Користувач:Катерина Постоюк/Чернетка
Бачити українською[ред. | ред. код]
| Автор | Ольга Дубчак |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Мова | українська |
| Жанр | нон-фікшн |
| Видавництво | Віхола |
| Видано | 2021 |
| Сторінок | 336 |
| ISBN | 978-617-7960-25-5 |
"Бачити українською. Слово в мовній картині світу" – друга книжка із серії "Мова – твердая криця" української письменниці Ольги Дубчак написана в жанрі нон-фікшн, яка вийшла друком у 2021 році у видавництві "Віхола". У книзі авторка пояснює, що вивчати українську мову – цікаво, легко й весело. Головний акцент у "Бачити українською" зроблено на розповідь про слова й лексику. "Бачити українською" – це книга, яка допомагає зрозуміти важливість української мови та її вплив на наше життя. Книжка також потрапила до списку номінантів Шевченківської премії в 2023 році в категорії "Публіцистика, журналістика".[1]
Історія написання[ред. | ред. код]
Ольга Дубчак, пропрацювавши п'ятнадцять років у видавництві, яке спеціалізувалося на навчальній літературі, особливо на підручниках з української мови, помітила, що всі вони є досить нудними і нецікавими. Тому план написати щось веселе, дотепне і щоб це було просто смішно авторка "виношувала" вже давно, адже як вона каже: "Я знаю з практики і викладання студентам, і підготовки учнів до ЗНО, що коли приклади цікаві, дотепні і веселі – вони запам'ятовуються, а якщо я буду просто розказувати про правила української мови – то учень вийде від мене з абсолютно пустою головою". Саме завдяки такому життєвому досвіду Ольга Дубчак зрозуміла, що потрібно написати цікаві та дотепні книги про українську мову, так і з'явилася серія книжок "Мова – твердая криця".
Для кого книжка?[ред. | ред. код]
Усі три книжки із серії "Мова – твердая криця" є дуже помічними не лише для студентів і школярів, а й для тих, хто зараз переходить на українську мову. Одним із завдань, яке ставила перед собою Ольга Дубчак при написанні своїх книг із серії "Мова твердая криця", було переконати людей, що української мови не треба боятися.
Тематика й проблематика[ред. | ред. код]
У першій частині книжки "Бачити українською" Ольга Дубчак розповідає про лексику загалом: про слова, їхнє походження, лексичне значення та сфери їхнього вживання, про активну і пасивну лексику, також згадується про фразеологізми. Натомість у другій частині книги йдеться про будову слова, у третій – про повнозначні (самостійні) частини мови, у четвертій – про службові частини мови, і, нарешті, у п'ятій частині книжки йдеться про вигук.
З анотації видавництва[2][ред. | ред. код]
Мова — це не просто сукупність слів, що зберігаються в словниках, і не довільний набір значень. Мова — це спосіб мислення й відображення дійсності, це картина світу, яку почали малювати наші далекі пращури й продовжать довершувати наші далекі нащадки. Ми теж беремо безпосередню участь у її творенні, постійно доповнюючи та вдосконалюючи тло й сюжет. Наша мовна картина демонструє те, яким ми бачимо світ. А бачимо ми його українською.
Книжку «Бачити українською» присвячено найголовнішій одиниці мови — слову. Саме воно дає нам змогу порозумітися (і посваритися), передати важливу (і неважливу) інформацію, висловити почуття (і навіть просто подумати про них). А загалом — саме зі слова почалося буквально все. А що «все»? — спитаєте ви. Щонайменше — ця книжка, а щонайбільше — людська свідомість. І це не жарт, бо жартів у книжках про мову не буває.
Авторка про книгу[ред. | ред. код]
Кожен носій певної мови бачить світ по-своєму. Про це я писала у своїй книжці «Бачити українською». Нічого дивного, що, наприклад, в африканському племені немає означень зими, літа, весни – того, до чого звикли європейці. І в росіян так само може не бути певних слів на позначення певних явищ. За цим їх також можна дуже легко ідентифікувати як тих людей, які не належать до нашої мовної спільноти, а отже, є чужими.[3]
Українську мову справді цікаво вивчати, досліджувати, чути, слухати й читати. [...] Це живий і сповнений неймовірних секретів організм, це музика й математика водночас, це історія й сучасність, гумор і сльози. Проте головне в ній те, що вона — наша. Своя. Рідна. І чомусь мені здається, що своє та рідне завжди хочеться пізнавати глибше і глибше.[4]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Горлач, Поліна (19 січня 2023). Шевченківська премія-2023: оголосили список номінантів. Суспільне Культура.
- ↑ Ольга Дубчак «Бачити українською». Видавництво Віхола (укр.). Процитовано 4 квітня 2023.
- ↑ «На кожному мовному рівні можна виявляти чужого»: інтерв'ю з Ольгою Дубчак. КУНШТ. 8 листопада 2022. Процитовано 4 квітня 2023.
- ↑ «Чути українською» від «Віхоли» | Літературна візитка краю. litvizytka.org.ua (рос.). Процитовано 4 квітня 2023.
Посилання[ред. | ред. код]
Сторінка книги на сайті видавництва
Уривок з книги Ольги Дубчак "Бачити українською"
Ольга Дубчак: про мову ненависті, видавничий бізнес, українських класиків та мовну деокупацію