Користувач:Oleksandr Tahayev/Ісікава Такубоку
| Oleksandr Tahayev/Ісікава Такубоку | ||||
|---|---|---|---|---|
| Alma mater | 岩手県立盛岡中学校中退 | |||
|
| ||||
Ісікава Такубоку (20 лютого 1886 — 13 квітня 1912) — японський поет танка та інших віршів родом із префектури Івате. Такубоку - його псевдонім, що в перекладі з японської означає дятел, а його справжнє ім'я - Хадзіме (первісток).
Покинувши за пів року до закінчення середню школу Моріока, він проявив себе як поет-романтик, друкуючи вірші в журналі «Вранішня зоря», а в 19 років видав першу збірку. Однак, щоб подолати матеріальну скруту мусив працювати вчителем на заміну, кореспондентом газети, а ще намагався писати прозу, але не досягнув успіху. Переїхавши до Токіо, де став коректором газети, 1910 року він опублікував збірку жменя піску. Це були танка, написані у формі трьох рядків, що реалістично зображали життя. Саме вони принесли йому справжню славу[1]. Після інциденту Котоку, що стався того ж року, він став більше цікавитися соціалізмом і писав літературну критику. Помер у 26 років від сухот[1].
Народився майбутній поет у селі Хіното в повіті Мінамі-Івате в префектурі Івате (нині район Хіното міста Моріока). Перший і єдиний син у родині Іттея Ісікави - настоятеля храму Ніссьодзан Дзьокодзі буддійської секти Сото. Матір звали Кацу[2]. Позаяк на момент народження батько мав соціальний статус ченця і не вніс шлюб до сімейного реєстру, то його зареєстрували як позашлюбну дитину матері[3] й назвали Хадзіме Кудо (Кудо - прізвище матері). За сімейним реєстром він народився 20 лютого 1886 року. Однак, у своєму поетичному зошиті «Збірка жовтої трави» він зазначив, що народився «20 лютого 19 року ери Мейдзі (20 вересня 18 року за старим стилем)». Якщо припустити, що в дужках вказано дату за календарем Темпо і перевести на сонячний календар, то вийде, що він народився 27 жовтня 1885 року.
У нього було дві старші сестри (Сата і Тора) і молодша сестра (Міцу, відома під іменем Міцуко)[4].
Навесні 1887 року однорічний Хадзіме разом із родиною переїхав до села Сібутамі (нині район Сібутамі міста Моріока), де батько одержав посаду настоятеля в храмі Хотоку[a]. Іттей Ісікава дізнався про наглу смерть колишнього настоятеля цього храму й звернувся до свого швагра Тайґецу Кудзухари, який був покровителем родини і буддійським наставником (а через нього і до настоятеля головного храму Хоон), і ті допомогли організувати переїзд[5].
У ранньому дитинстві Такубоку мав дуже слабке здоров'я, і в рукописі ваки, що залишився після батька, написано: «Коли синові було два чи три роки, він хворів і йому доводилося щомісяця приймати ліки''[3]. Як єдиного хлопчика у родині, мати обожнювала Такубоку, а батько навіть підписував побутові речі сина «Належить Ісікаві». Юкінорі Івакі зазначає, що така атмосфера «сформувала особистість із високою самооцінкою»[6].
1891 року Хадзіме вступив до звичайної початкової школи Сібутамі (тепер муніципальна початкова школа міста Моріока району Сібутамі) на рік раніше, ніж досяг шкільного віку[6]. У повісті «Нісудзі-но ті» Такубоку пише: «Головний герой занудьгував, бо його старші товариші по грі пішли до школи, тож він умовив батька, щоб той попросив дозволу в директора». Юкінорі Івакі припускає, що це факт із життя самого Такубоку[6]. Як було сказано вище, Хадзіме був внесений до сімейного реєстру матері, але позаяк це ускладнювало перехід до старшої школи, то у вересні 1892 року, коли він був у другому класі, його батько Іттей офіційно одружився з матір'ю Кацу. Тоді ж Хадзіме взяв прізвище Ісікава, а в сімейному реєстрі став значитися як названий син[3]. Хоч він і був на рік молодший за однокласників, але на момент закінчення школи 1895 року (в той час звичайна початкова школа була чотирирічною) за переказами був найкращим учнем[7]. Закінчивши звичайну початкову школу він вступив старшої початкової школи міста Моріока (нині муніципальна середня школа Сімонохасі міста Моріока) і жив у місті зі своїм дядьком по матері[7][8]. Перед тим, як перейти до другого класу, рано навесні переїхав жити до двоюрідної сестри (доньки старшої сестри матері) теж у місті Моріока. Навчаючись у третьому класі, відвідував додаткові курси, щоб підготуватися до іспиту в середній школі за старою системою.
У квітні 1898 року Хадзіме вступив до звичайної середньої школи міста Моріока префектури Івате (нині старша середня школа 1-го ступеня міста Моріока префектури Івате)[9][10]. На вступному іспиті посів 10-те місце з-поміж 128-ми успішних абітурієнтів[10].
Навчаючись у третьому класі середньої школи, як і всі навколо Хадзіме марив військово-морським флотом і прив'язався до старшого за віком Косіро Ойкави (згодом міністра військово-морського флоту) як до старшого брата[11]. У квітні 1900 року, коли Хадзіме навчався в третьому класі, почав виходити часопис Вранішня зоря, який популяризував романтичну поезію і цим породив велику кількість послідовників по всій країні[12]. У середній школі Моріоки навчався старший за віком Кьосуке Кіндаїті, який став членом Товариства нової поезії (під егідою якого виходив часопис Вранішня зоря) і під псевдонімом «Камей» публікував у ньому танки[13]. Під впливом Ойкави, який теж кохався в літературі, Хадзіме зацікавився поезією. Коли Ойкава про це дізнався, то познайомив його з Кіндаїті[11][b]. Припускають, що саме Кіндаїті давав йому читати всі числа «Вранішньої зорі», а приблизно в березні 1901 року, навчаючись на третьому семестрі третього курсу, через нього долучився до Товариства нової поезії[11]. Крім того, вважають, що 1899 року Хадзіме познайомився з Сецуко Хоріай, яка згодом стане його дружиною[15], і, навчаючись у третьому класі, мав з нею стосунки[16]. У березні 1901 року, наприкінці третього класу, він взяв участь у страйку, який влаштували третьокласники і четвертокласники, невдоволені суперечкою між вчителями (місцевий учитель негостинно поставився до вчителя з іншого району)[17]. Внаслідок страйку в школі одразу ж повністю змінився склад викладачів[18]. Такубоку не вважали ватажком страйку, але в атмосфері жалю про вчителів, які полишили школу, ще й заводій полишив школу, його вважали одним із відповідальних за це, і це спрацювало проти нього, коли згодом його відраховували зі школи[19].
1901 року, навчаючись у четвертому класі, він пожвавив літературну діяльність у школі, а протягом наступного року очолив і редагував тиражні журнали: «Мікадзукі», «Ніґітама» та «Котьо»[20]. Того ж року він створив товариство танка «Хакуйокай», до якого належали учень старшого класу Осакадзу Номура (згодом узяв собі псевдонім Кодо[c]) і молодшого - Ґісіті Окаяма)[22]. З 3 грудня по 1 січня 1902 року разом із трьома учнями молодших класів він сім разів публікував танка під назвою «Хакуйокай ейсо» (Чернетки танка товариства білої овечки) у газеті Івате Ніппо. Свої твори тоді Хадзіме підписував псевдонімом «Суйе»[23]. То були його перші опубліковані танка[22]. У грудні 1901 року він опублікував 10 танка в газеті Івате Майніті, а в січні 1902 року під псевдонімом «Муґійоко» опублікував у газеті Івате Ніппо критичний відгук на першу збірку віршів Аріаке Камбари «Кусавакаба»[22]. То була його перша опублікована критика, а далі, у березні та травні-червні, він написав серію відгуків під псевдонімом «Хакухінсей»[22].
У цей час Хадзіме захоплювався танка Акіко Йосано, що їх публікував журнал «Вранішня зоря», і, наслідуючи її стиль, писав власні танка[12].
1902 року, навчаючись у п'ятому класі (останній рік), Хадзіме шахраював на підсумковому іспиті першого семестру. Він домовився з однокласником-стипендіатом, що той напише дві роботи з алгебри, а потім передасть йому одну з них коли полишатиме аудиторію. Його роботу анулювали й викликали поручителя[24]. Раніше в березні того ж року Хадзіме вже шахраював на підсумковому іспиті четвертого класу, за що у квітні одержав догану[25]. Крім того, він став частіше прогулювати уроки (кількість пропусків у першому семестрі 5-го класу приблизно вдвічі перевищила відвідуваність), а вкупі з анульованим іспитом відрахування стало неминучим[25][d]. Юкінорі Івакі припускає, що за цих обставин керівництво школи порадило йому або кинути школу або перевестися до іншої[26]. Отож, 27 жовтня Хадзіме кинув середню школу[24][27]. Юкінорі Івакі вказує на такі причини вильоту зі школи: «Раннє кохання до Сецуко (Хоріай) спричинило глухий кут у шкільному житті[28]» і, крім того, через матеріальні обставини не було жодної перспективи вступити до вищої школи, тож він постановив розпочати літературну кар’єру[26]. Перед вильотом зі школи в жовтні вперше у журналі «Вранішня зоря» було опубліковано його танка підписаний псевдонімом «Хакухін»[11].
- ↑ а б Помилка цитування: Неправильний виклик тегу
<ref>: для виносок під назвоюkotoне вказано текст - ↑ 岩城之徳, 1985, с. 10.
- ↑ а б в 岩城之徳, 1985, с. 11—13.
- ↑ 池田功, 2011, с. 177.
- ↑ а б 岩城之徳, 1985, с. 13—16.
- ↑ а б в 岩城之徳, 1985, с. 20—22.
- ↑ а б 岩城之徳, 1985, с. 24—25.
- ↑ 池田功, 2011, с. 178.
- ↑ 岩城『啄木伝』, 1985, с. 408, 新訂石川啄木年譜.
- ↑ а б 岩城之徳, 1985, с. 28.
- ↑ а б в г 岩城之徳, 1985, с. 34—35.
- ↑ а б 岩城之徳, 1985, с. 29—30.
- ↑ 岩城之徳, 1985, с. 31—33.
- ↑ 長浜功, 2009, с. 45.
- ↑ 岩城之徳, 1985, с. 301, 略年譜.
- ↑ 岩城之徳, 1985, с. 64—65.
- ↑ 岩城『啄木伝』, 1985, с. 74—82.
- ↑ 岩城『啄木伝』, 1985, с. 82—87.
- ↑ 岩城『啄木伝』, 1985, с. 87—89.
- ↑ 岩城之徳, 1985, с. 35—36.
- ↑ 郷原宏『胡堂と啄木』双葉社、2019年、p.7
- ↑ а б в г 岩城『啄木伝』, 1985, с. 62—65.
- ↑ 岩城『啄木伝』, 1985, с. 62—64.
- ↑ а б 岩城之徳, 1985, с. 38—41.
- ↑ а б 岩城『啄木伝』, 1985, с. 66—68.
- ↑ а б 岩城『啄木伝』, 1985, с. 69.
- ↑ 上田正昭、津田秀夫、永原慶二、藤井松一、藤原彰『コンサイス日本人名辞典 第5版』、三省堂、2009年、p.95
- ↑ 岩城之徳, 1985, с. 37.
Помилка цитування: Теги <ref> існують для групи під назвою «lower-alpha», але не знайдено відповідного тегу <references group="lower-alpha"/>