Користувач:Farbowanylys/Чернетка

Духовний національний захист

(Німецькою: Geistige Landesverteidigung; Французькою: Défense [nationale] spirituelle)

Це був політично-культурний рух в Швейцарії, який був активним приблизно з 1932 року і до 1960-х років. Він підтримувався швейцарською владою, певними інституціями, вченими, пресою та інтелектуалами. Його метою було зміцнення цінностей і звичаїв, що сприймалися як "швейцарські" і створювали захист проти тоталітарних ідеологій.

Рух спочатку звернув увагу на націонал-соціалізм і фашизм. Пізніше, під час Холодної війни, Швейцарський духовний національний захист зайняв позицію проти комунізму. Навіть коли цей рух вже активно не пропагувався владою, він залишався живим до пізніх 1980-х років. Сьогодні швейцарські політики й досі часто використовують терміни і метафори з ідеології національного захисту.

Історія

19 червня 1935 року, соціал-демократичний член Національної Ради Швейцарії на ім'я Фріц Гаузер висунув постулат, в якому він закликав Федеральну Раду вивчити як духовна незалежність культури в Швейцарії може бути захищена в контексті загрози від фашистських рухів в Німеччині. Через тиждень після цього, Швейцарська Спілка Письменників надала федеральному раднику Філіпу Еттеру пропозицію швейцарської культурної політики.

Соціал-демократична партія Швейцарії схвалила пропозицію захисту, з наступною умовою: "Боротися з усіма тенденціями внутрішньої політики, які, всупереч волі швейцарського народу, прагнуть до зменшення демократичних прав свободи й самовизначення громадян, і до усунення впливу конституційної влади над державою та її політикою". Однак, конференція Соціал-демократичної партії 1936 року, що проводилася в Цюриху, відкинула пропозицію захисту. Попри це, безумовне признання легітимності національного захисту послідувало у 1937 році, коли партія прийняла ‘Richtlinienbewegung’ (Рух керівних принципів).

Постанова Федеральної Ради щодо Духовного Захисту

Документ Федеральної Ради було опубликовано 9 грудня 1938 року, він стосувався організації і завдань охорони і пропагування швейцарської культури. Для цього було потрібно в рамках цивільного права створити культурну фундацію, що стала відома як Pro Helvetia, установа яка б отримувала державні субсидії. Вона гарантувала захист спільних цінностей Швейцарії, щоб служити противагою проти "державної пропаганди з сусідніх країн".

"В той час як збройна оборона нації, разом з підготовкою і організацією такої оборони, є виключно державною справою - і її найголовнішим обов'язком - ми бажаємо залишити духовний захист нації насамперед в руках її громадян. В розпоряджені держави мають бути необхідні засоби, і вона має зберігати право наглядати за вжитком цих засобів. Але окремо від цього, духовні сили нації мають самі мобілізуватися і розгортатися у спільному захисному фронті".

Націонал-соціалізм та Друга Світова Війна

Позов до духовного захисту швейцарської демократії проти фашизму через радіо та фільми мав походження у колах лівого спрямування, і став ще більш актуальним зі сходженням до влади Гітлера у 1933 році. Ця подія завершила оточення Швейцарії, адже її сусіди, за виключенням Франції, були тоді під управлінням авторитарних фашистських режимів. В цій першій фазі, духовний захист мав точний анти-німецький тон: первинний наголос мав ставитися на особому швейцарському характері, що відрізнявся від Німеччини. Особлива форма духовного захисту була проілюстрована так званим 'Elvetismo' (Гельветизмом), - рухом в кантоні Тічіно, який протиставлявся італійському ірредентизму. Тут наголос ставився на особливому характері Тічіно, на відміну від Італії.

Центральним поштовхом духовного захисту було створення етнічної громади в Швейцарії. Це значило подолання класових протиріч і створення швейцарської ідентичності - "громади долі" - яка б включала в себе культурні відмінності і чотири національні мови. Термін "гельветський тоталітаризм", який висунув швейцарський історик Ганс Ульріх Йост, є недосконалим, адже він стосується тільки цивільної форми духовного захисту. З 1938 року, цей термін було офіційно прийнято Швейцарською Федеральною Радою. Фереральний радник Філіп Еттер у провідному документі поставив основний наголос на установлення зв'язку Швейцарії з трьома домінуючими європейськими культурними сферами: культурним різноманіттям, федеральною природою демократії, та пошаною, яка надається гідності і свободі людини.

Швейцарська національна виставка, що пройшла в 1939 році в Цюріху, вважається найбильш ефективним виразом духовного захисту. Так званий “Landigeist” (дух батьківщини) стрімко поширився країною і – оскільки це сталося незадовго до спалаху Другої Світової Війни - дав людям відчуття незламної національної волі до незалежності, попри всі вимоги Німеччини та анексію німецькомовних кантонів до Великого Німецького Райху. Це було особливо доречно зараз, коли Австрію та Судети вже було поглинуто.

Головною проблемою, з якою зіштовхнувся духовний захист, був наплив державної пропаганди з Німеччини та Італії - головним чином у формі радіо трансляцій, книжок та журналів - які мали вплив на Швейцарію. Щоби протидіяти цим впливам, було створено приватні та урядові культурні інституції, які мали за мету створення швейцарської пропаганди. Серед них були: "Pro Helvetia" [створена в 1939 році], "Neue Helvetische Gesellschaft" ("Нове Гельветське Товариство") [створено в 1914 році] та "Heer und Haus" ("Армія і Дім") [створено в листопаді 1939 року].

Широко рекламувалася швейцарська кіноиндустрія, щоб культивувати пойняття духовного захисту серед кіноаудиторії. Найважливіші з таких фільмів були: "Füsilier Wipf" (режисер Leopold Lindtberge, 1938 р.) та "Landammann Stauffacher (1941 р.) а також "Gilberte de Courgenay" Франца Шнайдера (1941 р.). Під час Другої Світової Війни духовний захист був підсилений цензурою, яка прийшла під керівництвом "Abteilung Presse und Funkspruch" (Департаменту преси та телерадіомовлення).

Холодна війна

Після Другої Світової рух залишався активним і його основні зусилля були спрямовані на небезпеку інфільтрації комунізму. Хоча Федеральна Рада прийняла відносно стриманий та поступливий підхід до націонал-соціалізму до 1945 року (прикладом тому є зловісна промова федерального президента Марселя Пілє-Голаза у червні 1940 року), Рада прийняла більш непокірний тон одразу після війни, стверджуючи, що націонал-соціалістичне лідерство має "нещадно викорінюватися". Як відлуння антикомуністичному духу тих часів, наголос було поставлено на конституційну демократію, державу загального добробуту, та принцип неповночасної зайнятості на засадах народного ополчення у лавах потужної швейцарської армії.

Духовний захист призвів до складу розуму, що відомий як "бункерний менталітет" - політичній та духовний ізоляціонізм та мілітаризація цивільного суспільства. Сильна критика з боку культурних та інтелектуальних кіл вимусила швейцарську владу покинути офіційну підтримку Духовного Захисту після 1962 року. Тим не менш, швейцарська армія пітримувала прагнення волі до національної оборони, та пропагувала ідею безумовної залежності Швейцарії від чисельно сильного да добре обладнанного ополчення, яке мало існувати поряд із безумовним політичним та економічним нейтралітетом.

Наслідки

Федеральна Рада продовжила використовувати термін Духовний Захист у своїй лексиці та графічній мові під час кампанії що призвела до референдуму 1989 року, щоб вирішити чи повинна Швейцарія зберегти армію чи стати демілітаризованою. В тому ж дусі проходили й святкування в 1989 році, щоб відзначити 50-річний ювілей мобілізації. Нагода 60-го, діамантового ювілею, мала знов розбудити дух "покоління активної служби" (тих, кого було мобілізовано під час Другої Світової Війни) перед голосуванням яке вирішувало постачання нового обладнання для армії. У цьому зв'язку важливо те, що Швейцарія була єдиною країною, що свядкувала мобілізацію, радше ніж мир.

Політічні партії (головним чином правого толку, як Швейцарська Народна Партія) також і досі користуються ідеями Духовного Захисту щоб виразити опозицію євроінтеграції або будь-яким надмірним впливам закордонних країн. Це відбулося під час референдуму щодо пропозиції вступу Швейцарії до Європейської Економічної Спілки у 1992 році, а також в кампанії проти участі Швейцарії у Шенгенській Угоді 2005 року та в Дублінському Регламенті. Тим не менш, інші, менш відомі аспекти післявоєнного руху Духовного Захисту досі існують без заперечень, а саме - пойняття соціальної ринкової економіки або соціального партнерства.

Уява також є доволі рідкісним даром. В майбутньому більшість наших людей не захоче брати до уваги - не більше ніж у 1920-х і 1930-х роках - як і чи буде наша нація знову під загрозою. Те що ми зробили, особливо з 1933 року, для того щоб розбудити нашу націю від її летаргії і щоби воззвати до її свідомості та її пильності, треба буде зробити знов і знов.

– Генерал Анрі Гісан

Зовнішні посилання

Дана стаття є перекладом статті англійської Вікіпедії https://en.wikipedia.org/wiki/Spiritual_national_defence

• Marco Jorio: Geistige Landesverteidigung німецькою, французькою та італійською // Історичний словник Швейцарії.
• Marco Zanoli: Zwischen Klassenkampf, Pazifismus und Geistiger Landesverteidigung. Die Sozialdemokratische Partei der Schweiz und die Wehrfrage 1920–1939. Zürcher Beiträge zur Sicherheitspolitik und Konfliktforschung Nr. 69
• Universität Basel: Basler Historiker und Geistige Landesverteidigung
• ETH Zürich: Testfall "geistige Landesverteidigung"
• Expo 1939: Die geistige Landesverteidigung als Installation
• Lexikon der Filmbegriffe: Geistige Landesverteidigung
• Das Magazin vom 7. Mai 2012: Füsilier Wipf - der erste grosse Film im Zeichen der geistigen Landesverteidigung