Колосович Людмила Леонідівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Колосович.
Колосович Людмила Леонідівна
Народилася 9 вересня 1963(1963-09-09) (60 років)
Билбасівка, Слов'янський район, Донецька область, Українська РСР, СРСР
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність акторка театру, театральна режисерка, театральний педагог
Alma mater Дніпропетровське театральне училище і Рівненський державний гуманітарний університет
Заклад Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)
Роки активності 1983 — нині
Нагороди
Заслужений артист України

Людмила Леонідівна Колосович (нар. 9 вересня 1963, селище Билбасівка, Слов'янський район, Донецька область, УРСР) — українська театральна режисерка, актриса. Заслужена артистка України (1996). Премія СТДУ (1991)[1]. З травня 2022 року — в.о. директорки-художньої керівниці Донецького обласного музично-драматичного театру (м. Маріуполь)[2][3].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилась 9 вересня 1963 року в селищі Билбасівка Слов'янського району Донецької області. Навчалася в українській школі.

Після закінчення 8-річної школи у 1979 році, вступила до Дніпропетровського державного театрального училища (випуск 1983-го року, диплом із відзнакою за спеціальністю «артистка театру ляльок»). Режисерську освіту здобула з 2005 по 2008 роки у Рівненському державному гуманітарному університеті на художньо-педагогічному факультеті (диплом із відзнакою за спеціальністю «режисер драматичного театру, викладач»)[4].

Професійну діяльність розпочала у 1983 році у Львівському ТЮГу. Була ведучою артисткою, грала всі головні ролі тюгівського репертуару до 2004 року. Державну нагороду — почесне звання «Заслужена артистка України» — отримала у 1996 році.

З 2005 по 2008 роки працювала артисткою вищої категорії Драматичного театру Західного оперативного командування, з 2008 по 2009 — артистка вищої категорії у Муніципальному театрі, згодом перейменованого на Львівський драматичний театр ім. Лесі Українки, в період з 2009 по 2014 роки — художня керівниця цього театру.

З 2010 року займається викладацькою діяльністю. Будучи доцентом кафедри театрознавства та акторської майстерності у Львівському національному університеті ім. Івана Франка, випустила акторський курс (2010 — 2014) — на IV курсі практику студенти проходили у Вроцлавському університеті (Польща)[5]. У 2016 році — доцент кафедри акторів кіно Київського національного університету культури і мистецтв, у 2020-2021 роках — викладач Маріупольського фахового коледжу культури і мистецтв.

З 2014 року у статусі вільного художника втілила постановки в театрах України, серед яких: Волинський обласний академічний музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка, Хмельницький обласний український музично-драматичний театр імені Михайла Старицького, Черкаський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка, Кіровоградський академічний український музично-драматичний театр ім. М. Л. Кропивницького, Дніпровський міський телевізійний театр, Національний центр театрального мистецтва ім. Леся Курбаса. У 2019-у започаткувала власний театр «Solo»[6].

З вересня 2020 року — режисерка-постановниця, а з травня 2022-го — в.о. директорки-художньої керівниці Донецького обласного музично-драматичного театру (м. Маріуполь)[2][7][3]. Чотири місяці по знищенню будівлі театру (16 березня 2022 року), в Ужгороді випустила прем'єру «Крик нації» про життя і долю одного з найактивніших представників українського дисидентського руху Василя Стуса[8].

Активно займається фестивальною, культурно-освітньою та громадською діяльністю. Є членкинею журі Всеукраїнського конкурсу виконавців художнього слова ім. Лесі Українки (м. Новоград-Волинський 2013, 2014, 2015); Всеукраїнського відкритого конкурсу читців ім. Т.Г.Шевченка (м. Краматорськ, 2017, 2018); Всеукраїнського відкритого конкурсу читців, поетів і художників «Любіть Україну!» ім. Володимира Сосюри (м. Слов'янськ, 2018, 2019, 2020, 2021); Відкритого театрального фестивалю «7 поверх збирає друзів» (м. Слов’янськ, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2021); Відкритого міського фестивалю-конкурсу театрального мистецтва «Театральні обрії» (м. Кривий Ріг, 2019, 2021); Всеукраїнського фестивалю театрального мистецтва «Мрій-Дім» (м. Прилуки, 2014); Обласного відкритого фестивалю театрального мистецтва «Театральна брама» (м. Маріуполь, 2019)[9]. Відзначена нагородами на багатьох міжнародних театральних фестивалях.

Родина

Творчість[ред. | ред. код]

Ранній період[ред. | ред. код]

По закінченню у 1983 році Дніпропетровського театрального училища (викладачі Валерій Бугайов, Віталій Ковалевський), поїхала за розподілом до Львова. Період з 1983 по 2007 роки — акторка Львівського ТЮГу. В репертуарі театру зіграла основні головні ролі (Буратіно за Олексієм Толстим, Том Соєр та Джейн Ґрей в п'єсах за Марком Твеном, Інфанта за Оскаром Вайлдом, По­­пелюшка та Маленька розбійниця в п'єсах за Євгеном Шварцем тощо). Наказом президента України від 1996 року отримала звання заслуженої артистки України. Освіту продовжила у Рівненському гуманітарному університеті, на кафедрі театральної режисури (викл. Ю. Мельничук), який закінчила у 2008 році[10][11].

Львівський драматичний театр імені Лесі Українки[ред. | ред. код]

З 2005 року — акторка Львівського театру Західного оперативного командування (ЗахОК). На сцені цього театру ставить свою роботу на захист режисерського диплома Рівненського гуманітарного університету — вистава за п’єсою «Білий ангел з чорними крилами» сучасної білоруської драматургеси Діани Балико — історія про дівчину, яка захворіла на СНІД. Постановка отримала свого глядача, й регулярно збирала великі зали. З 2007-го року — режисерка цього театру[10].

Від директора театру Миколи Лисюка отримала запрошення стати художнім керівником театру, який майже не функціонував. На той момент Міністерство оборони України ухвалило рішення про недоцільне та збиткове утримання театру, й запустили у 2007 році процес ліквідації. На його базі у 2008 році було створено Муніципальний театр у підпорядкуванні Львівської міської ради[12]. Перед новим керівництвом стояли завдання зі збалансування трупи, омолодження акторського складу, формування репертуару, перехід театру з російської на українську мову. У 2009 році Людмила Колосович приймає на себе посаду художньої керівниці, одночасно з цим починає викладати в Львівському національному університеті ім. Івана Франка, випускний акторський курс якого й стає основою трупи театру[1][10].

У творчому просторі було започатковано та проведено Всеукраїнський театральний фестиваль «Ні, я жива, я буду вічно жити!», присвячений 140-річчю від дня народження Лесі Українки та 100-річчю виходу у світ «Лісової пісні» (виступила авторкою ідеї та художньою керівницею фестивалю)[12][13]. У лютому 2011-го в рамках події постановки за творчістю поетки показали студенти Львівського національного університету ім. Івана Франка (літературно-музична композиція «Ра-Менеїс»), Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (літературно-музична композиція «Твої листи…»), глядачі фестивалю змогли побачити версії драми-феєрії «Лісова пісня» у постановках Закарпатського державного російського драматичного театру, Закарпатського обласного театру ляльок «Бавка», першу дію «Лісової пісні» Андрія Приходька показав Львівський академічний театр імені Леся Курбаса. Свою прем'єру у Львівському Муніципальному театрі показала Людмила Колосович, яка членами журі була визнана найкращою на фестивалі[14][15].

Львівський драматичний театр імені Лесі Українки (м. Львів, вул. Городоцька 36, 2012 рік)

Наступним керівним кроком став запуск процесу зі зміни назви театру. Ініціативна група подала клопотання щодо перейменування театру на честь видатної української письменниці Лесі Українки, з нагоди 140-ліття від дня її народження. Постійна депутатська комісія культури, промоцій, ЗМІ та туризму Львівської міської ради розглянула кілька звернень, заслухала директора театру Миколу Лисюка, художнього керівника трупи Людмилу Колосович та народну артистку Жанну Тугай. Рішення про перейменування ухвалили одностайно. Нова назва — Львівський драматичний театр імені Лесі Українки — від 2011 року[16].

За час своєї роботи перезавентаженого театру Людмила Колосович поставила 15 вистав. До театру повернувся глядач, вистави отримували запрошення на міжнародні театральні фестивалі, колектив став їздити за кордон. Заробленим коштом вдалося зробити ремонт у приміщенні театру[10].

Останньою роботою режисерки у театрі Лесі Українки стала вистава «Стіна» за п'єсою Юрія Щербака, прем'єру якої було зіграно 7 березня 2014 року у переддень 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка. За висловом театрознавці Майї Гарбузюк «робота над прем’єрою (у лютому) стала для митців особистим Майданом. Їхній творчий максималізм спричинився до того, що спектакль, наче крапля океанської води, увібрав у себе не лише візуальні та речові знаки Революції Гідності, а й відтворив у естетичному, професійному, громадянському сенсах її найістотніші риси». У виставі було задіяно чотирнадцять акторів з двадцяти, які складали трупу тогочасного театру. Художником виступила Оксана Радкевич, хореографом — Ксенія Рихальська. «Воістину живемо у дивовижний час: ще ніколи так карколомно і гарячково реалії з життя не перетворювались у свідомості митців на потужні художні символи. Ще ніколи так швидко не мужніла нація, і молодий театр в одній виставі так сміливо й рішуче не переростав самого себе, виборюючи право на серйозний, дорослий діалог із суспільством» — відмічає Майя Гарбузюк[17].

Виставу «Стіна» було зіграно всього декілька разів, та показано 24 травня на ІХ Міжнародному театральному фестивалі «Сцена людства» у Черкасах[18]. Після завершення контракт Людмили Колосович у 2014 році виставу було знято з репертуару.

Робота театрами України[ред. | ред. код]

Після завершення контракту у Львівському драматичному театрі ім. Лесі Українки, у якості запрошеного режисера працює у театрах Луцька, Хмельницького, Черкас, Кропивницького, Києва[10]. Особливо плідною стала співпраця із Дніпром, де на сцені міського «Телетеатру» протягом 2015 — 2017 років вийшли шість вистав у режисурі Колосович. Зокрема, отримання дозволу на постановку абсурдиської п'єси «Хочеш, анекдот розкажу?» грузинського драматурга Лаші Бугадзе тривало протягом року, допоки режисерці вдалося поспілкуватися із автором та пояснити високий рівень актуальності для України того, що було ним написано про російсько-грузинську війну 2008 року. Вистава вийшла й була показана у тому числі на Міжнародному театральному фестивалі «Марія» в Києві[11].

Чотири втілення на різних театральних майданчиках витримала постановка вистави «Обережно — жінки!» за першою п'єсою білоруського драматурга Андрія Курейчика, написаної ним для студентського «капусника»[ru]. Режисерка отримала дозвіл та виконала переклад українською ще для постановки на сцені Львівського драматичного театру. Але перша версія з'явилася вже у Луцьку, на сцені Волинського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка 2014-го. Згодом «комедійні ситуації, в якій немає хороших і поганих героїв» відтворювалися у версіях в Дніпрі, Черкасах та Кропивницькому[11][19].

Театр «Solo»[ред. | ред. код]

Прем'єрою вистави «Frida» 18 січня 2019 року започатковує власний театр «Solo», за концепцією якого він не має постійного місця розташування, й подорожує разом із засновницею. В назві театру, за задумом авторки, відбивається не лише віртуозний виступ одного співака чи інструменталіста, а ще й факт самостійного досягнення власної своєї мети[20]. Обидві прем'єри театру «Solo» було зіграно на сцені Київського національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса[21].

Першою роботою стала історія мексиканської художниці Фріди Кало, поставлена за п'єсою «Скажена голубка» сучасної української драматургині Тетяна Іващенко. Вистава вийшла під назвою «Frida», в якій «осмислення долі жінки в мистецтві фактично набуває театральної форми моновистави у драматичній грі Анжеліки Драпиковської та пластичному втіленні Ольги Тихоненко чи Вікторії Муштей»[22]. «Простір вистави — немовби пульсуючий шифр ситуацій, немає послідовної хронологічної розповіді про перебіг подій. Режисер «вихоплює» із п’єси драматичні моменти і через них будує напружену кардіограму життя з піками й падіннями відчуттів. Такий пунктир із найболісніших миттєвостей життя і творчості Фріди виглядає так, ніби режисер безжально «розбиває» дзеркало долі художниці, а потім ставить актрисі Анжеліці Драпіковській нездійснене завдання — збирати ті гострі скляні осколки, вдивлятися в них, переживаючи заново й намагаючись поновити, скласти, підігнати частини у ціле і врятувати. І свою долю, і себе…»[6].

Друга прем'єра — моновистава за творами Остапа Вишні та Пантелеймона Куліша «Різдвяний сон кобили вороної» — виставу про Україну, яка народилася з алегоричного оповідання Остапа Вишні про стару конячку, яка згадує добу своєї молодості, допоки її не продали на ярмарку, після чого били та знущалися. Виставу зіграла акторка Тетяна Тушич[11][23].

Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)[ред. | ред. код]

Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь, пл. Театральна, 1, 2021 рік)

З 2020 року — режисерка-постановниця Донецького академічного обласного драматичного театру (м. Маріуполь).

Перша постановка режисерки враховувала юний вік акторки (моновиставу зіграла 26-річна Віра Шевцова), і географічне розташування міста Маріуполя (20 км від зони воєнних дій: «щось таке тепле, душевне, давно забуте. Аби глядачі прийшли до театру й забули на деякий час про те, що коїться на вулиці…» — таким стало оповідання «Вірочка» Антона Чехова. Матеріал максимально несценічний, в якому відсутня дія, де все відбувається лише всередині світу героїні. Вистава вийшла в інсценізації, музичному оформленні, постановці та українському перекладі Людмили Колосович, яка добирала «найцікавіші українські слова, щоби глядач закохався в лірично-поетичний текст Чехова в українському перекладі». За висловом театрального критика із Мінська (Білорусь) Дмитра Єрмоловича-Дащинського, після перегляду вистави на ХХІІ Міжнародному театральному фестивалі «Мельпомена Таврії» в Херсоні, «вистава має терапевтичну дію. А це дуже важливо для тих областей, які обпалила війна»[24][25][26].

Далі були постановки «Frida» за Тетяною Іващенко (також сценографка), «Кохання дона Перлімпліна» за Федеріко Гарсія Лоркою (також перекладачка та авторка музичного оформлення). До Дня Незалежності України 2021 року відбулася прем'єра вистави «Маруся» за історичним романом у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко (також авторка інсценізації та музичного оформлення)[2][27].

Пошкодження Донецького академічного обласного драматичного театру після авіаудару (м. Маріуполь, пл. Театральна, 1, 16 березня 2022 року)

З 24 лютого 2022 року Російська Федерація розпочала військове вторгнення в Україну, що призвело до запровадження воєнного стану в країні, театр припинив свою роботу[28], а 16 березня російські війська скинули на театр надпотужну бомбу[29][30]. Реакцією на подію стало звернення Людмили Колосович на сторінках щоденної газети «День» зі словами: «Чуєте!!! Я вас, «брати», ніколи не пробачу, ніколи! Орки — ви не зможете вбити нашу українську культуру, навіть, якщо зруйнуєте приміщення театру, навіть якщо вбиватимете акторів! Ми маємо генетичну пам’ять, ми маємо глибоке коріння! І ми відродимося, ми проростемо знову і знову на нашій українській землі, якби ви, падлюки, не намагалися нас знищити! Ми обов’язково переможемо! Слава українському Театру! Слава нашій Україні! Слава нашим Героям!»[31].

Рішення про відновлення роботи Донецького драматичного театру підписав начальник Донецької обласної військової адміністрації Павлом Кириленко. Виконуючою обов'язки директорки-художньої керівниці театру з 6 травня 2022 призначено Людмилу Колосивич[32]. Розпочинати довелося фактично з нуля — від адміністративних та організаційних питань, до творчих проблем[33]. З колективу понад 200 осіб до Ужгорода переїхали всього 13 членів колективу, з яких актори — лише семеро[34]. Частина колективу заявила про свою не згоду працювати під керівництвом Колосович[35][36]. Репетиції та прем'єра відбулася на сцені Закарпатського музично-драматичного театру ім. братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв в Ужгороді[37][38][39].

Першою постановкою відновленого театру стала вистава Людмили Колосович «Крик нації» про життя і долю Василя Стуса[40][41][42]. Звернення театру до українського поета-шістдесятника стала символічною, виходячи з його постаті, прямим зв’язком із Донеччиною, подібністю боротьбі за українську мову та культуру, її вільний розвиток та представленість у світовій культурі[43][44][45]. Проте, жодна з існуючих п'єс та кіносценаріїв про Стуса не відповідав запиту: «нам потрібно щось гостріше, сучасніше. У час, коли йде війна, не можна ставити „лайтову версію“ Стуса. І ми організували творчу лабораторію з акторами: Олена Біла та двоє молодих хлопців — Дмитро Муранцев та Максим Філіппов, які тільки до нас долучилися, я — ми вчотирьох написали «Крик нації», це наша версія життя і долі Василя Стуса» — пояснює задум Людмила Колосович[3].

Прем'єрні покази «Крику нації» пройшли із переаншлагами, в результаті чого керівництво театру організувало додаткові вистави[46][44]. Критика порівняла виставу із «античною трагедією»: «на сцені, крім головного героя, ще шестеро, які дивним чином зливаються воєдино попри всю різношерстість» (доктор історичних наук Сергій Федака)[47], відмітила роботу як «потужний заклик боронити Україну від агресора» (театрознавця Наталія Потушняк)[48], вказала на «стратегічно точним та репертуарно вірним був вибір <…> тематики вистави. Вона засвідчує художню та громадянську позицію українських митців з Маріуполя, яка сьогодні є визначальною у нашій боротьбі з ворогом» (кандидат мистецтвознавства Світлана Максименко)[49].

Журналістка «Укрінформу» Тетяна Когутич припустила, що «після прем'єри їх називатимуть „стусівцями“ — адже вони, як і поет колись, не склали зброї перед ворогом. „Терпи, терпи — терпець тебе шліфує, сталить твій дух — тож і терпи, терпи. Ніхто тебе з недолі не врятує, ніхто не зіб'є з власної тропи“, — пам'ятаєте зі школи завчені Стусові рядки? Вистава стусівців із Маріуполя — якраз про це»[3].

Театральні роботи[ред. | ред. код]

Акторка[ред. | ред. код]

Людмила Колосович — різнопланова актриса, яка майстерно виступає у травестійному та гостро­характерному амплуа; акторській манері властиві цілісність у створенні сценічного образу, деталізація характерів героїв із чіткими внутрішнім і зовнішнім малюнками ролі[1].

Режисерка[ред. | ред. код]

Режисерським роботам Людмили Колосович притаманне вдале поєднання авангардизму із реалістичністю[1]. Вдається до експериментів зі сценічним простором (постановки у форматі «сцена на сцені» — «Вірочка», «Крик нації»), залучення до акторства супровідних професій (монтувальників сцени в «Анатомії театру» грають самі монтувальники сцени[50]) тощо.

Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки
під назвою «Львівський драматичний театр Західного оперативного командування»
під назвою «Львівський муніципальний театр»
під назвою «Львівський драматичний театр ім. Лесі Українки»
Різні театри
Дніпропетровський Телетеатр
Театр «Solo» (спільно із Національним центром театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, м. Київ)
Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)

Перекладачка[ред. | ред. код]

Для власних постановок виконала переклад п'єс з російської на українську мову:

Художниця-постановниця[ред. | ред. код]

Участь у фестивалях[ред. | ред. код]

Нагороди та визнання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г Людмила Колосович в Енциклопедії сучасної України
  2. ↑ а б в Людмила Колосович на сайті Донецького академічного обласного драматичного театру (м. Маріуполь). Архів оригіналу за 31 липня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
  3. ↑ а б в г Тетяна КОГУТИЧ (14 липня 2022). Стусівці з Маріуполя. «Укрінформ». Процитовано 31 липня 2022.
  4. ↑ Кафедра театральної режисури Рівненського державного гуманітарного університету
  5. ↑ Людмила КОЛОСОВИЧ (2013). Подорож до Вроцлава: щоденник викладача (PDF) (укр.). Часопис «Просценіум» №1-3 (2013). Процитовано 5 серпня 2022.
  6. ↑ а б в Алла ПІДЛУЖНА (24 січня 2019). Фріда Кало — дзеркало долі. Мистецтво як вирок — у новому спільному проекті Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса і Театру SOLO (укр.). «День» №12. Архів оригіналу за 26 січня 2019. Процитовано 26 січня 2019.
  7. ↑ Лариса РОМАНЮК, Оксана УШАКОВА (12 травня 2022). Трупа драмтеатру Маріуполя на сцені Закарпатського облмуздрамтеатру поставить п’єсу про Василя Стуса. «Суспільне». Процитовано 8 серпня 2022.
  8. ↑ Донецький академічний обласний драматичний театр з Маріуполя зіграв виставу «Крик нації…» в Ужгороді. Міністерство культури та інформаційної політики України. 17 липня 2022. Процитовано 8 серпня 2022.
  9. ↑ Відкритий конкурс читців, поетів та художників «Любіть Україну!». Управління культури і туризму облдержадміністрації Донецької обласної військово-цивільної адміністрації. 24 лютого 2020. Процитовано 8 серпня 2022.
  10. ↑ а б в г д е Ольга ДЕМІДКО (23 грудня 2020). Людмила Колосович: «Відчуваю, що повинна бути тут!». «MRPL.CITY». Процитовано 3 серпня 2022.
  11. ↑ а б в г д е Едуард ОВЧАРЕНКО (17 березня 2020). Людмила КОЛОСОВИЧ: «Не люблю коли мене стримують в моїх творчих фантазіях» (укр.). «I-ua». Процитовано 4 серпня 2022.
  12. ↑ а б Театр Лесі. Історія театру
  13. ↑ Андрій КОТЕНСЬКИЙ (25 лютого 2011). Сьогодні Львів розпочинає І всеукраїнський фестиваль творчості Лесі Українки (укр.). «Львівський портал». Процитовано 8 серпня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  14. ↑ Всеукраїнський театральний фестиваль присвячений 140 річниці від дня народження Лесі Українки « Ні, я жива, я буду вічно жити!»
  15. ↑ Тарас ФЕДОРЧАК (22 березня 2011). Леся жила, Леся жива, Леся буде вічно жити! (укр.). «Zaxid.net». Процитовано 8 серпня 2022.
  16. ↑ Львівський театр стане російський драматичним чи носитиме ім’я Лесі Українки? (укр.). «Рідна країна». 15 березня 2011. Процитовано 3 серпня 2022.
  17. ↑ а б Майя ГАРБУЗЮК (9 квітня 2014). Шевченко на барикадах… У Львівському драматичному театрі ім. Лесі Українки відбулись прем’єрні покази вистави «Стіна» (укр.). «День» №65. Процитовано 5 серпня 2022.
  18. ↑ а б Завтра розпочнеться «Сцена людства» (укр.). «Рідна Черкащина». 22 травня 2014. Процитовано 5 серпня 2022.
  19. ↑ а б в Едуард ОВЧАРЕНКО (29 січня 2019). Жертви кохання (укр.). «I-ua». Процитовано 8 серпня 2022.
  20. ↑ а б Едуард ОВЧАРЕНКО (27 лютого 2019). Соло на коні (укр.). «I-ua». Процитовано 3 серпня 2022.
  21. ↑ а б Едуард ОВЧАРЕНКО (24 січня 2019). Народження вистави і театру (укр.). «I-ua». Архів оригіналу за 27 січня 2019. Процитовано 26 січня 2019.
  22. ↑ а б Дмитро ЄРМОЛОВИЧ-ДАЩИНСЬКИЙ (8 березня 2019). Найти себя на вершине (рос.). Facebook. Процитовано 7 серпня 2022.
  23. ↑ а б Дмитро ЄРМОЛОВИЧ-ДАЩИНСЬКИЙ (13 січня 2020). Загнанная отчизна (рос.). Facebook. Процитовано 7 серпня 2022.
  24. ↑ а б в Людмила КОЛОСОВИЧ (2020). Про постановку вистави «Вірочка» за А.П.Чеховим у Донецькому академічному обласному драматичному театрі (м. Маріуполь) (PDF) (укр.). Науковий вісник «Курбасівські читання» №15. Процитовано 6 серпня 2022.
  25. ↑ а б Дмитро ЕРМАЛОВІЧ-ДАШЧЫНСКІ (2020). Аптымізм украінскай культуры: ХХІІ Міжнароды тэатральны фестываль «Мельпамена Таўрыі» у Херсонскім абласным музычна-драматычным тэатры імя Міколы Куліша (Украіна) (біл.). Ж-л «Мастацтва» (c. 40–42) №10 (2020). {{cite web}}: |access-date= вимагає |url= (довідка); Пропущений або порожній |url= (довідка)
  26. ↑ Юлія МАНУКЯН, Юрій ЖИТНЯК (20 жовтня 2020). Дмитрий Ермолович-Дащинский: В Беларуси театральность покинула сцену, теперь она — на улицах (рос.). Журнал про сучасну культуру «Коридор». Процитовано 8 серпня 2022.
  27. ↑ а б в г д Дмитро ЄРМОЛОВИЧ-ДАЩИНСЬКИЙ (2021). Свіжий вітер над морем. Прем’єри Донецького академічного обласного драматичного театру в Маріуполі (укр.). Ж-л «Кіно-Театр» №6 (2021). Процитовано 7 серпня 2022.
  28. ↑ Україна вводить воєнний стан — Зеленський. www.ukrinform.ua. Процитовано 24 лютого 2022.
  29. ↑ Роман ПЕТРЕНКО (16 березня 2022). Росіяни скинули надпотужну бомбу на драмтеатр Маріуполя, де ховаються сотні людей. «Українська правда». Процитовано 16 березня 2022.
  30. ↑ Andreas ERNST (17 березня 2022). Ein Theaterkeller aus der Sowjetzeit rettet Hunderten im belagerten Mariupol das Leben (нім.). «NZZ Neue Zürcher Zeitung». Процитовано 31 березня 2022.
  31. ↑ Людмила КОЛОСОВИЧ (18 березня 2022). «Орки — ви не зможете вбити нашу українську культуру». Про мій Донецький театр у Маріуполі. Г-та «День». Процитовано 19 березня 2022.
  32. ↑ Facebook Liudmyla Kolosovych Шановні українці! Повідомляю вам, що Донецький академічний обласний драматичний театр (м.Маріуполь) з 6 травня відновлює свою роботу в м.Ужгород. Першою постановкою театру стане вистава про Василя Стуса. Разом до перемоги! В.о.директора-художнього керівника Людмила Колосович (8 травня о 08:45)
  33. ↑ Павло КУЩ (25 травня 2022). Маріупольські драматичні сцена і доля. В Ужгороді готують першу виставу донецькі театрали з розтрощеного рашистами закладу культури у приморському місті (укр.). Г-та «Урядовий кур'єр». Процитовано 8 серпня 2022.
  34. ↑ Василь БЕДЗІР (3 серпня 2022). Відроджений з попелу. Драматичний театр із Маріуполя продовжує творче життя на Закарпатті (укр.). Г-та «Урядовий кур'єр». Процитовано 8 серпня 2022.
  35. ↑ Альбіна КАРМАН (10 червня 2022). «Відчай вкупі з ненавистю»: історія акторів з розбомбленого росіянами Маріупольського театру (укр.). «Четверта влада». Процитовано 8 серпня 2022.
  36. ↑ Ольга ДЕМІДКО (10 травня 2022). Як врятувати маріупольський театр?. Новости Мариуполя и Донбасса (укр.). Інформаційний портал «Активіст». Процитовано 8 серпня 2022.
  37. ↑ Колектив маріупольського Драмтеатру виступатиме на сцені театру в Ужгороді. «Укрінформ». 10 травня 2022. Процитовано 10 травня 2022.
  38. ↑ Маріупольський театр, що переїхав на Закарпаття, першою покаже виставу про Василя Стуса. «Укрінформ». 13 травня 2022. Процитовано 13 травня 2022.
  39. ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (16 травня 2022). Ренесанс Маріупольського театру в Ужгороді: «Тут немає сирен» — Людмила Колосович. Портал «Театральна риболовля». Процитовано 20 травня 2022.
  40. ↑ Megan SPECIA (1 липня 2022). «Long Live the Theater»: Mariupol’s Drama Company to Perform Again. «The New York Times». Процитовано 8 липня 2022.
  41. ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (4 липня 2022). Ренесанс Маріупольського театру в Ужгороді: «Тут є театр» — Людмила Колосович. Портал «Театральна риболовля». Процитовано 8 липня 2022.
  42. ↑ Війна не на сцені: театри перетворилися на штаби опору і бомбосховища. Спецвипуск «ТСН». 19 липня 2022. Процитовано 26 липня 2022.
  43. ↑ Перша прем’єра. Підготовка розпочалася. Телекомпанія «М-студіо». 25 червня 2022. Процитовано 8 липня 2022.
  44. ↑ а б «Еспресо TV» — КРИК НАЦІЇ по прем'єрі. Телеканал «Еспресо TV». 18 липня 2022. Процитовано 8 серпня 2022.
  45. ↑ Вистава Донецького академічного обласного драматичного театру (м. Маріуполь) «Крик нації», — це виклик сьогоденню, насамперед за фактом свого «народження», а відтак і за формою та змістом (біл.). «Реформация». 18 липня 2022. Процитовано 8 серпня 2022.
  46. ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (24 липня 2022). Четверті 24 миттєвості війни. Портал «Театральна риболовля». Процитовано 8 серпня 2022.
  47. ↑ Сергій ФЕДАКА (17 липня 2022). На високій ноті. «Закарпаття онлайн». Процитовано 8 серпня 2022.
  48. ↑ Наталія ПОТУШНЯК (30 липня 2022). Вистава Донецького академічного обласного драматичного театру (м. Маріуполь) «Крик нації», — це виклик сьогоденню, насамперед за фактом свого «народження», а відтак і за формою та змістом (укр.). Facebook. Процитовано 8 серпня 2022.
  49. ↑ Світлана МАКСИМЕНКО (2022). Митець і нація (укр.). Ж-л «Кіно-Театр» №6(2022). Процитовано 9 вересня 2023.
  50. ↑ а б Людмила ПУЛЯЄВА (17 квітня 2013). Як не треба ставити п’єсу (укр.). Тижневик «Аудиторія». Процитовано 1 серпня 2022.
  51. ↑ Андрій КОТЕНСЬКИЙ (12 червня 2009). У Львові «пахне» скандалом (укр.). «Львівський поратл». Архів оригіналу за 8 серпня 2022. Процитовано 8 серпня 2022.
  52. ↑ а б «Коломийські представлення». День третій. Львівський драматичний театр імені Лесі Українки. Фото-звіт та висновки експертів (укр.). Сайт Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. Івана Озаркевича. 14 квітня 2018. Процитовано 3 серпня 2018.
  53. ↑  Вистава «Стіна». Режисер — засл. арт. України Людмила Колосович на YouTube
  54. ↑ Вистава «Стіна» на порталі «Ticket Club»
  55. ↑ Марія БИКОВА (3 квітня 2014). Львівська «Стіна» — крок до Свободи (укр.). «Art Area». Процитовано 5 серпня 2022.
  56. ↑ Найбільша Шевченкова любов. Львівський драматичний театр ім. Лесі Українки підготував прем’єру до ювілею Кобзаря (укр.). «Львівська пошта» №22. 27 лютого 2014. Процитовано 5 серпня 2022.
  57. ↑ Дмитро ЄРМОЛОВИЧ-ДАЩИНСЬКИЙ, «Одержима» Лесі Українки у національному монотеатрі 2010-х років, [w:] «Шляхи рівняйте духові Його». Леся Українка: погляд зі Сходу: матеріали наук.-практ. форуму «Леся Українка й театр», 21-24 вересня 2021 р., Харків (уклад., редаг. Я. В. Партола, А. О. Тимченко). Міністерство культури та інформаційної політики України; Харківський національний університет мистецтв імені І. П. Котляревського; Харківський театр «P.S.». Харків, 2021, c. 55–57.
  58. ↑ Ольга КВЯТКОВСЬКА (червень 2018). Обережно: Серж Дюбуа VS Жінки. У Черкаському Театрі Шевченка відбулася чергова прем'єра (укр.). Портал «У вирі мистецьких подій». Процитовано 1 серпня 2022.
  59. ↑ «Обережно, жінки» — черкаський театр покаже, що буває зі зрадниками (укр.). «Про все». 6 червня 2018. Процитовано 8 серпня 2022.
  60. ↑ Ольга КВЯТКОВСЬКА (19 червня 2019). Черкаський театр Шевченка пропонує осягнути жіночу логіку (укр.). «Нова доба». Процитовано 1 серпня 2022.
  61. ↑ а б Алла ПІДЛУЖНА (12 серпня 2016). Трагедія нелюбові. У Дніпрі поставили моновиставу про дружину Франка Ольгу Хоружинську (укр.). «День» №143-144. Процитовано 4 серпня 2022.
  62. ↑ Культура Live. Авансцена: театр Solo покаже моновиставу «Різдвяний сон кобили вороної», ПТІЦентр — музичну виставу «Три лисички» (укр.). «Культура Live». Процитовано 3 серпня 2022.
  63. ↑ Театр Solo запрошує на моновиставу «Різдвяний сон кобили вороної» (укр.). «Погляд». 5 січня 2020. Процитовано 3 серпня 2022.
  64. ↑ Донецький академічний обласний драматичний театр. «Вірочка». Архів оригіналу за 6 червня 2022. Процитовано 1 серпня 2022.
  65. ↑ Донецький академічний обласний драматичний театр. «Frida». Архів оригіналу за 1 серпня 2022. Процитовано 1 серпня 2022.
  66. ↑ Донецький академічний обласний драматичний театр. «Кохання дона Перлимпліна». Архів оригіналу за 1 серпня 2022. Процитовано 1 серпня 2022.
  67. ↑ Владислав ЛЕОШКО (17 липня 2022). Ужгород: «Крик нації» та «Літопис російсько-української війни» (укр.). Г-та «Голос України». Архів оригіналу за 17 липня 2022. Процитовано 8 серпня 2018.
  68. ↑ Вікторія КОЛОМІЄЦЬ (17 липня 2022). «Крик нації»: актори розбомбленого драмтеатру Маріуполя зіграли першу виставу в Ужгороді (укр.). «Громадське телебачення». Процитовано 8 серпня 2018.
  69. ↑ Joanna KAKISSIS (30 липня 2022). Mariupol theater bombing was a clear war crime, Amnesty International says (англ.). «National Public Radio». Процитовано 8 серпня 2018.
  70. ↑ Катерина ПЕТРУНЬО, Руслана ГОСТЮК (26 грудня 2022). Виставу «Вертеп Донеччини» показали артисти Донецького облдрамтеатру в Ужгороді (укр.). «Суспільне». Процитовано 9 січня 2023.
  71. ↑ 20 травня о 18:00 – ПРЕМ'ЄРА вистави «Приголомшена Тетяна» від Маріупольського театру (укр.). «Uzhgorod.net». 18 травня 2023. Процитовано 19 травня 2023.
  72. ↑ Виставу «Приголомшена Тетяна» зіграють актори Донецького театру в Ужгороді (укр.). «Суспільне Ужгород». 19 травня 2023. Процитовано 19 травня 2023.
  73. ↑ Владислава МОСКАЛЕЦЬ (26 лютого 2024). Кулеметні черги на сцені – український театр в час війни (укр.). «Україна модерна». Процитовано 13 березня 2024.
  74. ↑ Хроніка культурного життя України (оглядова довідка за матеріалами преси та неопублікованими документами за грудень 2012 року)
  75. ↑ Жінка, яка йшла поруч (укр.). Gorod.dp.ua. Процитовано 2022-4-26.
  76. ↑ Тетяна АБРАМОВА (11 травня 2017). Свято української драматургії — у Дніпрі (укр.). «Наше місто». Процитовано 4 серпня 2022.
  77. ↑ Дмитро ЕРМАЛОВІЧ-ДАШЧЫНСКІ (2018). Дакументы і споведзі: II адкрыты фестываль украінскай драматургіі «Дняпро. Тэатр. UA» (біл.). Ж-л «Мастацтва» (c. 40–41) №7 (2018). {{cite web}}: |access-date= вимагає |url= (довідка); Пропущений або порожній |url= (довідка)
  78. ↑ Едуард ОВЧАРЕНКО (16 жовтня 2017). Діалог культур від фестивалю «Марія» (укр.). «I-ua». Процитовано 4 серпня 2022.
  79. ↑ Алла ПІДЛУЖНА (2 квітня 2018). Чути час. «Січеславна» визначила переможців (укр.). «День» №175. Процитовано 4 серпня 2022.
  80. ↑ Сайт Тетяни Іващенко. ХХ Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії». Херсон, 2018
  81. ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (18 жовтня 2019). Улов до Дня рибалки. Сезон 2018/19. Впольовані «Золоті рибки» (Частина 2) (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 4 серпня 2022.
  82. ↑ Галина КАНАРСЬКА (30 листопада 2018). Театральна осінь: останній фест, остання прем’єра (укр.). Г-та «Збруч». Процитовано 5 серпня 2022.
  83. ↑ Леся ЗАМОРСЬКА (4 вересня 2019). Свої вистави покажуть у Тернополі сім театрів (PDF) (укр.). «20 хвилин. Тернопіль». Процитовано 1 серпня 2022.
  84. ↑ Театральний фестиваль AndriyivskyFest оголосив переможців (укр.). «Вечірній Київ». 9 червня 2020. Процитовано 4 серпня 2022.
  85. ↑ Алла ПІДЛУЖНА (17 вересня 2020). «Мельпомена Таврії» під… зорями. У Херсоні відбувся найвідоміший театральний фестиваль (укр.). «День» №175. Процитовано 4 серпня 2022.
  86. ↑ 17 09 сьомий день театрального фестивалю ТЕАТРАЛЬНА БРАМА 2021 Кохання дона Перлімпліна (укр.). Драмтеатр Маріуполь. 18 вересня 2021. Процитовано 4 серпня 2022.
  87. ↑ «Від Чорнобиля до Фріди». У Сєвєродонецьку відбувся театральний ІІІ «СвітОгляд» (укр.). «Суспільне Донбас». 13 жовтня 2021. Процитовано 4 серпня 2022.
  88. ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (31 травня 2022). МІЙ ХЕРСОН: Людмила Колосович (Маріупольський театр на «Мельпомені Таврії 2022») (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 4 серпня 2022.
  89. ↑ Дар'я ПІТРА (27 червня 2022). Об’єднались навколо Херсону (укр.). Телекомпанія «М-студіо». Процитовано 4 серпня 2022.

Джерела[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Колосович_Людмила_Леонідівна&oldid=42552432