Командир полку
Команди́р полку чи полковий командир (також скорочено комполку) — у військовій справі військова посада старшого офіцерського складу в сухопутних (рідко у військово-повітряних та військово-морських силах) Збройних силах більшості країн. Здійснює командування полком — військовою частиною, що налічує, як правило, є штаб, 3-5 батальйонів (дивізіонів, ескадронів, рот), підрозділи бойового і матеріально-технічного забезпечення.
Загальна чисельність особового складу полку залежить від військових традицій країни, виду Збройних сил, роду військ та його функціонального призначення. Більшість полків входять у з'єднання (дивізії, бригади), деякі знаходяться у безпосередньому підпорядкуванні армії, головного командування.
У військовій ієрархії серед командного складу комполку посідає проміжну позицію між командиром батальйону і командиром бригади.
Посадовий ранг в збройних силах[ред. | ред. код]
На початку ХХ століття у зв’язку з революційними подіями в європейських країнах (Зокрема Російській імперії) з’являються нові держави де при владі знаходилися ліві сили. Одними з перших дій цих урядів було скасування титулів, чинів та персональних військових звань.
СРСР[ред. | ред. код]
Лютнева революція 1917 року призвела до припинення існування Російської імперії. Після Жовтневого перевороту декретом радянського керівництва, було скасовано імперські чини, звання та титули[1]. 29 січня 1918 році засновуються збройні сили Радянської Росії, Червона армія, а 29 листопада затверджується Устав внутрішньої та гарнізонної служби де серед іншого визначені та узаконені посадові військові звання[2], серед введених типових посад була присутня «командир полку». Вже 16 січня 1919 року були введенні знаки розрізнення військовослужбовців, згідно їх військових категорій[3][4]. Знаки розрізнення посад у РСЧА розміщувалися на рукаві однострою і виглядали як червоні матерчаті трикутники, квадрати чи ромби (молодший, старший та вищий командний состав) які розміщувалися горизонтально і над якими була присутня велика червона п’ятипроменева зірка з серпом та молотом у середні. Командир полку мав за знаки розрізнення чотири червоних квадрати («кубарі»). З початку 1922 року знаки розрізнення почали розміщуватися на спеціальному клапані, який був кольору роду військ та мав червону облямівку. Клапан розміщувався на рукаві, мав в верхній частині п’ятипроменеву зірку та розміщені вертикально знаки посадового рангу (трикутники, квадрати та ромби). Командир полку як і раніше мав за знаки розрізнення чотири квадрати. В 1924 році встановлюється новий тип одностроїв військовослужбовців, а також знаків розрізнення. Всі командно-стройові посади були поділено на чотири групи та 14 категорій[5]. Знаки посадового стану замість рукавів, стають розміщуватися на петлицях гімнастерок та шинелей і змінили свій вигляд. Посади вказувалися трикутниками для молодшого, квадратами для середнього, прямокутниками для старшого і ромбами для вищого командного складів. Командир полку відносився до старшого командного складу, та мав категорію К-9, маючи за знаки розрізнення три прямокутники («шпали») на петлиці. У Військово-морських силах, відповідним посадовим рангом у цій категорії був «командир есмінця» (мав на рукаві чотири середніх стрічки).
В 1935 році, в РСЧА було введено персональні військові звання. Знаки командира полку, стали використовуватися носіями військового звання полковник.
| Знаки розрізнення | Період використання |
|---|---|
 |
1919-1922 (один з варіантів) |
 |
1922-1924 (адміністративно-господарський склад) |
 |
1924-1935 |
Див. також[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- Сравнение воинских званий [Архівовано 5 Грудня 2019 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Военный энциклопедический словарь / Маршал Советского Союза Н. В. Огарков — председатель. — М. : Воениздат, 1984. — С. 572. — 300 000 прим. (рос.)
- Советский энциклопедический словарь. 3-е изд / А.М. Прохоров — гл. ред. — М. : Сов. энциклопедия, 1985. — С. 1028. — 1 000 000 прим. (рос.)
- Военный энциклопедический словарь. Издание второе / Маршал Советского Союза С. Ф. Ахромеев — председатель. — М. : Воениздат, 1986. — 863 с. — 150 000 прим. (рос.)
- Ганичев П.П. Воинские звания. — М. : ДОСААФ, 1989. — 144 с. — 100 000 прим. — ISBN 5-7030-0073-4. (рос.)
- Мурашев Г.А. Титулы, чины, награды. 3-е издание. — СПб. : ООО «Издательство «Полигон», 2003. — 347 с. — (Историческая библиотека) — 10 000 прим. — ISBN 5-89173-148-7. (рос.)
