Користувач:Анатолій 2000/Піонерський фольклор

Піонерський фольклор або табірний фольклор (рос. Пионерский фольклор, (детский летний) лагерный фольклор) — жанр усної творчості дітей, піонерів (переважно у віці 7-15 років). Історії, які розказувались у літніх піонерських таборах, могли бути як страшні (страшилки), так і гумористичні, навіть, сатиричні твори (садистські віршики, «садюшки»), були також і ліричні твори (табірні пісні).

Піонерські страшилки

Являють собою невеликі усні оповідки, мета яких — налякати слухачів. Розповідались у ночі, при світлі ліхтарика чи свічки; одна (зазвичай, найстарша) дитина «ініціювала» «вечори читання» страшилок, тоді усі охочі могли послухати їх.

За основу страшилок бралися:

• класичні історії про мерців, запозичені з міських і сільських легенд;
• перероблені міські легенди — про пиріжки з людського м'яса і т. п.;
• страшні сцени з кіно;

Утім, власних сюжетних штампів всередині цього жанру набагато більше, ніж зовнішніх запозичень.

В силу якихось причин майже не експлуатується в вітчизняному хорорі. Винятки — дитяча повість Едуарда Успенського «Червона рука, чорне простирадло, зелені пальці» і слешер «ССД».

Приклади:

• «Детский мир» (Андрій Столяров, 1996)
• Валерій Роньшин (майже усі твори)
• «Пищеблок» (Олексій Іванов, 2018)
• Комп'ютерна гра «Страшилки: Шестое чувство».

• Дмитро Ємець використовував сюжети страшилок в циклі оповідань про Фільку Хитрова.

• Вплив ще можна помітити в рівні зі шкільної гри "In Fear We Trust", що з'єднує псевдорадянську реальність з потойбічною містикою (про гру).

Характерні сюжетні елементи

Дзвінок з нізвідки — голос по радіо або по телевізору, який попереджає героїв історії про небезпеку. Телефонні дзвінки, які можуть як попереджати, так і лякати або погрожувати.

Людська м'ясорубка — часто вбудована в диван або взагалі в яке-небудь сидіння. Перемелює людей на фарш, який потім їдять або продають.

Предмет-шкідник — втіленням зла може бути будь-яка річ повсякденного вжитку (телевізор, штори, картина, пляма на шпалерах, простирадло), аж до деталей одягу (колготки, рукавички, чоботи). Нерідко предмет-монстр виділяє характерний колір (переважно чорний або червоний).

Порушена заборона — героя попереджали щось не робити, а він це робить і страшно розплачується. Мотив, взагалі характерний для казок, а для дитячого фольклору, особливо, бо заборони й повчання дорослих часто втілюються саме в таку форму.

Потойбічний транспорт (автобус, потяг, автомобіль) — зазвичай чорного кольору і з'являється вночі або пізно ввечері. Той хто сів на такий гірко про це пошкодує. Буває, втім, і інверсія, коли до самотнього водія нормальної машини сідає моторошний пасажир.

Міліціонер —  у більшості сюжетів втручання міліціонера означає або знищення джерела страху, або принаймні пояснення його природи.

Садистські віршики

Вони ж «садюшки». Жанр дитячого фольклору з елементами чорного гумору. Виник в Радянському Союзі у 1970-х роках, пік популярності припав на останню чверть XX століття. Віршики складаються з чотирьох, іноді двох рядків, і є переважно анонімними. Їх зміст часто побудований на порушенні заборони дорослих, і так чи інакше пов'язаний зі смертю. Комічний ефект у «садюшках» заснований на суперечності між поведінкою і почуттями його героїв та усталеними моральними нормами й принципами; високі цінності й уявлення профануються і нейтралізуються надмірними перебільшеннями, доведеними до абсурду.

Явище «садистських віршів» не є чимось суто російським чи українським, подібні елементи дитячого чи шкільного фольклору можна зустріти і в інших країнах світу. Зокрема у Німеччині поширені дворядкові віршики подібної стилістики, наприклад «Alle Kinder stehen vor dem Abgrund Außer Peter, der geht noch 'nen Meter» («Усі діти стоять перед проваллям, лише не Петер, він попереду нього на один метр»).

Цілком і повністю даного жанру присвячений альбом Красной Плесени «Маленький мальчик и другие пионерские куплеты».

Гіпотезу про походження садюшок призводить Карен Налбандян у своїй книзі «Исторические байки», опус «История одного жанра».

Приклади віршиків:

(укр.)

***

Весело було, як батька ховали:

Музика грала, цукерки давали;

Таткові ноги в труну не влізали,

От ми сміялись, як їх відрізали.

(рос.) ***

Маленький мальчик нашел пулемет,

Больше в деревне никто не живёт.

Только глухая старушка Матрёна,

Жаль, на неё не осталось патронов!

***

Маленький мальчик в песочке играл,

Сзади подкрался к нему самосвал.

Не было слышно ни крика, ни стона —

Только ботинок торчал из бетона.

***

Дети в подвале играли в гестапо.

Зверски замучен сантехник Потапов.

Ноги прибиты гвоздями к затылку,

Но он не выдал, где спрятал бутылку.

Сиквел віршика:

Дочка Потапова им отомстила: Двери закрыла и воду впустила.

***

Дети в подвале играли в больницу, умер при родах сантехник Синицин.

***

Феликс Дзержинский по стройке гулял,

Ленин на крыше тихонько стоял,

Гулко ударил о череп кирпич.

Метко бросает Владимир Ильич!

***

В поле нейтронная бомба лежала,

Танечка тихо на кнопку нажала,

Некому выругать Танечку эту:

Спит вечным сном голубая планета.

***

Девочка-эмо сидит на трубе,

Мечтает о смерти, скорбит о судьбе.

И — вдруг труба взрывается! Газпром. Мечты сбываются.

Див. Копипаста:Садистские_стишки

Табірні пісні

Народні, а також улюблені народом або перероблені авторські пісні, що виконувалися дітьми в піонерських таборах, в походах і просто у дворах. Жанр не має суворих меж, він ввібрав і авторську пісню («Милая моя, солнышко лесное»), і лірику про дитячу любов («Все косы твои да бантики»), і хуліганські варіації («Смуглянка», «Ёкарный бабай, чудище лесное», «И нет нам покоя ни ночью ни днём»).