Користувач:Aleksandrit/S/Миколай Боговитин-Шумбарський
 | Це тимчасова версія статті Миколай Боговитин-Шумбарський. |
| Миколай Боговитин-Шумбарський | |
|---|---|
| Ім'я при народженні | Михайло / Миколай |
| Помер |
2 серпня 1601 р. Кременець ·убивство |
| Поховання | Загайці |
| Підданство | Велике князівство Литовське → Річ Посполита |
| Місце проживання | Загайці |
| Рід | Боговитини |
| Батько | Михайло Боговитин-Шумбарський |
| Мати | Ганна Олехнівна Борзобогата |
| Брати, сестри | Єва (Ганна) Лащ (Тимінська) |
| У шлюбі з |
1) Єва Михайлівна Павлович 2) Ганна Янівна Ближинська 3) Маруша Дмитрівна Єрцовна |
| Діти |
Маруша Хрінницька, Раїна Ярмолинська, Олександра Брудзієвська |
Михайло-Миколай Михайлович Боговитин-Шумбарський (пом. 1601) — землевласник у Кременецькому повіті Волинського воєводства Речі Посполитої. Представник роду Боговитинів, син Михайла Боговитина-Шумбарського та онук Боговитина Петровича Шумбарського. У 1600 році при розлученні з другою дружиною Ганною вбив свого тестя, Яна Ближинського, у помсту за що був вбитий сам сином Ближинського Олександром у 1601 році.
У прижиттєвих джерелах Миколай Боговитин-Шумбарський згадується під двома іменами: Михайло і Миколай[1][2][3]. В переліку землевласників Кременецького повіту за 1569 рік він згадується під першим з імен[3], в листі матері за 1575 рік і у скарзі на сестру за 1584 рік називається як Михайлом, так і Миколаєм[1][3], а в документах пізнішого часу значиться лише як Миколай[1][3].
Миколай Боговитин-Шумбарський народився в родині Михайла Боговитина-Шумбарського (пом. 1563) та Ганни Олехнівни Борзобогатої[4][2]. Вперше згадується ще неповнолітнім у переліку землевласників Кременецького повіту, які влітку 1569 року не присягали в Кременці на вірність Короні, де, зокрема, зазначено: «Пани Михайловая Боговитиновая пани Ганна з сыномъ своим Михайломъ, лет не дорослым, ку присязе становилася, а иж она не дедичка, прото тая присяга до ласки его кролевское милости и до лет сына ее отложона»[3]. Згодом Миколай згадується у материному листі 1575 року сестрі, на час спорядження якого залишався ще неповнолітнім[1][3].
| Маєтки Миколая Боговитина-Шумбарського за поділом 1585 року |
|---|
|
• 1⁄2 замкового городища Шумбар та однойменного з ним містечка й подавання церкви • село Загайці • село Темногайці • 1⁄2 села Мізуринці • 1⁄2 села Горбівці • 1⁄2 села Новий Став • 1⁄2 села Кордишів • 1⁄2 села Жолобки (продав у 1600 р.) • 1⁄2 Підгородного ставу в селі Горбівці • 1⁄2 Нового ставу в селі Новий Став • 1⁄2 безіменного ставу в селі Кордишів |
Формально Миколай Михайлович успадкував родові маєтки після смерті батька у 1563 році, але спочатку вони перебували в руках матері, що мала на них значну суму грошей, пізніше частина його батьківщини на кільканадцять літ потрапила до сестри, а решта опинилася в заставі в Мартина Лаща-Стремілецького та інших осіб, тому він вступив у володіння батьківськими маєтками тільки у 1584 році[5][3]. Під час спроби відібрати село Горбівці сестра вчинила збройний опір, вигнавши брата з двору. Коли Миколай був уже з людьми, що супроводжували його, на шумбарській греблі, як пізніше свідчив возний, «стрεлба окрутная и вεлми частая якобы гдε под замкомъ нεприятεлскимъ з двора горбовского бити почали и на нас всихъ стрεляно»[3].
У 1585 році Миколай Михайлович разом із двоюрідними братами (синами Павла Боговитиновича) провели остаточний поділ спадщини свого діда Боговитина Петровича[5][3]. За результатами цього поділу, Миколай Михайлович отримав половину замкового городища Шумбар та однойменного з ним містечка й подавання церкви, а також села Загайці й Темногайці пoвнicтю, половини сіл Мізуринці, Горбівці, Новий Став, Кордишів і Жолобки та половину Підгородного ставу в селі Горбівці, Нового ставу в селі Новий Став і безіменного ставу в селі Кордишів[5][3]. До поділу Козерадського маєтку на Берестейщині, де було 5 сіл (Козеради, Виховичі, Воля, Комарно й Закалинки), в яких сумарно нараховувалося 50 осілих і 22,5 неосілих волок[5][3], скоріше за все, не дійшло, оскільки 1585 року Миколай Боговитин-Шумбарський продав свою половину комплексу Яну й Вацлаву Памфіловичам[6]. Половину села Жолобки в січні 1600 року Миколай Михайлович продав за 5000 злотих Вацлаву та Маруші Межинським[5][7].
Резиденція пана Боговитина-Шумбарського знаходилася, очевидно, у селі Загайці, де він робить запис першій дружині, ховає потім її останки і заповідає поховати його самого. У цьому селі він звів замочок Новий Двір, панський двір оборонного характеру, в якому, зокрема, датовано лист 1600 року про продаж половини села Жолобки[8].
Першою дружиною Миколая Михайловича була Єва Михайлівна Павлович, дочка луцького войського Михайла Павловича[1][7]. У 1584 році вона отримала від нього, можливо, у зв'язку з одруженням, запис на маєтки[1]. В адресованому їй листі за 1584 рік зазначається, що зазнавши «отъ повинъных и кровъных» «великое нехути, немилосъти и незычливосъти» й «не маючи у себе лепъшого, вернейшого и зычъливъшого приятеля», у разі смерті «за якимъ же кольвекъ припадъкомъ» Миколай записує їй на вічність «всю маетъность лежачую и рухомую», віддаливши від неї сестру Ганну й усіх інших родичів, і доручає опіку над дітьми, якщо вони будуть, з умовою передати їм все, крім того, що записано їй окремо[7]. У шлюбі Миколая Михайловича з Євою народилися дочки Маруша й Раїна[1][8].
У 1594 рокі лист одержала вже наступна жінка Ганна Янівна Ближинська[1][7], якій було записано на селі Горбівці за посаг на 500 кіп грошів і виправу 3000 польських золотих віна й привінку[7]. У шлюбі Миколая з Ганною народилась дочка Олександра[1][8]. На відміну від першого, другий шлюб пана Боговитина-Шумбарського виявився невдалим[7]. Восени 1600 року він позвав дружину на суд владики, щоб отримати розлучення, а коли та приїхала з батьком до Луцька, увірвався вночі в будинок міщанина, де вони зупинилися, та застрелив там тестя з рушниці[7]. Третьою дружиною Миколая Михайловича була київська повітниця Маруша Дмитрівна Єльцівна[1][7], якій він у 1601 році видав борговий лист на 6000 польських золотих на замочку Новий Двір із належними до нього присілками, половині маєтку Шумбар і селі Мізуринці, а іншим записом додав ще стільки[7].
У грудні 1594 року Миколай Боговитин-Шумбарський був звинувачений у нападі на двір кременецького ґродського писаря Григорія Дедеркала у Шумбарі, який завершився смертю господаря та його родича: 13 грудня 1594 року до луцького ґроду була внесена скарга від слуги Дедеркала Миколая Ульхимовського, в якій він оповідав, що Миколай Боговитин, зібравши кількасот озброєних вогнепальною зброєю осіб, упродовж двох днів — 5 і 6 грудня — наїздив на маєток Шумбари з метою заподіяти шкоду здоров'ю господаря, добивався до двора, чинив стрільбу та, в результаті, понищив майно й поранив слуг і підданих. Потому оточив маєток своїми людьми і 7 грудня надвечір, під час наїзду на дім, поранив Григорія Дедеркала пострілом у спину, також життям поплатилося двоє його шляхетних слуг. Далі Боговитин повіз писаря до свого маєтку, де усіляко знущався над ним; тілá ж убитих невідь-де подів. І хоч матері та дружині Дедеркала вдалося тієї ж ночі визволити його з ув'язнення, однак десь за годину він помер у своєму домі від ран[9].
9 січня наступного року до актових книг була внесена скарга дружини Григорія Дедеркала, де, зокрема, повідомлялося, що спочатку нападники почали окопуватися навколо маєтку, використовуючи господарчі будівлі як шанці, а також стріляючи з рушниць у двір, наслідком чого стало поранення підданих і слуг, одного з яких було вбито. В ніч з 6-го на 7-ме маєток було оточено людьми Миколая, тож наступного дня Дедеркало разом зі слугами та братом Сасином Лудвиським спробував вирватися з маєтку, однак під час утечі вони були оточені нападниками, Дедеркало поранений пострілом з рушниці в спину, а Лудвиський — в голову, також вбиті були двоє слуг. У тексті скарги йшлося про особисту участь Миколая Боговитина в розправі[10].
Протягом 1595 року Миколай до суду не ставав, посилаючись на хворобу[11][ком. 1]. 4 липня 1596 року він у відповідь на неправдиве, за його словами, звинувачення в убивстві, виводив шкрутинію (через свідків доводив свою невинуватість) перед сестрами небіжчика. За твердженням оскарженого, на момент убивства він перебував у своєму маєтку, більше того — Дедеркало отримав рани раніше, під час наїзду на його, Боговитина, маєток Горбівці. А потому разом з шістьма шляхтичами відповідач присягнув, що «на дом зошлого Григоря Дедеркала не наездчал, облеженем не добывал, в везене не брал, при забитю его не был, шкод жадных и грабежов не чынил и во всем том обжалованю водлуг протестацыи и позвов их не ест винен». Довівши через присягу свою невинуватість, Миколай Боговитин був звільнений від оскаржень на вічні часи[12].
За свідченням стрийського підстарости Яна Нашевського (приятеля і шваґера Яна Ближинського), Боговитин позвав «до розводу» свою дружину Ганну, дочку Ближинського, перед луцьким владикою в недільний день 22 жовтня 1600 року, а потому вночі з неділі на понеділок напав з Іваном Красенським і слугами на господу, де квартирував його тесть: вони вибили ворота, Ближинського з рушниці застрелили і, коли той упав, посікли лежачого, поранили його слуг з рушниць і луків, а також забрали речі своїх жертв[13]. Як пізніше свідчив син покійного Юрко (Юрій), Миколай Боговитин напав на господу, де мешкав Ян Ближинський, з кількома десятками помічників, взяв двері штурмом, пострілом з рушниці забив Яна та «забитое тѣло самъ рукою своею палашомъ сюкъ»[1] («тело самъ рукою своею палашомъ рубалъ»)[14].
Наступного дня, 23 жовтня 1600 року, Миколай Боговитин-Шумбарський скаржився на Яна Ближинського та інших[ком. 2], які 22 жовтня вночі на ринку в Луцьку, вискочивши з господи, «заступ добровільної дороги вчинили», стріляли з рушниць у нього і його кровного родича, ґродського суддю Івана Красенського. У результаті був тяжко поранений Красенський, а також три слуги[ком. 3]. За словами скаржника, нападу передувало його розлучення з дружиною, дочкою Яна Ближинського, яке розглядалося перед єпископом і луцькою капітулою того ж дня[15].
Возні, що 23 жовтня оглядали місце події, засвідчили смерть Яна Ближинського, тіло якого було прострелене наскрізь і порубане, поранення його слуг, а також знаки «найстя на господу» — посічені й постріляні ворота і вікна, вибиті двері світлиці господи, де мешкав убитий[15]. 28 жовтня від ран, завданих йому в ніч з 22 на 23 жовтня, помер спільник Боговитина Іван Красенський[13]. Того ж дня один з обвинувачених Миколаєм Боговитином у нападі, Богуш Гораїн, подав через слугу до ґроду зустрічну скаргу про неправдиве обвинувачення в нападі на ринку і завданні шкод[13].
За дев'ять днів після вбивства Яна Ближинського, 31 жовтня 1600 року, Миколай Михайлович, знаходячись у селі Болотківці, склав тестамент, у якому на випадок своєї смерті заповідав поховати його в церкві села Загайці поряд із першою дружиною, а дітей з обох шлюбів разом із маєтками віддати під опіку її бpaтiв[ком. 4][1]. Через дев'ять місяців, 2 серпня 1601 року, Миколай Михайлович був вбитий у Кременці Олександром Ближинським, сином покійного Яна Ближинського, в помсту за смерть батька[7]. Ближинський напав на Миколая із групою помічників[ком. 5] при в'їзді в Кременець, коли той їхав у своїх справах до суду[1][ком. 6]. Возний, який засвідчував убивство, 7 серпня визнав у кременецькому ґроді, що виявив на тілі небіжчика Боговитина сім ран, шість вогнепальних і одну штихову, крім того, нападники вибили йому око, перерізали горло і порубали голову[16].
Загибель Боговитина-Шумбарського набула великого розголосу на Волині. На вимогу місцевої шляхти, яка в 1607 й 1608 роках включала відповідні пункти в інструкцію воєводського сеймику у Луцьку, ця подія розглядалася на вальному сеймі у Варшаві в 1609 році[1][7]. Після смерті Миколая його родичі Адам та Андрій Климентовичі і Павло Федорович Боговитини, усупереч заповітові, забрали дочок і маєтки — замочок Новий Двір та села Горбівці (з двором), Мізуринці, Загайці й Темногайці — під свою опіку, та брати першої дружини Павловичі, «зобравши войско немалоε людεй служεбных, выбранцов и гаидуков килкосотъ чоловεка, такъ конных, яко и пεших», відстояли свої права[5][8].
У березні 1613 року після дебатів, де Олександр Ближинський захищався від обвинувачень неповноліттям на момент убивства Боговитина-Шумбарського, суд наказав йому разом з шістьма свідками присягнути в тому, що він «не забил, причиною и поводом до забитя того не был и ничого против учтивости своее не выкрочилъ». Декрет був виконаний і Олександра Ближинського увільнили від оскаржень[18]. Частина інших учасників вбивства до суду не стали й були скарані на баніцію та позбавлення честі[ком. 7][18].
Після смерті Миколая Боговитина-Шумбарського його маєтки відповідно до тестаменту були успадковані трьома його дочками. На початку 1605 року старша з дочок — Маруша Миколаївна — записала свою третину батькової спадщини в Шумбарі, замочку Новий Двір та селах Загайці, Темногайці, Горбівці й Мізуринці на вічність своєму чоловікові Михайлові Хрінницькому[5][8]. У 1608 році Михайло Хрінницький придбав також частину спадщини Боговитина Петровича в складі половини містечка Шумбар і сіл Горбівці та Новостав, що належала спадкоємцям Павла Боговитиновича, але в 1620 році відступив усі свої надбання в родових володіннях Боговитинів сестрі дружини Раїні та її чоловікові[22][8].
У 1623 році Раїна й Костянтин Ярмолинські за 15 тисяч злотих придбали також і ту третину отчини, що успадкувала наймолодша із Боговитинівен — Олександра Брудзієвська[23][24]. У виданому нею листі поряд із відомими раніше поселеннями з'являється нове село Мелехи[23]. Внаслідок цього Раїна Ярмолинська зібрала майже всі землі Боговитина Петровича на Волині[23].
- Батько: Михайло Боговитин-Шумбарський (пом. 1563), син Боговитина Петровича Шумбарського[25].
- Матір: Ганна Олехнівна Борзобогата[4][2], дочка Олехна Борзобогатого-Красенського, королівського митника з села Красне під Луцьком[26].
- Сестра: Єва (Ганна), дружина Бартоша Лаща (у першому шлюбі) та шляхтича Станіслава Тимінського (у другому шлюбі)[25][2].
| 8. Петро Боговитинович | ||||||||||||||||
| 4. Боговитин Петрович Шумбарський | ||||||||||||||||
| 9. Євдокія | ||||||||||||||||
| 2. Михайло Боговитин-Шумбарський | ||||||||||||||||
| 5. Зофія Андріївна Лозка | ||||||||||||||||
| 1. Миколай Михайлович Боговитин-Шумбарський | ||||||||||||||||
| 6. Олехно Борзобогатий-Красенський | ||||||||||||||||
| 3. Ганна Олехнівна Борзобогата | ||||||||||||||||
- Коментарі
- ↑ Скаржники твердили, що позивали винуватця 1595-го на рóки 22 червня, 14 вересня, 26 жовтня (були скасовані через татарську небезпеку) і 7 грудня[11].
- ↑ Богуша Гораїна, Івана Ісайковського, Марка Стогнєва та на помічників їх Яна, Андрія та Левка Ясениницьких[15]
- ↑ Криштоф Хибовський, Матіяш Билинський і Андрій Медведський[15]
- ↑ Своїх швагрів Шимона, Прокопа і Григорія Павловичів[16]
- ↑ За версією нащадків Миколая Боговитина, в його убивстві брали участь Олександр Ближинський, Павло Лосятинський і кн. Семен Лико як принципали (тобто головні відповідачі) разом з помічниками Криштофом Мочульським, Миколаєм Сташковським, Дем’яном Лобосом, Яном Жабокрицьким, Яном Зарембою, Миколаєм Пещинським, Іваном Радичем, Миколаєм Шимковичем, Іваном Силичем, Мартином Хмелевським та Петром Політанським[13].
- ↑ "[…] кгды небожчик Миколай Боговитин […] на возе посполу з швакгром своим, урожоным Тихоном Шашкевичом, до замку кременецкого до судов для справ своих ехал, […] учинили есте были заступ умыслный, […] оного зо всих сторон оскочивши, […] окрутне и нелитостиве забили есте и замордовали, албо рачей все тило небожчиковское частю стрелбою, частю ручными бронями в штуки розсекли и оного зо всего облупили и обнажили»[17].
- ↑ Йдеться про Павла Лосятинського, Миколая Шимковича, Матиса Хмелецького, Івана Силича, Мартина Зарембу, Миколая Пещинського та Миколая Сташковського. Інша частина оскаржених, зокрема, Дем'ян Лобос та Ян Жабокрицький, помічники ініціаторів убивства, твердили, що виявилися на місці події випадково — їм було наказано присягнути у тому, що «яко жадною помочю до того злого учинку и смерти небожчика Миколая Боговитина не был»[19]
- Примітки
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Собчук, 2004, с. 525.
- ↑ а б в г Собчук, 2014, с. 247.
- ↑ а б в г д е ж и к л м Собчук, 2014, с. 248.
- ↑ а б Собчук, 2004, с. 524-525.
- ↑ а б в г д е ж Собчук, 2004, с. 528.
- ↑ Собчук, 2014, с. 248-249.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Собчук, 2014, с. 249.
- ↑ а б в г д е ж и Собчук, 2014, с. 250.
- ↑ Старченко, 2014, с. 301.
- ↑ Старченко, 2014, с. 301-302.
- ↑ а б Старченко, 2014, с. 356.
- ↑ Старченко, 2014, с. 302.
- ↑ а б в г Старченко, 2014, с. 265.
- ↑ Старченко, 2014, с. 269.
- ↑ а б в г Старченко, 2014, с. 264.
- ↑ а б Старченко, 2014, с. 266.
- ↑ Старченко, 2014, с. 265-266.
- ↑ а б Старченко, 2014, с. 268.
- ↑ Старченко, 2014, с. 267-268.
- ↑ Собчук, 2004, с. 518.
- ↑ Собчук, 2014, с. 242.
- ↑ Собчук, 2004, с. 528-529.
- ↑ а б в Собчук, 2004, с. 529.
- ↑ Собчук, 2014, с. 251.
- ↑ а б Собчук, 2004, с. 524.
- ↑ Собчук, 2014, с. 246.
- ↑ Собчук, 2014, с. 252.
- Собчук В. Д. Боговитиновичі: генеалогія і маєтки // До джерел : Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя / Ред. кол.: І. Гирич, Я. Грицак, М. Крикун, Л. Рудницький, Н. Яковенко. — Київ–Львів, 2004. — Т. 1. — 854 с. — ISBN 966-02-32-33-0.
- Собчук В. Д. Від коріння до крони : Дослідження з історії князівських і шляхетських родів Волині XV — першої половини XVII ст. — Кременець : Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, 2014. — 508 с. — ISBN 978-617-515-132-7.
- Старченко Н. П. Честь, кров і риторика. Конфлікт у шляхетському середовищі Волині (друга половина XVI — XVII століття). — Київ : Laurus, 2014. — 510 с. — ISBN 978-966-2449-46-4.