Користувач:Iryna007/Чернетка

Особливості виконання фортепіанних творів Сергія Борткевича.

Виконання фортепіанних творів С.Борткевича вимагає від піаніста високої майстерності у володінні інструментом, яка включає в себе цілий ряд вимог. Відомо, що сам композитор був талановитим піаністом-віртуозом, який давав концерти на багатьох сценах світу виконуючи власну музику. Тому не дивно що за кордоном його творчість більш відома ніж в Україні.

Творчий доробок

Творчий доробок Борткевича складають дві групи творів що відірзняються образно-жанровим розмаїттям:

До першої відносимо малі форми, які займають центральне місце в творчій спадщині митця, і продовжують традицію бідермаєра, адже з 74 опусів 34 пов’язані з п’єсою, 32 – з циклами п’єс. Саме тому до першої групи зараховуємо такі найхарактерніші твори: сюїта «Враження» ор.4 (1905 р.), сюїта «6 ліричних думок» ор.11 (1909 р.), 6 прелюдій ор.13 (1910 р.), сюїта «Із мого дитинства» ор.14 (1911 р.), сюїта «Маленький мандрівник» ор.21 (1922 р.), 3 вальса ор.27 (1924 р.), сюїта «Із казок Андерсона» ор.30 (1925 р.), сюїта «Дитинство» ор.39 (1930 р.), 6 п’єс у ¾ ор. 48 (1932 р.), сюїта «Маріонетки» ор.54 (1938 р.), 3 мазурки ор. 64 (1947 р.), 6 прелюдій ор. 66 (1946 р.).Органічна єдність Борткевича з романтичною культурою, наслідування її різноманітних проявів зумовила панування в його творчості образів дитинства та казкової тематики. Творам цієї групи притаманне широке коло образів яке потребує глибокого проникнення в характер музики, адже найпростіші форми вимагають зрілої артистичної майстерності. Піаніст має моментально реагувати на різноманітність емоційного наповнення кожної п’єси та прелюдії циклу, що неодмінно виявиться в характері звуковидобування. Одним з головних завдань, які постануть перед виконавцем - це володіння глибоким та виразним туше, яке наявне в кантиленних ліричних п’єсах. Виконавець має майстерно володіти педалізацією, враховуючи усі можливі варіанти її використання, що безперечно підпорядковуються художній ідеї.В скерцозних мініатюрах надзвичайно важливим є володіння виключною моторикою пальців, різноманітністю піаністиних прийомів що стосуються штрихів. Скерцозні елементи деяких п’єс поєднують в собі різні види фактури – акордово-октавні, фігураційні послідовності, часто зустрічається розподіл мелодії між двома руками. Виконавцю необхідно володіти професійною та грунтовною підготовкою, адже всі прийоми що зустрічаються в творчості Борткевича не є новими. Піаніст стикається з подібними піаністичними завданнями в творах кожного композитора романтика, тому технічне опанування  мініатюрами Борткевича не має викликати проблем. Більшої уваги слід приділити сценічній інтерпртації, адже виконання циклів потребує глибокої концентрації на образі та одночасно виявленні контрасних п’єс. Піаніст має активно розподіляти свою увагу на зміну настроїв та образів пануючих в циклах, адже тільки образна уява зробить виконання дійсно глибоким та проникливим.

Друга група творів характеризується  концертністю форм та блискучим ефектним стилем, який увібрав в себе лістівську та рахманіновську  традиції. До другої групи віртуозного стилю зараховуємо такі твори: дві сонати для фортепіано ор. 9 H-dur (1909 р.) та ор. 60 с-moll (1942 р.), 10 етюдів для фортепіано ор.15 (1911 р.), 12 нових етюдів для фортепіано ор.29 (1924 р.), 7 прелюдій ор.42 (1931 р.), балада ор.42 (1931 р.), російська рапсодія для фортепіано з оркестром ор.45 (1932 р.), три концерти для ф-но з оркестром №1 ор.16 B-dur (1910 р.), концерт для лівої руки №2 ор.28 (1930 р.), №3 «Per aspera ad astra» ор.32 (1927 р.).

   Продовжуючи концертні традиції композиторів – романтиків, усі вищеназвані жанри є зразком віртуозного концертного стилю, кожен твір є художньою перлиною з насиченим та різноманітним тематизмом. Розглядаючи стильові та виконавські особливості його двох сонат, можна стверджувати що вони є зразком класичних форм, але водночас демонструють сучасне мислення автора, його тісний зв’язок з провідними тенденціями того часу. Їх музична мова вражає своєю багатою гармонією, ладотональним співсталенням та насиченістю ритмічних формул. Обидві сонати виявляють риси ліричності та скерцозності, а головними фактурними прийомами є «...октавно-акордовий виклад з виділенням рельєфної мелодики та різними формулами руху».

Продовжуючи лінію Шопена, Ліста, Рахманінова, Скрябіна в сфері віртуозних художніх етюдів, композитор трактує етюд як «...характеристичну п’єсу або поетичну замальовку із використанням різноманітної палітри технічних прийомів». Насиченість великим драматизмом, мелодико-гармонічними і ритмічними особливотями, різноманітністю фактурних прийомів робить його етюди високохудожнім зракзком фортепіанної літератури. Завдання виконавця полягає у висвітелнні образу, зосередженні на конкретному художньому завданні, адже всі технічні прийоми мають бути не самоціллю а підпорядковуватися художній ідеї. Навідміну від Ліста і Шопена, композитор не ставить за мету продемонструвати всі відомі піаністичні прийоми, його засоби обмежені конкретним художнім завданням, а не вимогами етюдного жанру.

Піаністичні завдання:

     Нові піаністині завдання постають перед виконавцем в його концертах та російській рапсодії. В першому концерті композитор опирається на синтез українських та російських фольклорних рис, це стало наслідком того що сольна та оркестрова партії мають самостійне значення. Композитор відходить  від традиції поперемінного дублювання розвитку одного й того ж тематизму та значно збагачує виразову сторону солюючих епізодів. Піаніст має володіти блискучою технічною базою, чуйним та проникливим сприйняттям щодо змін характеру. Твори великої форми вимагають вдумливого та глибокого аналізу виконуваної музики, увага піаніста має бути спрямована на цілісну та гармонічну інтерпритацію.

  Проаналізувавши деякі фортепіанні твори композитора, можна зробити висновок що Борткевич є спадкоємцем Лістівсько-Чернівської традиції, яка передбачає великий віртуозний стиль романтичного виконавства. Виконання потребує пристрасності та зовнішньої яскравості яка має поєднуватись з музичною інтелектуальністю.

Список використаних джерел:

1. Демченко Г.Ю. Искусство бидермайера и «Песни без слов Ф.Мендельсона» / Г.Ю. Демченко // Ф. Мендельсон-Бартольди и традиции музыкального профессионализма: сб. науч. тр. / сост. Г.И.Ганзбург. – Харьков, 1995. – С.44-48

2. Історія Української Музики Т.4 / Ред. Пархоменко Л.О., Литвинова О.У., Фільц Б.М., - К.: Наукова Думка, 1992 – С.167

3. Кашкадамова Н. Історія фортеп’янного мистецтва ХІХ сторіччя / Н. Кашкадамова. – Тернопіль: Астон, 2006. – С. 608

4. Лєбєдєва К. Творчість Сергія Борткевича в контексті історико-культурної епохи першої половини ХХ ст. / К. Лєбєдєва // Українська та світова музична культура: сучасний погляд: Зб.наук.ст. – Київ, 2005. – с.42-52 (Науковий вісник НМАУ ім. П.Чайковського. Вип. 43. Кн.2).

  5. Чередниченко О.В. Генезис виртуозного фортепианного стиля Сергея Борткевича / Чередниченко О.В. // Мистецька освіта в Україні : традиції, сучасність, перспективи : матеріали IV Всеукр. наук.-практич. конф., 21-23 берез., 2007 р. – Луганськ, 2007. – С. 471-475.