Константинопольський собор (1484)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Константинопольський собор.

Константинопольський собор 1484 року — великий помісний собор Православної церкви, скликаний для вирішення питання про чин прийняття в православ'я уніатів, колишніх прихильників Флорентійської унії. На соборі були присутні всі чотири грецьких патріархи (Константинопольський, Антіохійський, Єрусалимський та Олександрійський).

Історія[ред. | ред. код]

Передумови[ред. | ред. код]

Грецькі ієрархи на чолі з імператором уклали унію з католиками в 1439 році на Флорентійському cоборі. Союз був багато в чому політичним — імператор шукав допомоги християнського Заходу для захисту Константинополя від турків. Грецьке нижче духовенство на чолі з митрополитом Марком Ефеським (згодом зарахованого в Православ'ї до лику святих) не сприйняло унії і почало протистояти її прихильникам у Константинополі і серед грецького населення.

Після підписання Флорентійської унії, в 1443 році, 6 квітня з ініціативи митрополита Кесарійського Арсенія, патріархи Олександрійський Філофей I (1435—1459), Антіохійський Дорофей (1435—1451) і Єрусалимський Йоаким (який головував) провели в Єрусалимі церковний собор, на якому відкинули унію і відлучили всіх її прихильників від Православної Церкви. Також підписали соборне послання до імператора, в якому назвали Флорентійський собор розбійницьким, а патріарха Константинопольського Митрофана II у цьому ж посланні назвали мативбивцею і єретиком[1][2][3][4].

Після падіння Констатинополя в 1453 році необхідність в унії відпала, більш того, керівництво Церкви вважало, що союз із Римом погіршує становище православних у турецькій імперії. Султан з політичних міркувань забороняв унію. У 1472 році на Константинопольському соборі унія була офіційно скасована[5]. До 1484 році постало питання про те, яким чином приймати уніатів до Православної церкви, і з цією метою в Константинополі був скликаний цей помісний собор.

Хід Собору[ред. | ред. код]

Собор пройшов у храмі Богородиці Памакаристи[6]. Головою собору був патріарх Константинопольський Симеон Трапезундський (Трапезундець), крім того в його роботі взяли участь інші три патріархи: Александрійський Григорій, Антіохійський Дорофей, Єрусалимський Йоаким (Яків)[7].

Флорентійський собор було оголошено неканонічним і, отже, укладена на ньому унія недійсна. Потім постало питання, яким чином приймати т. зв. "уніатів" у Православ'я — через Хрещення або через Миропомазання. Після суперечки про те, чи робити відмінність між хранителями східного обряду, і тими, хто прийняв латинський обряд, було вирішено, що у всіх випадках достатньо миропомазання і формального зречення від «латинської єресі» (другим чином).

Підставою для такого рішення були твори, написані митрополитом Марком Ефеським проти Флорентійської унії. Про католиків (латинян) він писав у своєму «Окружному послання до православних християн»:

Навпаки, ми їх відлучили від себе, тому що вони замислили неприпустиме і беззаконне і ввели ні на чому не засноване додавання (Філіокве). Ми їх залишили як єретиків і відокремилися від них. І чому так? Благочестиві постанови свідчать: „Єретиками називаються і піддаються законам супроти єретиків також і ті, які в малому відступають від Правовір'я“. Якщо б Латиняни ні в чому не відступили від Правовір'я, то ми не мали б підстави відокремитися від них; якщо ж вони відступили від нього, а саме у визнаванні Святого Духа, через найнебезпечніше і богохульне нововведення, то вони стали єретиками і ми відокремили їх від себе як єретиків. І чому ж ми помазуємо миром тих хто приєднується від них до нас? Зрозуміло від того, що вони єретики.

Рішення Констатинопольського собору вплинуло на практику Російської православної церкви. Хоча у 1620 році Помісний церковний собор постановив, що католиків необхідно приймати православ'я тільки через святе Хрещення (тобто першим чином), на Великому Московському соборі 1667 році було вирішено встановити практику прийому єретиків-папежников (католиків) подібно грецькій через миропомазання; в обґрунтування Великий Московський собор у своїх документах послався на рішення Константинопольського собору 1484 року.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Полный православный богословский энциклопедический словарь. В двух томах. Спб.: Изд-во П. П. Сойкина том 2 страница 2450
  2. ↑ Schaff, Philip (1819—1893). History of the Christian Church, Volume VI: The Middle Ages. A.D. 1294—1517. Grand Rapids, MI: Christian CLassics Ethereal Library. p. 151. Retrieved: 2013-05-25. («A Greek council, meeting in Constantinople, 1472, formally rejected the union.»). Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 13 серпня 2013.
  3. ↑ Поместные Соборы Иерусалимской Церкви. Архів оригіналу за 7 жовтня 2018. Процитовано 13 серпня 2013.
  4. ↑ A. B. Занемонец В чем значение Иерусалимского собора 1443 г.? [Архівовано 2014-10-18 у Wayback Machine.] // Византийский Временник. 2009. — Том 68 (93). — C. 165—169
  5. ↑ Филип Шафф. История Христианской Церкви. т. VI. § 18.
  6. ↑ Очерки по истории Вселенской Православной Церкви
  7. ↑ Опарина Т. А. Греческий чин присоединения католиков к православной Церкви в сербских и украинско-белорусских памятниках и их влияние на русскую традицию. Архів оригіналу за 26 січня 2012. Процитовано 23 грудня 2012.

Література[ред. | ред. код]

  • Стівен Рансимэн «Велика Церква в полон» [Архівовано 13 вересня 2014 у Wayback Machine.] — стор 53
  • Karmiris J. Ν.Τά Δογματικά και Συμβολικά Μνήματα. Τ. Π. Σ. 987—989.
  • Діяння собору 1484 рік. Рукопис Кембриджської університетської бібліотеки, Add. 3076.
  • Easterling Н. Е. Handlist of the Additional Greek Manuscripts in the University Library, Cambridge//Scriptorium. XVI (1952). P. 317.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Константинопольський_собор_(1484)&oldid=40994620