Користувач:IVMD-2/Чернетка
| Українська революція на Буковині | ||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Перші визвольні змагання в Україні | ||||||||||||
 головне гасло | ||||||||||||
| ||||||||||||
| Сторони | ||||||||||||
| Українська Національна Рада Буковини | Румунська Національна Рада Буковини | Буковинський крайовий уряд | ||||||||||
| Лідери | ||||||||||||
| Омелян Попович | Янку Флондор | Йозеф Ецдорф | ||||||||||
Українська революція на Буковині — національно-визвольна боротьба українців Герцогства Буковина, як частина перших визвольних змагань в Україні, за своє право на самовизначення та воз'єднання всіх співвітчизників в соборній Україні.
За результатами «Берестейського миру», УНР вийшла з війни, та була визнана країнами «Четверного Союзу» незалежною державою. Крім того, завдяки зусиллям видатного буковинця Миколи Василька, який був членом української делегації на переговорах, вдалося добитися підписання окремого таємного протоколу, що передбачав об'єднання (до кінця липня 1918) української етнічної території Австро-Угорщини (Східна Галичина, Північна Буковина та Угорська Україна) в один коронний край на правах автономії.[1]
Поряд з тим, під тиском угорців, поляків та румунів, документ було анулювано (07.08.1918) урядом Гусарека, що викликало хвилю обурення, в т.ч. серед буковинських українців.[2]
У зв'язку з цим, в одній із своїх публічних промов (09.08.1918) відомий громадсько-політичний діяч та урядник Володимир Залозецький наголошував:[3]
|
Буковина не є мирнішою ніж інші західні багатомовні провінції, вона є відсталішою. Через одне покоління вже не буде нікого, хто хотів би застосувати до нас слово мирний. Цій боротьбі можна запобігти, поділивши цю провінцію. Коли тебе болить око, вирви його. Я є заподілом. На одному полі можна вирощувати лише один вид пшениці. Лише там, де економічні і політичні стосунки є незатіненими, народ досягає своєї вищої культури. А соками культур окремих націй живиться культура цілого людства. |
|
У другій половині 1918 р. Австро-Угорщина загалом, а західноукраїнські землі зокрема, переживали важку економічну та політичну кризи. У зв'язку з цим екс-міністр закордонних справ Оттокар Чернін визнавав:
|
|
годинник Австро-Угорщини зупинився, скінчився його завід |
|
Керівництво багатьох політичних партій та організацій, в тому числі й українських, вбачали вихід з такого критичного становища у ліквідації монархії, надання поневоленим народам імперії права на самовизначення. Водночас, прем'єр-міністр Гусарек та міністр закордонних справ Буріан намагалися запобігти розпаду Австро-Угорської імперії шляхом пошуку компромісів, в першу чергу, з угорцями і поляками, повністю нехтуючи при цьому інтересами українців. Усвідомлючи тенденції, майбутній очільник ЗУНР Євген Петрушевич, виступаючи (04.10.1918) у дискусіях щодо майбутніх перетворень в Австро-Угорщині, наголосив: «Австрія стає ганьбою для Європи... тюрмою, в якій народи терплять страшні муки». Внутрішня політична ситуація в країні змусила Карла І провести 12 жовтня 1918 р. зустріч з провідниками парламентських клубів з метою з’ясування їхньої думки про політичне становище. Українські посли Євген Петрушевич та Євген Левицький заявили про «гаряче бажання всіх українців, щоб утворити самостійну Українську державу, зокрема зі східної Галичини, північної Буковини та північно-західної Угорщини». Проте будь-яких гарантій від Цісаря отримано не було. [4]
- ↑ І.Мельник. Проголошення державності Галичини
- ↑ Орест Мазур. Галицький політикум напередодні Листопадового чину//Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, 18/2009, с. 141
- ↑ Від Сараєва до Парижа. Буковинський Interregnum 1914-1921. В.Старик. Чернівці-2009, с. 103
- ↑ Орест Мазур. Галицький політикум напередодні Листопадового чину//Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, 18/2009, с. 142-143
- Орест Мазур. Галицький політикум напередодні Листопадового чину//Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, 18/2009, с. 140-152