Колодій Віталій Дем'янович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Колодій.
Колодій Віталій Дем'янович
Народився 19 січня 1939(1939-01-19) (85 років)
Первомайськ, Одеська область, Українська РСР, СРСР
Помер 29 березня 2016(2016-03-29) (77 років)
Чернівці
Поховання Чернівці
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність поет, прозаїк, журналіст, перекладач
Alma mater Чернівецький державний університет
Мова творів українська
Жанр поезія, поетична драматургія, проза, публіцистика
Magnum opus Диспут, Найлюбіша в світі панна
Премії Літературна премія імені Дмитра Загула
Літературна премія імені Міхая Емінеску

Колоді́й Віта́лій Дем'я́нович (нар. 19 січня 1939, Первомайськ — пом. 29 березня 2016, Чернівці) — український поет, прозаїк, журналіст і перекладач.

Біографія[ред. | ред. код]

Колодій Віталій Дем'янович народився 19 січня 1939 року в місті Первомайську Одеської (тепер Миколаївської) області в родині робітника. Батько, тяжко поранений на війні, помер у травні 1946 р. Навчався в Первомайській середній школі № 17. Перші вірші почав писати в 3-му класі. Разом зі своїм старшим товаришем Миколою Вінграновським відвідував засідання літературного об'єднання.

Після закінчення школи вступив на механічне відділення Одеського технікуму нафтової і газової промисловості. Отримавши диплом механіка, працював на нафтобазі міста Сторожинець.

В 1963 році закінчив філологічний факультет Чернівецького держуніверситету.

Друкуватися почав у 1965 році. В 1967 році вийшла друком перша збірка поезій «Зажинки». Член Національної спілки письменників України з 1968 року.

Працював завідувачем відділу культури чернівецької обласної газети «Радянська Буковина». Був у числі засновників газети «Молодий буковинець», започаткував часописи «Буковинське віче» (1990—1991) та «Літературно-мистецька Буковина» (1997—1998).

У 1970-х роках мешкав у місті Одеса, де обіймав посади відповідального секретаря обласної газети «Чорноморська Комуна», головного редактора видавництва «Маяк».

З 1979 року жив і працював у місті Чернівці. З 1992 по 1996 рік був директором Музею буковинської діаспори. Близько 20-ти років очолював Чернівецьку обласну організацію Спілки письменників України.

Помер 29 березня 2016 року в Чернівцях, де і похований.

Твори[ред. | ред. код]

Список видань (хронологічно)[ред. | ред. код]

    • Зажинки (1967)
    • Слов'янська дума (1969)
    • Серпень і птиці (1973)
    • Північний вирій (1979)
    • Зоряне дерево (1982)
    • Птахи на вітрах (1983)
    • Погляд за видиму грань (1986[1])
    • Вечірній сніг (1989)
    • Найлюбіша в світі панна (1998)
    • Сонети (1998)
    • При сповідальних свічах (1999)
    • Біла квітка осені (українською і румунською мовами, 2001)
    • Сто сонетів (2002)
    • Прощальна сльоза ранку (українською і румунською мовами, 2002)
    • Забинтовані квіти (2004)
    • Псалом на чорно-білому (2006)
    • Ріка, в яку ми входимо (2007)
    • Диспут (книга поем, 2007)
    • Ангел на камені (книга віршів, 2008)
    • Зоря над прірвою (книга прози, 2008)
    • З вогню і квітів (книга перекладів, 2008)
    • Перо в облозі часу (книга публіцистики, 2009)
    • Неопалима висота (2011)
    • Слова осипалися з літа (книга у відсвіті жнив, 2013)
    • У світлотінях летючої миті: афоризми і максими буднів (2014)
    • Сонети (2017) / упоряд., передмова О. Колодій // http://www.strelbooks.com [Архівовано 9 травня 2017 у Wayback Machine.]

Перехресні думки. Переконання[ред. | ред. код]

* * *

Коли неславу правлять, а народ

мовчить — біда народу.

* * *

…Ніколи

Душі всієї до останку рабство

Не сполоняє — суть її найкраща

Завжди від рабства вільна…

* * *

Ти — в дорозі. У невпиннім русі.

Через терни випадає йти.

Впевненість твоя — це ще не успіх.

В сумнівах — ти ближче до мети.

* * *

Політичний імідж, соціально-економічний стан держави чи народу є вирішальними факторами при світовому визнанні та популяризації особистості і її творіння, зокрема у літературно-мистецькій галузі. Українці зродили не лише незрівнянний за художнім рівнем, унікальним багатством мелосу пісенний масив, а й видали чимало шедеврів у прозі, поезії, драматургії, які, за об'єктивними критеріями, не поступаються номінованим на Нобелівську чи інші найвищі премії та усепланетні нагороди. Але ми — то бездержавні, то різнорідні натовпи на роздоріжжях…

Премії і нагороди[ред. | ред. код]

Про творчість[ред. | ред. код]

Творчий доробок Віталія Колодія високо оцінюють побратими по перу, літературознавці:

  • Мірча Лютик, член Національних спілок України, Румунії та Молдови:
«Письменник визначної вдачі та яскравої виразності, філософ буття, який з усією відповідальністю осмислює прояви людського єства, відчайдушний проповідник етилізму як доктрини спільноти та особистості в її суспільних проявах, Віталій Колодій пронизує своїм гострим, естетично витонченим та громадянськи гартованим пером глибинні пласти самобутності роду і тим самим постає не тільки як один із найяскравіших українських письменників Буковини, але й як елітна індивідуальність української літератури і загальнонаціонального масштабу. Він є однаковою мірою і помітним взірцем блискучої творчої інтелектуальності, і філігранним майстром художніх цінностей, який суверенно живе у «словесному роздоллі» (так каже сам поет в одному зі своїх сонетів), і невсипущою совістю українства в цей дуже відповідальний момент анагенезису етнічного організму, зараженого манкуртизмом та яничарством, і послідовним оборонцем одвічних набутків, що забезпечують історичну спадкоємність нації.»
  • Петро Скунць, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка:
«Віталій Колодій — це та література, яка є власне літературою, а не обслугою часу. З високою культурою письма. І з вірою у високе людське призначення.

…Новели Віталія Колодія серед нинішньої літературної вульгарщини — наче принесені з іншого світу, де живе душа. Так, вони про жорстокий світ, але не вподобляють людську суть цьому жорстокому часові, не вивітрюють її з нашого життя, не догоджають грубій силі. Це новели, де біль — не ознака хвороби, а ознака людського здоров'я».

«Я знаю, как трудно написать венок сонетов, но перевести его во много раз труднее и сложнее… Ваш перевод, насколько могу судить, — получился великолепно!..»
  • Семен Абрамович, доктор філологічних наук, професор, академік Академії ВО України:
«Віталій Колодій — ім'я, яке не потребує суєслов'я. У хорі голосів поетів, талановитих і менш талановитих, які занадто часто відчувають себе лише якоюсь частиною буття (запам'яталось мені чиєсь смиренне: «я — пагінок рідної землі»), голос Колодія звучить усе ж таки на октаву вище…

Гегель сказав: драма — цариця жанрів; непросто її написати. Прекрасна побудова драматичного конфлікту у Колодія, потужне ліплення характерів, відчуття складності психології та історичного вибору українця, поетична монументалізація історії, неослабний інтерес, з яким читається поема, карбована мова — усе це робить твір непересічним.»

«Один словесний штрих, легенький доторк і — спалах! І ти або німієш, стримуючи сльозу співчуття, або гірко усвідомлюєш заслужену кару за скоєне зло, чи вдячно усміхаєшся автору за збережену віру в те, що не все важке, страшне, жорстоке, навіть мерзенне, яке трапляється з людиною на траверсах життєвих окопів, здатне спотворити її душу.»

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Абліцов, Віталій (1 грудня 2018). БОРОТЬБА ЗА УКРАЇНСЬКІ ЗМІ ЗАГОСТРЮЄТЬСЯ. Український інформаційний простір. Т. 0, № 2. с. 238—245. doi:10.31866/2616-7948.2.2018.152096. ISSN 2617-1244.

Література[ред. | ред. код]

  1. Абрамович С. Д. Сповідальний час лірика в диспуті з епічним рухом історії: творчість Віталія Колодія. Слово і час. 2013. № 11. С. 98-106.
  2. Абрамович С. Д. Художня книга в епоху електроніки: живі води пам*яті. Наукові праці Кам*янець-Подільського нац. ун-ту ім. Івана Огієнка. Кам*янець-Подільський : Аксіома, 2010. Вип. 2.
  3. Бінкевич О. Сумління, що спілкується з вічністю. Слова осипалися з літа. Чернівці, 2013. С. 290—293.
  4. Віталій Колодій : біобібліографічний покажчик (до 80-річчя від дня народж.) / укл. Н.М. Майборода. Миколаїв : МОБЮ, 2019. 28 с.
  5. Глебова И. «Перельоти людських доль». О прозе Виталия Колодия. Пространство литератури : сборник научн. трудов. Харьков, 2009.
  6. Дячков В. З витоків почуттів і вчинків. Буковина. 2007. 11 вересня.
  7. Ісаченко Л. Ніч із сотнею сонетів. Час 2000. 2003. 14 лютого.
  8. Кирилюк С. Довга дорога української історії на чорно-білому тлі… Слово Просвіти. 2006. 6-12 лютого.
  9. Колодій О. «Від прагнення добра і чистоти». Молодий буковинець. 2018. № 5 (18 січ.). С.14; Буковинський журнал. 2018. № 1(108). С. 233-240; Відродження. 2018. 12 березня. С.10-11; Дзвін. 2018. № 5. С.146-152; Українська літературна газета. 2019. № 2 (25 січня). С. 6-7; Літературна Україна. 2019. № 5 (2 лютого). С. 6.
  10. Колодій О. Зостався невпольований ніким. Буковинський журнал. 2019. № 1. С. 181-183; Молодий буковинець. 2019. січень.
  11. Літургія Поетові: Віршовані присвяти Віталієві Колодію. Чернівці : Букрек, 2019. 64 с.
  12. Лазарук М. «Прекрасна жінка в строгому убранні». Молодий буковинець. 2002. 12 грудня.
  13. Лютик М. Елітна постать української літератури. Погляд. 2011. 20 січня.
  14. Полякова И. «На чистій совісті снігів». Слова осипалися з літа. Чернівці, 2013. С. 304—307.
  15. Пушик С. Овіяний степовими, морськими, гірськими вітрами і вітром шістьдесятих ХХ ст. : Роздуми про п*ятикнижжя Віталія Колодія. Блискавиці б*ють у найвищі дерева. Івано-Франківськ, 2011. С. 174—202.
  16. Севернюк Т. «Є час для молитов і є для вчинків…» Роздуми над прочитаним. Літературна Україна. 2000. 27 квітня.
  17. Скунць П. Зустріч при сповідальних свічах… З післямовою поета. Ангел на камені. Чернівці, 2008. С. 316—321.
  18. Туз-Максимець Д. «А поцілунки гострі, мов шаблі…» Буковина. 2008. 8 лютого.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Колодій_Віталій_Дем%27янович&oldid=39448551