Користувач:Andriy4413/Чернетка

Шкамбара Осип Михайло Петрович
Шкамбара Осип Михайло Петрович
Обласний провідник ОУН Львівщини
1942 — 16 червня 1944
Попередник	Богдан Корж
Наступник	Михайло Кондрат (“Юра Скитан”), Ярослав Григорович Скасків (“Моряк”, “Крук”, “Мороз”)
Народився	18 листопада 1914 р. Варваринці, Австро-Угорщина (територія сучасної України)
Помер	16 червня 1944 р. (29 років) Під'ярків, Львівська область
Національність	українець
Політична партія	ОУН
Батько	Шкамбара Петро Осипович
Мати	Шкамбара Марія
У шлюбі з	Хемій Емілія Григорівна
Звання	Полковник
Релігія	греко-католик

Автограф (Осип Шкамбара)

Автограф (Josef Szkambara)

Резюме

Шкамбáра Óсип Михáйло Петрóвич (відомий також як “Кéдр” (“Рóман Кéдр”) та “Скалá”; (нар.18 листопада 1914, с. Варваринці Теребовлянського повіту Тернопільського воєводства (нині Теребовлянський район Тернопільської області) – пом.16 червня 1944, с. Під'ярків Бібрецького району Львівської області, похований у с. Старі Стрілища Жидачівського району) – український політичний і громадський діяч, ідеолог українського націоналістичного руху ХХ століття, обласний провідник ОУН Львівської області (1942–1944), окружний провідник ОУН Чортківщини (1941–1942), повітовий провідник ОУН (1939–1941), головний редактор газети “Теребовлянські вісті” (1941), голова сільської ради у с. Струсів (1939), секретар товариств “Просвіта” (1938) та “Добровільна пожежна охорона” (“Straz Pozarna”, 1932) у с. Варваринці.

Життєпис

Юність

Батьківська хата Михайла і Євгена Шкамбар у с. Варваринці

Осип-Михайло Шкамбара народився 18 листопада 1914 року в убогій селянській сім’ї в с. Варваринці Теребовлянського повіту. Його мати, Марія, походила з польської сім'ї і після народження сина, не порадившись з чоловіком, що саме перебував на фронті, принесла немовля у костел і похрестила Юзефом. Батько Осипа, Петро, належав до давнього українського роду Шкамбар і, повернувшись з війни, пішов з сином у греко-католицьку церкву де похрестив його Михайлом. Петро Шкамбара будь-що хотів дати сину освіту, але передчасна смерть завадила йому здійснити цю мрію. Тоді вихованням Осипа зайнялись родичі Шкамбари з Микулинців, а особливо його дядько (чоловік Теодорії – сестри Петра Шкамбари) Осип Фідевич, який пізніше (у 1941 році), очолив цивільну владу у містечку. Саме Фідевич потурбувався, щоб юний Осип поступив у гімназію в Бучач. Давні українські традиції, яких дотримувались у родині Шкамбар, та вплив Фідевича, прищепили йому палку любов до України, а також пробудили у ньому дух революціонера. Втілення своєї жаги боротись за волю рідної землі, Михайло знайшов в ідеях молодої патріотичної організації, яка в той час лише почала зароджуватись, а саме Організації Українських Націоналістів (ОУН).

В гімназії проявились перші організаторські здібності майбутнього провідника і він згуртував навколо себе увесь молодий та національно свідомий актив товаришів-гімназистів. У Бучацькій гімназії Осип здобув фах учителя народної школи і був на той час одним з небагатьох вихідців з Варваринців, які “покінчили високі школи”, але через те, що не захотів переписатися на поляка, диплома не отримав. Також Осип Шкамбара брав активну участь у громадському житті села. У 1932 р. він входив до складу організації “Добровільна пожежна охорона” (“Straz Pozarna”) у Варваринцях. Президентом цієї організації у той час був Осип Нановський, його заступником – Леонтій Рущак, начальником – Владислав Вертепний, а секретарем – Осип Шкамбара. Належав він і до “Просвіти”, а згідно звіту її філії у Варваринцях за 1933 р., зі 152 книжок, якими тоді володіла читальня цієї організації, 80 були подаровані Шкамбарою. Крім того, у “Просвіті” Осип вів інвентар читальні, оскільки бібліотекар та голова були неграмотні. У рідному селі Осип Шкамбара з молодшим братом Євгеном та ще кількома своїми друзями часто збирались у хаті Миколи Івановича Єндріїшина і там, як згадували очевидці, “політикували”.

У складі ОУН Осип пропагував ідеї самостійності України, роз’яснював людям за що борються українські націоналісти, поширював інформаційні листівки. Польська влада, яка тоді панувала на нашому терені, розглядала ОУН як організацію революційну, а її діяльність вважала «вивротовою», тобто спрямованою проти державної цілісності Польщі і тому членство в ОУН кваліфікувала як злочин державної зради. Займаючись пропагандою ідей ОУН, кожен її член наражав себе на небезпеку бути заарештованим й отримати чималий термін ув’язнення. Що й трапилося з 19-ти річним Осипом, який тоді навчався у VI класі гімназії.

Розгляд кримінальної справи

У ніч з 1 на 2 травня 1932 року, саме напередодні Великодніх Свят, Осип зі своїми товаришами-односельчанами 21-річним рільником Олександром Горинем та 23-річним столярським челядником Михайлом Винничком, розкидали у рідному селі летючки ОУН, які він перед тим (30 квітня 1932 р.), отримав від Богдана Мушки, 29-літнього м’ясарського челядника з Микулинець. Інформація про їхню діяльність просочилася до постерунку і почалось розслідування. До відповідальності за обвинуваченням в приналежності до ОУН і поширення її летючок, окрім них, також було притягнуто Миколу Сиротюка, 21-річного. кравецького челядника з Микулинець та Осипа Фуртака, 25-річного дяка у с. Ладичин. Б. Мушка і М. Сиротюк були обвинувачені в розкиданні летючок ОУН в ніч з 1 на 2 травня у селах Лучці і Волі Мазовецькій, а О. Фуртак – тієї ж ночі у Ладичині.

Судовий розгляд цієї справи розпочався у п’ятницю 22 вересня 1933 р. і набув небувалого розголосу на теренах Галичини. Лаву присяжних, яка складалась виключно з селян, але в більшості поляків (11 проти 1 українця), очолив молодий віцепрезидент окружного суду д-р Леонард Вендриховський, нотували окружні судді єврей Герман і Гостковський, прокурором був Венцковський, а захист вели місцеві адвокати-українці – посол д-р Дмитро Ладика обороняв Б. Мушку і М. Сиротюка, д-р Євген Дзерович – О. Фуртака, посол д-р Степан Баран – О. Шкамбару і О. Гориня, а д-р Степан Брикович – М. Винничка. Всі обвинувачені під час слідства були арештовані і по кілька тижнів сиділи у слідчій в’язниці, але потім їх звільнили і на судовій розправі вони відповідали “з вільної стопи”.

Першого дня судової розправи було прослухано усіх обвинувачених, котрі підтвердили свої заперечення приналежності до ОУН, які висунули під час слідства. Осип Шкамбара під час слідства признався у приналежності до цієї організації, а потім свої покази відкликав і на суді, як і всі інші обвинувачені, свій стосунок до ОУН заперечив. Б. Мушка признався, що перед Великодними Святами 1932 р. біля цвинтаря у Микулинцях одержав від якогось невідомого йому чоловіка листівки, змісту яких не знав, з дорученням розкинути їх у Микулинцях. Цього він не зробив, а передав листівки О. Шкамбарі, щоб він розкинув їх у Варваринцях. Б. Мушка заявив, що ні самостійно, ні спільно з М. Сиротюком, листівок у селах Лучці чи Волі Мазовецькій не розкидав. Обвинувачені М. Сиротюк і О. Фуртак також заперечили свою причетність до поширення листівок, представивши суду своє алібі. Натомість обвинувачені О. Шкамбара, О. Горинь і М. Винничок призналися і під час слідства, і у суді, що розкидали листівки у Варваринцях, проте їхнього змісту вони не знали, і категорично заперечили свою приналежність до ОУН.

Усім обвинуваченим інкримінували злочин державної зради за приналежність до ОУН (ст. 97 к. к.) та порушення громадського порядку через поширення листівок ОУН (ст. 154 §2 к. к.), а Б. Мушці та О. Шкамбарі – ще й перевезення цих листівок (ст. 155 §2 к. к.).Розгляд справи проходив напружено, оскільки д-р Вендриховський вів його упереджено і намагався переконати присяжних у приналежності обвинувачених до ОУН.

На ранковому засіданні прослухано трьох перших обвинувачених (Б. Мушку, М. Сиротюка і О. Фуртака), а О. Шкамбару і О. Гориня слухали на вечірньому засіданні, на якому, всупереч твердженням О. Гориня про те, що він розкидав листівки сам, а лише О. Шкамбара і М. Винничок разом, але в інших місцях, д-р Вендриховський твердив, що листівки вони розкидали усі троє разом. За це оборонець О. Шкамбари і О. Гориня д-р С. Баран подав позов на основі ст. 41 кодексу карної процедури про усунення д-р Вендриховського від судового процесу. Цей позов розлютив віцепрезидента і він продиктував до протоколу, що мотивація позову оборонця є брехливою і оголосив перерву засідання до 9 год. ранку наступного дня.

У суботу 23 вересня перед тим, як продовжити судовий розгляд справи, було проведено закрите засідання на чолі із президентом окружного суду Цеглецьким та за участі окружних суддів Германа і Гостковського, яке відкинуло позов д-ра Барана. Власне судове засідання розпочалося аж по 10 год. і на його початку д-р Вендриховський зачитав постанову закритого засідання про відмову позову д-ра Барана. Після оголошення висновку ранкового засідання, д-р Вендриховський приступив до подальшого прослуховування свідків, але адвокат д-р Баран встав і сказав, що у такій несприятливій атмосфері, яка утворилася на суді не з його вини, він не може дальше продовжувати ведення оборони і тому складає свої обов’язки. Та коли д-р Баран саме пояснював мотивацію свого вчинку, д-р Вендриховський лишив його слова. Тоді адвокат спокійно зняв з себе тогу, уклав її до портфеля і покинув зал засідань. Відразу до слова зголосився інший адвокат-українець д-р Степан Брикович і від імені лави оборонців висловив солідарність з вчинком д-ра Барана. Але д-р Вендриховський перебив його, наказав записати до протоколу, що д-р Брикович говорив піднесеним тоном і поводився недопустимо у суді, хоча це було неправдою. Тоді на підтримку обох адвокатів виступив д-р Дзерович, після чого д-р Вендриховський перервав засідання, трибунал пішов на нараду і за хвилину головуючий оголосив, що засідання переноситься до наступної каденції у грудні 1933 р., на адвоката С. Барана накладається компенсація «ударемненої розправи», а на д-ра С. Бриковича – штраф у розмірі 50 злотих. Обвинувачених прокурор попросив затриматись у залі суду, в якому відбулося негайне засідання у складі віцепрезидента Вендриховського та суддів Мешковського та Тільпа, яке постановило заарештувати обвинувачених, мотивуючи своє рішення підозрою їх у втечі чи впливу на свідків. Проти адвокатів д-ра Барана та д-ра Бриковича відбулись окремі судові засідання і, не зважаючи на чисельні апеляції та звернення до вищих інстанцій, першому присуджено повернення коштів ударемненої судової розправи у розмірі 664 злотих і 75 грош, а другого обвинувачено за статтею 128 карного кодексу (неприпустиме поводження у суді) й покарано на 50 злотих штрафу або 10 днів арешту та зобов’язано відшкодувати 148 злотих судових витрат.

Продовження розгляду справи шести обвинувачених, що перебували увесь цей час у слідчій в’язниці відбулося 18 та 19 грудня. Присяжні на засіданнях оправдали М. Сиротюка і відпустили на волю. Проте усіх інших вони признали винними і засудили до ув’язнення: Б. Мушку на 6 років, О. Фуртака – на 3, О. Гориня і М. Винничка – на 2,5 років. Осипа Шкамбару визнали винним за статтями 97 § 1 (злочин державної зради через приналежність до Організації Українських Націоналістів), 154 § 2 (порушення громадського порядку – розкидання листівок ОУН) і 155 § 2 (перевезення листівок ОУН) карного кодексу і засудили на 8 років ув’язнення й позбавлення громадських прав терміном на 10 років, а також до сплати судових витрат.

Ув’язнення

Після засудження, Осип Шкамбара відбував термін у тюрмі в м. Сельдце (принаймні, до 1935 р.). Є непідтверджені дані, що карався він також і в Березі Картузькій. Та якби там не було, навіть в тюремних умовах, він не полишив своєї революційної діяльності і згуртував навколо себе політичних в’язнів, яких “не перестає виховувати, вчити і піддержувати на дусі”. Коли і як вийшов Осип з тюрми невідомо, але з “Протоколу звичайних загальних зборів читальні “Просвіта” у Варваринцях за діловий рік 1938”, який був складений самим Осипом Шкамбарою, дізнаємось, що 26 березня 1938 р. його було обрано секретарем Товариства, тобто він уже був на волі.

У підпіллі

Після падіння Польщі, Осипа обирають головою сільської ради у Варваринцях, але пробув він на цій посаді недовго. НКДБ знайшло на нього компромат і планувало його арешт. Але знайомі Осипа попередили його про небезпеку і він утік й пішов у підпілля. Неодноразово йому доводилося вириватись із рук енкадебістів, уникати облав та засідок більшовиків, проте до їхніх рук Осип так і не потрапив. За це у 1947 та 1961 рр. комуністи двічі вивозили на Сибір його стару матір. В часі підпілля Осип перебував на посаді повітового провідника ОУН (1939–1941 рр.).

Після приходу німців і проголошення Української Держави 30 червня 1941 р., Осип обійняв посаду головного редактора газети “Теребовлянські вісті” у м. Теребовля. Проте уже за три місяці прокотилася хвиля арештів українських націоналістів і Осип знову був змушений іти у підпілля, де він спершу став окружним провідником ОУН Чортківщини (1941–1942), а потім обласним провідником Львівщини. Очевидно, що у Львівську область, а саме в с. Бібрка, О. Шкамбара потрапив за допомогою свого опікуна О. Фідевича, котрий походив з цього села.

Цікавим є вибір Осипом Шкамбарою свого псевдоніма. За різними джерелами, він був відомий під 4 криптонімами, такими як “Кедр”, “Скала”, “Хмель” та “Черняк”. Проте, на адресованих від нього документах, Осип підписувався як “Скала”, що, очевидно, і було його основним псевдонімом. У перекладі на албанську мову, слово “скала” звучить як [шкëмб] (shkëmb – на токському діалекті), або [шка:м] (shkäm – на гегському діалекті). Отож, очевидно, саме етимологія прізвища й була покладена в основу конспіраційного імені провідника.

Також у підпіллі Шкамбару знали більше під іменем Михайло, а його офіційне ім’я Осип (польською Josef) було відоме дуже небагатьом. Це свідчить про те, що провіднику було ближче його українське ім’я, дане йому батьком і яким він був хрещений у греко-католицькій церкві. У часі польської займанщини, коли активно впроваджувалась політика полонізації українського населення, імена, записані в метриках костелів, змінити було уже практично не можливо і тому в усіх документах того часу Шкамбара значиться під своїм офіційним іменем.

Про діяльність Михайла на посаді обласного провідника ОУН Львівщини маємо лише фрагментарні дані, наведені у спогадах його бойових побратимів.

«Мені імпонувала висока культура спілкування з цим чоловіком, його широка обізнаність» – пригадує повітовий провідник ОУН Бібрківського району Дмитро Сусік свої зустрічі з обласним провідником “Кедром”.

Заступивши на посаду обласного провідника, Михайло Шкамбара дбав не лише про виконання прямих завдань організації, а й старався максимально вберегти людей від арештів, депортацій, смертей. У той час функції повітового провідника ОУН Бібрківського району виконував Дмитро Сусік, що паралельно працював у паспортному відділі міліції і одного разу перевозив 16 арештованих більшовиками польських поліцаїв. Між документами на арештованих, Дмитро побачив справу Володимира Горбового – адвоката Степана Бандери на Варшавському процесі. Про це та інші справи він доповів “Скалі”, на що той сказав:

– Про те, що документи на Горбового готувалися з самого початку нової влади, ми знали. Але чи вдалося їм заарештувати його, будемо уточнювати. Добре, що ви зуміли дізнатися про арешт 11 осіб на квартирі Мирослава Шевелюка. Цей сумний факт ще раз підтверджує, що більшовики забагато знають про нас. Місцеві члени КПЗУ зі шкіри лізуть, аби вислужитися, доносять на всіх і вся. Однак більшовики все одно нашим комуністам не зовсім довіряють і самі створюють широку сітку донощиків У результаті – десятки арештів в університеті, інших вищих школах. Отже, наказую: будьте обережні! – “Кедр” говорив з почуттям батьківської опіки і відповідальності провідника.

– А я – наче артист цирку, – вів далі Сусік, – що приборкує звірів: спочатку входить у довір’я до дикого звіра “ламає” його агресивність терпеливістю і прихованою впертістю, а потім спритно маневрує ... Якось удалося нікого не настроїти проти себе – усіх я вислуховую, раджу, як краще облаштуватися побутово. І чим ближче приглядаюся до “визволителів”, то бачу звичайних людей, вкрай убогих духовно, без національної свідомості, без натяку на національну гідність. Це стосується українців – східняків. А от росіяни – то жорстокі і запеклі вороги всього українського. Але і з ними намагаюся підтримувати спокійні стосунки, а деколи – й м’які.

– Це добра програма. Дійте в цьому напрямі. А що ви можете сказати про наше повітове керівництво? – “Кедр” не зводив з Дмитра питального погляду.

– У районах повіту я буваю двічі на місяць. І щоразу відзначаю слабкість низових ланок. Арешти і вивози сильно вдарили по нашій організації. Однак такі керівники, як Михайло Кондрат, Петро Ярема, Василь Костик, мій заступник Євген Гіжовський, а також Ярослав Дякон, дають підстави сподіватися на поліпшення справ... Я ж при паспортизації населення зможу допомогти багатьом людям, нашим друзям. Перед КДБ мене буде обстоювати моя секретарка Ольга Ярошенко і сам начальник міліції. – Перестаньте покладати надії на них! – уперше перебив Дмитра “Кедр”. – Запам’ятайте: комуно-більшовицька система замкнута, вона ніколи не примиреться з іншими партіями, з іншою ідеологією. Загинути вона може тільки від власного звиродіння. – Але ж мушу мати якесь прикриття?

– Авжеж, – погодився “Кедр”. – Прошу мені вибачити, що перебив вас. Я вам довіряю, а моя вибухова реакція спрямована, звичайно ж, не на вас, не на вашу діяльність. Але я маю не тільки вас підтримувати, а й застерігати. В цьому моя відповідальність. Потиснувши один одного в обіймах провідники розійшлися. Кожний – на свій пост, до своїх обов’язків. Через деякий час Д. Сусік доповів “Кедру” про ситуацію в цілому повіті і про нещодавній обшук у с. Романів, який влаштували більшовики з метою знайти зброю у людей і який, через своєчасне попередження районного провідника Петра Яреми Дмитром Сусіком, нічого не виявив. “Кедр” відповів:

– Вам щастить, бо ваше НКДБ ще добре не вгніздилося на новому місці, і слабка агентура в них. В інших повітах вони жахливі справи творять. Арештують, готують списки на депортацію наших людей в Сибір. Раджу вам уникати надмірного риску, водночас дійте енергійно і сміливо. І не поспішайте переходити в підпілля.

Дмитро Сусік працював у паспортному відділі міліції, доки це було можливо, – потрібну інформацію передавав “Кедрові”, був зв’язковим між ним і підпіллям, у яке пішло багато членів ОУН.

– Продовжуйте діяти, старайтеся втриматися в міліції якнайдовше, – говорив “Кедр” під час кожної зустрічі. – Самі ж розумієте, як це нам допомагає.

Та НКДБ підготували списки людей на депортацію в Сибір і на ці акції мобілізували Дмитра Сусіка. Цього наказу виконати він не міг і тому відразу ж звільнився. Під вивезення підпали Петро Ярема з братом, а дружина Петра Соня з дитиною була врятована повстанцями від більшовицьких міліціонерів, які намагалися її зґвалтувати у них вдома. Сатрапів хлопці вивели за село і там повісили, а Соню завезли до Львова. Про всі ці події наступного дня Дмитро Сусік повідомив “Кедрові” і він пообіцяв, що Соня з дитиною перебуватимуть у безпеці.

Восени 1943 року Михайло Шкамбара брав участь у відправі-нараді обласних провідників ОУН ЗУЗ та їхніх військових референтів, яка відбувалась у с. Мелна на Львівщині. Відправу проводили члени Проводу ОУН і командування УПА Роман Шухевич – “Чупринка”, Дмитро Маївський – “Тарас” і шеф ГВШ УПА Дмитро Грицай – “Перебийніс”. У відправі брали участь обласні провідники Іван Шанайда – “Данило” (Тернопільщина), Михайло Шкамбара – “Кедр” (Львівщина), Ярослав Мельник – “Роберт” (Станіславівщина), Зеновій Благий – “Шпак” (Дрогобиччина) та Василь Галаса – “Орлан” (Перемищина). На нараді Роман Шухевич постановив, що в контексті наближення Червоної Армії до Києва та очевидності програшу німцями війни, внаслідок чого воєнна лавина посунеться далі на Захід, а Україна опиниться заново під окупацією, потрібно готуватись до затяжної збройної та підпільної боротьби проти нової большевицької окупації, у перехідний воєнний період створювати і розбудовувати відділи УПА, головним чином, на лісистих і гірських теренах. Також Шухевич визначив головні вектори подальшої боротьби. Ними стали:

1. Боронити українське населення перед терором і грабунками з боку гітлерівських окупантів, більшовицьких партизанів і польських шовіністичних партизанських груп, які базуються на українській території.
2. Мобілізовувати молодь до лав УПА, особливо тих, хто перейшов на нелегальне становище під загрозою арешту чи вивозу на роботу до Німеччини чи вирвався з фашистського полону, а також тих, хто проявив свій патріотизм, бо з приходом більшовиків НКВД знищить їх або запроторить у тюрми та концтабори, прирікши на повільну смерть. Крім того, юнаків потрібно вберегти від насильної мобілізації до ворожих армій.
3. Вступити у боротьбу з гітлерівськими загарбниками та російсько-більшовицькими імперіалістами саме за державну незалежність, а не за те, щоб вигнати з української землі одного окупанта і віддатись у неволю іншому. Використовуючи умови війни, створити при УПА повстанські загони інших поневолених Москвою народів.
4. Створити ядро майбутньої української армії, відродити в народі бойовий дух.

Потім доповідь проголосив Дмитро Маївський, який повідомив становище на українських землях під більшовицькою, німецькою, румунською та угорською окупацією. Також він зупинився на організаційних заходах із підготовки до боротьби в підрадянських умовах. Уперше прозвучало слово “криївка”, тобто підземне сховище для праці підпільників, які не можуть жити легально, а також для підпільних друкарень, шпиталів, магазинів зброї, боєприпасів, харчових продуктів.

З третьою доповіддю та інструктажем виступив шеф ГВШ (Головного військового штабу) УПА Грицай. Він конкретизував вказівки щодо організації відділів УПА, тактики їхніх бойових дій з урахуванням умов ландшафту (ліси, гори).

Крім цього, було постановлено, що необхідно добиватись перемир’я з поляками – як з підпіллям, так і з населенням. Треба докласти всіх зусиль, щоб усунути з боротьби українців польський фронт. З приходом радянської влади слід посилити пропаганду в польському середовищі, поширювати ідею єдиного фронту проти спільного для обох народів ворога. Діяти послідовно й наполегливо. Відділи УПА необхідно створити ще до приходу більшовиків, аби при просуванні фронтів захопити якнайбільше зброї та боєприпасів. Відділи укомплектувати політично грамотними командирами і політвиховниками-пропагандистами. У майбутньому використовувати їх для пропагандивних рейдів у глибину Польщі, Чехо-Словаччини, Угорщини. Підсилювати серед населення цих країн антибільшовицькі настрої, поширювати ідею спільного фронту всіх поневолених Москвою народів.

Весною 1944 р. Михайло квартирував у с. Гринів Бібрецького району і проживав в окремій кімнаті приміщення школи, де його особистою друкаркою була Софія Захарівна Орач під псевдонімом “Ліда”, яка переїхала туди зі свого рідного села Звенигород цього ж району, і оселилась в іншій кімнаті того ж будинку школи. За вказівками “Кедра”, “Ліда” друкувала на машинці відозви, звернення, накази проводу ОУН.

Під керівництвом “Скали” на посаді організаційного референта Львівського обласного проводу ОУН до кінця 1943 року працював Ярослав Дякон , а потім – “Юра Скитан” (Михайло Кондрат), який займався поширенням відозв обласного провідника. Збереглося 2 накази і 2 інструкції, поданих “Скалою” за підписом в заступництві “Юри Скитана”. Наказом від 8 червня 1944 р. обласний провідник зобов’язував командирів і організаційно-мобілізаційних референтів до посилення роботи та співдії УПА і ОУН, а також наголосив, що командири військових відділів відповідають не лише за озброєння та матеріальне забезпечення своїх відділів та оборону населення на теренах їхніх дій, а й за “моральний і духовий стан” відділів, їхній військовий і політичний вишкіл. Обов’язки командира УПА “Скала” сформулював і видав у своїй Інструкції від 8 червня 1944 р. Першим пунктом у ній значиться, що кожен командир Української Повстанської Армії повинен бути непохитно відданий Великій Українській Національній Справі і не жаліти ні життя, ні сил у боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу. Далі в Інструкції детально розписані вимоги до командирів УПА, їхній національний обов’язок, зобов’язання під час боїв, а також вимоги моральної та військової підготовки їхніх відділів до боротьби. Зокрема вказується, що командирам виконувати бойове завдання повинні допомагати розумна ініціатива, військова хитрість і обман противника, а своїм лицарським поводженням командир повинен показати лице Української Повстанської Армії, як армії визволення від гнобителів, як армії боротьби за волю і незалежність Батьківщини. У “Наказі командирам про безпеку, дисципліну і санітарну роботу” від 9 червня 1944 р., “Скала” зобов’язував командирів відділів УПА ретельно конспіруватись на терені, забезпечити стрільців індивідуальними пакетами медикаментів, обов’язково мати мінімум одного санітара на рій, забороняв пиття алкоголю, а пійманих шпигунів, диверсантів чи інших політичних злочинців зобов’язував передавати до теренового проводу, а не чинити самосуд над ними. “Інструкцією командирам про проведення теренових акцій” від 9 червня 1944 р., “Скала” регламентував порядок дій військовиків УПА стосовно поляків, німців, мадяр та українців зі сходу. Зокрема, він забороняв убивства жінок, дітей і старців, полонених, дезертирів, завданнями акцій визначав відбивання в’язнів, захоплення зброї, амуніції і майна, засідки на загони, що вертаються після пацифікації. Обласний провідник вказував на необхідність приязного ставлення до українців зі сходу, роз’яснення їм політики Сталіна і опіки над ними, особливо раненими. Кожен свій документ “Скала” закінчував словами: “Слава Україні! Героям Слава!”.

У кінці березня – на початку квітня 1944 р. на території Камянко-Струмилівського повіту, що належав до Сокальської округи, окружним провідником якої у той час був “Павур”, сотня під командуванням Миколи Олійника – “Орла” на його власний розсуд почала масову протипольську акцію. При цьому, “Орел” пішов на переговори з крайсгауптманом Нерінгом і отримав від нього зброю. За це “Орел” у великодню суботу був розстріляний. У зв’язку з цим інцидентом, Михайло Шкамбара на “Інструкції обласного референта пропаганди Ярослава Ґумовського – “Славича” до окружних референтів пропаганди” від 18 квітня 1944 р., яка призначалась окружному провіднику “Павуру”, зробив дописку: «Друже Павур! Забороняю суворо вести які-небудь переговори з німаками. Відсилати їх до Проводу, навіть до пров. Бандери. С. У. Скала». Очевидно, що ця примітка “Скали” стосувалася саме переговорів з німцями, які вів “Орел”, а власне, заборони таких переговорів. Бандера, до якого відсилати треба було німців, тоді сидів в концтаборі Заксенгаузен і таке відсилання мало б означати, що переговорювати немає про що, поки провідник ув’язнений.

Загибель

Про останні дні праці провідника “Скали” довідуємось зі спогадів Василя Михайловича Левковича, який наприкінці травня 1944 р. виконував обов’язки інструктора стройової і тактичної підготовки в школі УПА у Карпатах й одночасно командував чотою, а пізніше командиром школи під криптонімом “Поль” був направлений у Львівську область до “Скали” для призначення на нову посаду. На початку червня 1944 р. у с. Романів Бібрського району (тепер Перемишлянського району), В. Левкович (псевдонім “Вороний”), через зв’язкового зустрівся з обласним провідником “Кедром”. Після того, як “Вороний” представився і вручив грипс провіднику, “Кедр” повідомив, що він призначений командиром УПА Львівської області та одночасно воєнним референтом обласного проводу ОУН. Отримавши таку високу посаду, будучи лише чотовим, “Вороний” запитав “Кедра”, чому його назначили саме командиром. Обласний провідник сказав, що в УПА “Вороний” виконував обов’язки чотового, сотенного і курінного, а тому в інтересах ОУН-УПА було призначити його на таку відповідальну посаду.

“Кедр” коротко проінформував нового командира про стан воєнної роботи в ОУН-УПА на території Львівської області. У зв’язку з відступом німців на захід, ОУН розраховувала, що при наближенні англо-американських і радянських військ війна не закінчиться, а навпаки між ними виникнуть протиріччя, що призведуть до початку нових військових дій, якими ОУН-УПА повинна скористатися для здійснення своїх завдань по створенню Самостійної України. Тому відділи УПА повинні залишитися в радянському тилу і продовжувати боротьбу проти органів радянської влади для того, щоб за сприятливих обставин захопити владу на місцях. З цією ціллю, як говорив “Кедр”, на території області потрібно розширяти ряди УПА і зберігати їхні сили під час проходження радянсько-німецького фронту.

“Кедр” казав, що з військами Радянської Армії УПА боротися не зможе. Тому потрібно уникати боїв з передовими частинами і намагатись без втрат перечекати час проходження фронту для того, щоб посилити антирадянську боротьбу в тилу радянських військ. Тому він запропонував розгрупувати відділи УПА на період руху фронту, уникаючи зайвих втрат. До моменту переходу радянських військ, за вказівкою “Кедра”, відділи УПА повинні вести боротьбу з радянськими і польськими партизанськими відділами, що знаходяться у ближньому німецькому тилу.

Окрім того, “Кедр” повідомив, що попередником “Вороного” на посаді командира УПА Львівської області був “Ярема”, якого знято з посади через те, що він не справлявся з обов’язками. За словами “Кедра”, “Ярема” увесь час перебував поблизу Городоцького району Львівської області, де проживала його дружина і під різними приводами ухилявся від роботи у віддалених від Львова районах.

“Кедр” надав “Вороному” коротку характеристику членів ОУН-УПА, котрі повинні були знаходитись під його керівництвом. Загалом на території Львівської області у той час діяло близько 1500 бійців УПА.

На початку червня 1944 р. у саду одного з жителів с. Старі Стрілиська Новострілиського району Дрогобицької області, відбулась зустріч “Кедра”, “Скитана” і “Вороного” з крайовим військовим референтом “Шелестом”. “Кедр” знав, де саме знаходиться “Шелест” і направився прямо до нього. Прибулі застали “Шелеста” в компанії керівника крайового проводу ОУН Галичини “Петра”. “Петро” задав кілька біографічних запитань “Вороному” і невдовзі пішов, а “Шелест” дав вказівки “Вороному” щодо його діяльності на посаді командира, які в більшості збігалися з тими, які він отримав від “Кедра”. “Шелест” повідомив, що потрібно зберігати відділи УПА на період проходження лінії фронту, уникати боїв з передовими частинами Радянської Армії і почати боротьбу з органами радянської влади на території України, визволеній від німців. Він запропонував прийняти заходи по розширенню відділів УПА, створенню нових формувань і приступити до організації підофіцерської школи УПА.

Пізніше “Вороний” отримав наказ від “Кедра” і “Шелеста” направити в Карпати в офіцерську школу УПА “Олені” 110-120 чоловік. Загинув обласний провідник ОУН Львівщини “Скала” трагічно, 16 червня 1944 р. о 13 год. 25 хв. у с. Під'ярків Бібрецького району внаслідок нещасного випадку. Члени обласного проводу тоді зібралися на конференцію для обговорення питань, пов’язаних з очікуваними змінами, оскільки наближався німецько-радянський фронт, а також для вирішення поточних питань.

Несподівано розвідка донесла, що німці їдуть у село з доволі загадковими намірами. Щоб уникнути небезпечних несподіванок, бійці вийшли яром з села на пасовисько і на віддалі близько 500 м від села продовжували конференцію. Пасовисько було вкрите кущами терену, і вони розмістились коло одного з кущів.

Через 2–3 години, коли вже всі питання були вичерпані, до провідників прийшов співпрацівник оргреферента “Скитана” “Скрипач” і повідомив, що німці, поладнавши якісь питання в сільській раді, поїхали з села, і господарі просять на обід. “Скала” мав німецький пістолет-кулемет із дерев'яним прикладом (очевидно, MP-43), якого перед тим поставив під кущем терену. Піднявшись, провідник взяв автомат за ремінь і хотів закинути його на плече, але важіль замка зачепився за гілку, а оскільки автомат не був на запобіжнику, то його замок відкрився, захопив патрон і зброя вистрілила. Куля влучила у підборіддя “Скали” і він через кілька годин помер. Поховали обласного провідника урочисто, з почестями і насипали високу могилу на цвинтарі у рідному селі його дружини Емілії – Старих Стрілищах.

Після інциденту, провідник СБ центрального проводу “Михайло” (прізвище Арсенич) ретельно опитав усіх, що були присутні на конференції і бачили трагічне поранення “Скали”.

Півроку перед тим, 2 січня 1944 р., гестапо розстріляли молодшого брата Михайла, Євгена Шкамбару, у с. Струсів, разом з 24 іншими українцями. Сьогодні у будинку, в якому проживали Михайло і Євген Шкамбари, функціонує їдальня варваринської школи, а центральна вулиця, на якій вона розташована, носить назву Братів Шкамбар.

Структура ОУН та місце Михайла Шкамбари в Організації

Структура і особистий склад Проводу ОУН

Схема організаційної побудови вищих клітин ОУН
Посада	Список осіб
Провід ОУН
Голова Бюра	Шухевич Роман (“Тур”)
Член Бюра	Волошин Ростислав (“Горбенко”)
Член Бюра	Маївський Дмитро (“Косар”, “Тарас”)
Член Проводу без функції	Бусел Яків (“Галина”, “Заславський”)
Член Проводу без функції	Луцький Олександр (“Андрієнко”)
Член Проводу без функції	Степаняк Михайло (“Лекс”, “Сергій”, “Богдан”)
Фінансово-господарський референт	Пришляк (“Самсон”)
Референт СБ	Арсенич Микола (“Микола”, “Максим”, “Михайло”, “Дем'ян”)
Референт пропаганди	Прокоп Мирослав (“Гармаш”, “Остап”, “Володимир”)
Військовий референт	Гасин Олекса (“Олекса”)
Організаційний референт	“Семен” (“Петро”)
Керівник відділу закордонних зв’язків	Лебедь Микола (“Максим Рубан”)
Крайовий провідник ЗУЗ	Охримович Василь (“Філософ”, “Охало”, “Бард”)
Крайовий провідник ПЗУЗ	Клячківський Дмитро (“Білаш”, “Охрім”, “Клим Савур”)
Крайовий провідник ПУЗ	Кук Василь (“Юрко”, “Леміш”, “Ле”)
Крайовий провідник “Трансністрії”	Семчишин Тиміш (“Річка”)
Крайовий провід ЗУЗ
Крайовий провідник ЗУЗ	Охримович Василь (“Філософ”, “Охало”, “Бард”)
Організаційний референт	Гуляк Володимир (“Рен”)
Військовий референт	Новицький Степан
Референт пропаганди	Лаба
Крайовий провідник “Юнацтва”	Казків (“Гірняк”)
Львів-місто, провідник	“Арпад”
Львівська (сільська) область, провідник	Шкамбара Михайло (“Скала”, “Кедр”, “Хмель”, “Черняк”)
Станиславівська обл., провідник	Мельник Ярослав (“Роберт”)
Тернопільська обл., провідник	Шанайда Петро (“Петро”, “Нестор”)
Дрогобицька обл., провідник	“Шпак”
Перемиська обл., провідник	Левицький (“Сокіл”)
Холмська обл., провідник	“Німфа”
Буковина, провідник	Колотило
Карпатська Україна, провідник
Краків-місто і Генер. Губернаторство, провідник	Петрина (“Кок”)
Крайовий провід ПЗУЗ
Крайовий провідник ПЗУЗ	Дмитро Клячківський (“Білаш”, “Охрім”, “Клим Савур”)
Політичний референ	Бусел Яків (“Галина”, “Заславський”)
Референт СБ	Присяжнюк Олекса (“Мітла”)
Військовий референт	Медвідь Михайло (“Микита”)
Волинська обл., провідник
Рівненська обл., провідник
Південна частина Пинської обл., провідник
Брест-Литовська обл., провідник
Крайовий провід ПУЗ
Крайовий провідник ПУЗ	Кук Василь (“Юрко”, “Леміш”, “Ле”)
Політичний референт	Лоґуш Омелян (“Іванів”)
Організаційний референт	Дужий Петро (“Арсен”)
Дніпропетровська обл., провідник
Кіровоградська обл., провідник
Крим, провідник
Миколаївська обл., провідник
Херсонська обл., провідник
Крайовий провід “Трансністрії”
Крайовий провідник “Трансністрії”	Семчишин Тиміш (“Річка”)
Аккерманська обл., провідник
Одеська обл., провідник
Ізмаїльська обл., провідник

Керівництво ОУН Львівської області та Львівського краю (1943 – 1954 рр.)

Керівництво ОУН Львівської області та Львівського краю (1943 – 1954 рр.)
Посада, референтура	Псевдоніми осіб
Обласний/крайовий провідник	Скала (1942 – 1944)
	Моряк (1944)
	Золотар (1944 – 1945)
	Скитан (1946)
	Федір (1946 – 1948)
	Наум (1949 – 1950)
	Ярема (1951 – 1952)
Організаційна	Скитан (1943 – 1946)
	Вуйко (1946)
	Наум (1948 – 1949)
Служба безпеки	Дмитро (1943 – 1947)
	Степан (1947 – 1948)
	Ярема (1949 – 1951)
	Бомба (1951 – 1952)
Пропаганди	Славич (1943 – 1944)
	Жубер (1944 – 1945)
	Ватюга (1945)
	Херсонець (1946)
	Олег (1946 – 1947)
	Рута (1948 – 1954)
Військова	Ярема (1943 – 1944)
	Вороний (1944 – 1946)
Господарська	Зеніт (1944)
	Перський (1945)
	Степовий (1947)
	Купчак (1948)
Зв’язку	Херсонець (1944)
	Богданко (1947)
	Ярема (1947)
	Осип (1950)
Жіноча сітка/УЧХ	Лада (1944 – 1945)
Юнацтво	Мар (1944 – 1944))
	Руслан (1944)

Склад обласного проводу ОУН та штабу УПА Львівської області в травні-червні 1944 р.

Склад обласного проводу ОУН та штабу УПА Львівської області в травні-червні 1944 р.
Псевдоніми осіб	Посада
“Кедр”, “Скала”	Обласний провідник
“Скитан”	Оргреферент
“Мирон”	Керівник СБ
“Жубер”	Референт пропаганди
“Лада”	Референт УЧХ
“Перський”	Господарський референт
“Ярема”	Військовий референт (наприкінці травня замінений “Вороним”)
“Орест”, “Богдан”	Начальник штабу Львівського військового округу
“Аркас”	Начальник розвідувального відділу
“Ватюга”, “Роса”, “Верлан”	Керівник політвиховного відділу
“Нечипор”, “Влодко”	Начальник організаційно-кадрового відділу
“Липей”	Курінний у Львівському окрузі
“Громовий”	Курінний у Сокальському окрузі
“Ем”	Курінний у Рава-Руському окрузі
“Шугай”	Курінний у Золочівському окрузі
“Лев”	Курінний у Яворівському районі Львівського округу
“Тернистий”	Організаційно-мобілізаційний референт Львівського окружного проводу ОУН
“Карий”	Організаційно-мобілізаційний референт Золочівського округу
“Богдан”	Організаційно-мобілізаційний референт Сокальського округу
“Чайчук”	Організаційно-мобілізаційний референт Рава-Руського округу

Вшанування пам’яті

Вулиця Братів Шкамбар

Центральна вулиця с. Варваринці, яка сполучає це село зі Струсовом і на якій розташована батьківська хата Михайла і Євгена Шкамбар названа в їхню честь.

Бібліографія

1. Содоль П. Реєстр старшин УПА, провідників ОУН та членів УГВР. Ч. І / П. Содоль // Літопис. Форум дослідів історії УПА : [Електронний квартальник] ; Відп. ред. Є. Штендера. – Вип. 2. – Весна 2000.[1]
2. Квазіенциклопедія ОУН-УПА.[2]
3. Ідея і чин Органу Проводу ОУН, 1942-1946. Передрук підпільного журналу / За ред. Ю. Маївський, Є. Штендера // Літопис УПА. – Т. 24. – Торонто, 1995 – Львів, 1995. – 592 с.
4. Галаса В. Наше життя і боротьба. Спогади / В. Галаса. – Львів : Вид-во «Мс», 2005. – 270 с.
5. Мороз В. Лицар честі Ярослав Дякон / В. Мороз // Новий час : Народний часопис Жидачівщини. – 01.03.2013.[3]
6. Содоль П. Шкамбара Михайло / П. Содоль, В. Ханас // Тернопільський енциклопедичний словник. – Т. 3. – Тернопіль : Збруч, 2008. – С. 640.
7. Дзісяк Я. 44-й рік: визволення чи окупація? / Я. Дзісяк // Голос народу : Газета Чортківського району. – 2014. – № 16 (8458). – С. 5.
8. Шанковський Л. УПА на Підгаєччині / Л. Шанковський // Підгаєцька земля: історико-мемуарний збірник. – Детройт, 1980. – С. 229–292.
9. Содоль П. Українська повстанча армія 1943 – 49. Довідник. – Нью-Йорк : Пролог, 1994. – 200 с.
10. Воєнна округа УПА “Буг”. Документи і матеріали / Упорядкували В. Мороз, О. Вовк // Літопис УПА. Нова серія. – Т. 12, Кн. 1. – Київ – Торонто, 2009. – 800 с.
11. Мірчук П. Нарис історії Організації Українських Націоналістів. Том 1 / П. Мірчук [за ред. С. Ленкавського]. – Мюнхен – Лондон – Нью-Йорк : Українське видавництво, 1968. – 639 с.
12. Винничок М. Село Варваринці / М. Винничок // Теребовельська земля. – Ню-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1968 – С. 556–559.
13. 13. Данилишин О. З нагоди 72-ї річниці створення УПА / О. Данилишин // Новий час : Народний часопис Жидачівщини. – 10.10.2014.[4]
14. Польсько-українські стосунки в 1942 – 1947 роках у документах ОУН та УПА. Том 1. Війна під час війни 1942 – 1945 / Відп. ред. та упоряд. В. В’ятрович. – Львів, 2011. – 792 с.
15. Мороз В. Майор УПА Остап Линда-“Ярема” / В. Мороз // Націоналістичний портал. – 18.09.2014.[5]
16. Спогади вояків УПА та учасників збройного підпілля Львівщини та Любачівщини // Літопис Української Повстанської Армії. Бібліотека. – Т. 4. – Торонто-Львів: В-во «Літопис УПА», 2003 – 592 с.
17. Сусік Д. З любові до свого народу. Спогади / Упорядники Микола Посівнич, Іван Васюта. – Львів, 2006. – 185 с.
18. Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА 1944–1945 // Літопис УПА. Нова серія. – Т. 9. – Київ – Торонто, 2007. – 800 с.
19. Буртник В.І. Шлях до волі, нариси національно-визвольної боротьби на Теребовлянщині / В.І. Буртник. – Тернопіль, 2007. – 344 с.
20. З судової салі. Процес ОУН у Тернополі // Діло. – Ч. 255 за п’ятницю, 29 вересня 1933 р. – С. 4.
21. Новинки. За “непризвоіте” поведення в суді // Діло. – Ч. 274 за середу, 18 жовтня 1933 р. – С. 5.
22. Карний процес проти українського адвоката в Золочеві // Діло. – Ч. 292 за неділю, 5 листопада 1933 р. – С. 3.
23. З судової салі. Адвокат д-р Ст. Брикович перед судом // Діло. – Ч. 306 за неділю, 19 листопада 1933 р. – С. 5.
24. З судової салі. Засуд д-ра Ст. Бриковича // Діло. – Ч. 331 за п’ятницю, 13 грудня 1933 р. – С. 5.
25. З судової салі. Засуд в Тернополі пятьох хлопців за ОУН і летючки на 22 літ вязниці // Діло. – Ч. 341 за понеділок, 25 грудня 1933 р. – С. 7.
26. Процес проти посла д-ра Ст. Барана за його виступ у характер оборонця на розправі ОУН // Діло. – Ч. 180 за середу, 10 липня 1935 р. – С. 6.
27. Із судової салі. Процес проти посла д-ра Ст. Барана за його виступ у характер оборонця на розправі О.У.Н. // Діло. – Ч. 243 за четвер, 12 вересня 1935 р. – С. 4.
28. Бабицький А.І. Життя, присвячене національній справі / А.І. Бабицький // Вільне Життя. – № 44 (15676) за п’ятницю, 5 червня 2015 р. – С. 2.