаді школи у Святогірську поетесі встановлено ме­­моріальну дошку.

Література[ред. | ред. код]